Трагікомедія Мартин Боруля – ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907) – Українська література другої половин ї XIX ст?
В основу п’єси “Мартин Боруля” (1886) покладено реальні факти з життя родини Тобілевичів: батько драматурга добивався визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало зусиль, але очікуваного результату не було, оскільки в старих документах стояло прізвище Тубілевич, а в нових Тобілевич.
Звернення до схожих тем і проблем у літературі непоодинокі. Так, наприкінці XVIII ст. з’явилися твори, в яких викривалося прагнення представників козацької старшини і заможного селянства отримати дворянські грамоти і стати привілейованою частиною суспільства.
Головний герой п’єси “Міщанин-шляхтич” Мольєра Журден хоче дорівнятися до знатного панства, тому вирішив так облаштувати свій побут, як це притаманно знатним людям.
Шляхетський герб роду Тобілевичів “Трживдар”
Наймає вчителів, замовляє одяг для себе та своїх слуг. “Дворянські звички” створюють величезні незручності в побуті, проте дружині не вдається переконати чоловіка, що його поведінка безглузда.
Автор визначив жанр п’єси “Мартин Боруля” як комедію, проте сучасні літературознавці, зокрема Лариса Мороз, доводять, що цей твір – трагікомедія. Урешті, й сам Іван Карпенко-Карий писав: “Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий шматок хліба мали?”
Обкладинка журналу “Зоря”, у якому вперше був видано 1891 р. “Мартина Борулю”
Трагікомедія – це жанровий різновид драми, який передбачає тісне переплетення сумного зі смішним, вказуючи на відносність наявних критеріїв життя, абсурдність буття. Для трагікомедії характерне поєднання трагедійної дії зі щасливим фіналом.
Іван Карпенко-Карий змалював заможну селянську родину, яка звикла працювати. Врешті, навіть стати заможним і шанованим Боруля прагне не заради себе, а для того, щоб “вивести своїх дітей у люди” і таким чином захистити їх: “…і батькове око, як прийдеться умирать, закриється спокійно, бо душа моя знатиме, що мої онуки – дворяни, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!”; “не треба буде усіх боятися, усіх лічить вищими від себе”. Він зовсім не припускає, що його прагнення можуть суперечити бажанню дітей, тому вперто йде до своєї мети, не шкодуючи грошей. Мартин сподівається, що син, перебуваючи поряд із чиновниками, поступово здобуде нові знання і зможе зробити кар’єру. Щоб пояснити мотиви вчинків Борулі, драматург використовує народну мудрість: “білий хліб кращий чорного”.
Мартин Боруля намагається допомогти дітям реалізуватися: “Якби мене опреділив був покійний папінька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покійний і не думав про це – все дбав про хазяйство. Пасіка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий світ настав: треба чина, дворянства…”.
Намагаючись отримати підтвердження про дворянське походження, Боруля зазнає невдачі.
На нього звалюється купа нещасть, зокрема борги, втрата землі, непорозуміння з власними дітьми. Письменник зумисно вдається до гротеску, щоб змалювати абсурдність вчинків цілих прошарків суспільства: прагнення шляхтичів добитися вищого статусу, корумпованість судів, безглузда робота дрібних чиновників.
Мар’ян Крушельницький у ролі Мартина Борулі в однойменному фільмі. Режисери: Гнат Юра, Олексій Швачко (1953)
Сцени з трагікомедії “Мартин Боруля” Івана Карпенка-Карого у виставі Сумського обласного академічного театру драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна
На жаль, Мартин Боруля несвідомо нищить те, що нажито важкою працею: “Усе пішло шкереберть.., тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала…”. Зате Трандалєв, користуючись становищем, каже: “Добре діло це повіреничество, єй-Богу! Другого такого прибильного не знайдеш… Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай!” Образи Мартина Борулі, його сина, а також Трандалєва – типові. У їх змалюванні відчутні нотки трагізму.
Промовисті імена та прізвища героїв, які містять негативні конотації. На паперах, які мали підтвердити дворянське походження Мартина Борулі, підпис Савостяна Подлевського, а підготував їх – Трандалєв. Зрусифіковану чи макаронічну мову в п’єсах Івана Карпенка-Карого, як правило, використовують негативні дійові особи: малограмотні чиновники та махінатори.
Образи Омелька, Протасія Пеньонжки, Націєвського змальовані гумористично, адже їхні вади не становлять жодної серйозної загрози. Комізм простежується у втечі жениха Марисі. Наївний Боруля обирає кумів-високопосадовців для онука, хоч донька ще навіть не заручена, зятю-чиновнику обіцяє за нареченою “п’ятсот рублів приданого, весілля за наш кошт, два годи доставлять у город топливо і деякі предмети на продовольствіє, і хату поставить у городе…” Проте крізь комічність ситуації проглядає щире бажання Мартина Борулі забезпечити Марусю всім, на що спроможний.
Основою типізації образів у п’єсі “Мартин Боруля” послужили такі моральні категорії, як честь, гідність, і протилежні до них – підступність, пристосуванство, егоїзм, зло.
Трагікомедія “Мартин Боруля” – художнє викриття окремих ментальних рис характеру українців: емоційність і некерованість. Тверезий розум і логіка постійно нівелюються емоційними станами дійових осіб. Борулю настільки захопили думки про дворянство і помсту своєму лютому ворогові Красовському, що навіть молитва головного героя втрачає християнський зміст: “О Пресвята Діво! Вмішайся в моє діло, поможи мені ворога свого доконать”.
“Дворянський” побут – штучний, награний, тому неабияк втомлює всю сім’ю, навіть самого Борулю, який звик працювати, а не спати до полудня. Марися не може зрозуміти, чому “перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тілько той має право їсти, хто їжу заробляє; тепер же все навиворіт”. Дівчина не змирилася з батьковим прагненням видати її за Націєвського, проявила свій характер і винахідливість, щоб відстояти власне кохання. Вона вважає, що дворянство – шкідливе, якщо вносити розлад у родинні стосунки.
Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка (постановка “Мартина Борулі” Івана Карпенка-Карого)
Не знаходить свого покликання у чиновницькій праці і син Мартина Борулі, який витратив батьківські гроші на гулянки і модний одяг.
Водночас письменник зображує людей, які не цураються свого соціального походження, підтримують українські звичаї і традиції. Наприклад, Гервасій Гуляницький, його син Микола, слуга Омелько, який “чи нарошне дражнить, чи таки справді дурний трохи зробився”. Насправді Омелько є втіленням “чоловіка-філософа”. Слуга пропонує використовувати недійсні “бумаги” про дворянство як цигарковий папір, хоч їхня вартість для Мартина Борулі становить півтори тисячі карбованців. Джерелом цього образу послужили як фольклорні, так і вертепні традиції. Діалоги Омелька з господарем пересипані дотепами та іронією. На тлі саме цих зіткнень повноцінно та яскраво розкривається характер Мартина Борулі. Іван Карпенко-Карий наочно показує, до чого може призвести ігнорування норм народної моралі, прагнення змінити свій статус на вищий.
Вогонь, куди врешті-решт кинули всі гербові папери про дворянство, “очищає” насамперед Борулю: “Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала”. Боруля перестає жити ілюзіями. Полегшення відчуває вся родина: “Слава богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить по-старосвітськи…” Життя по-старосвітськи вказує на народні норми, побудовані на давніх принципах гармонійного взаємоіснування: злагоді, повазі до старших. В основі сімейної ієрархії українців лежить не сила, а шана. Міські порядки в трагікомедії “Мартин Боруля” протиставляються сільським звичаям. Найбільше це простежується в таких епізодах:
1. Зустріч Степана з колишнім побратимом Миколою, розповідь про життя у місті та роботу: “…Печеруємо раки, ілі запиваємо трьохпробною і співаємо крам – бамбулі”, “умственная работа, висшего порядка предмет…”
2. Поїздка Омелька до міста: “Як приїхали ми з паничем, зараз понаходило тих судейських видимо-невидимо. Послали за горілкою, панич достали сало, курей і прийнялись трощить та пить…”
3. Розповідь Трандалєва про його попередні “професії”: “Був і писарем в пікейній конторі, був обер-об’їждчиком, був прикажчиком по економія, держав биржу в городі, служив у маклера… Взявся за повірительство – пішло, як по маслу”.
Письменник викриває проблему браку освіченості. Із цього приводу сусід Мартина Борулі Гервасій каже: “Горе з такими дворянами! А по-моєму, хто вчену голову має, той дворянин, а вже як не грамотні дворяне, то…”, “дворянство без розуму і без науки хліба не дасть”.
За п’єсою “Мартин Боруля” Івана Тобілевича на Київській кіностудії художніх фільмів завдяки старанням акторів Київського державного українського драматичного театру ім. Івана Франка у 1953 р. було знято кінофільм. Режисер вистави – Гнат Юра, режисер фільму – Олексій Швачко.
Проблема зміни соціального статусу шляхом зміни прізвища згодом художньо реалізував Микола Куліш у трагікомедії “Мина Мазайло”. Правда, в цьому творі в образі харківського міщанина драматург показав типового перевертня, який заради вигоди готовий змінити не тільки прізвище, а взагалі відректися від свого роду, мови, звичаїв і традицій.
Діалог із текстом
1. Які факти з реального життя лягли в основу трагікомедії “Мартин Боруля”?
2. Схарактеризуйте соціальні проблеми, порушені в комедії “Мартин Боруля”.
3. Чи можна вважати головного героя твору люблячим батьком? Доведіть.
4. Які морально-етичні норми порушує Мартин Боруля?
5. Проаналізуйте образ Марисі. Складіть цитатну характеристику.
6. Чи можна вважати Степана вдячним сином? Чому ви так вважаєте?
7. Які мрії щодо своїх дітей виношував Мартин Боруля?
8. У яких епізодах і образах простежуються засоби гумору, а в яких – сатири?
9. Чи можна роз’язку драми вважати щасливою?
10. Назвіть основні ознаки драматичного твору й проілюструйте їх прикладами з трагікомедії “Мартин Боруля” Івана Карпенка-Карого.
11. Заповніть таблицю.
Основні ознаки комедії | Основні ознаки трагедії | Основні ознаки трагікомедії | Основні ознаки драми |
Мистецькі діалоги
1. Софія Тобілевич згадувала, що Івана Карпенка-Карого дивувало те, що публіка “завжди чомусь сміється у той момент, коли Боруля кидає у піч свої дворянські папери”. Що, на вашу думку, викликало саме таку реакцію митця на сміх глядацької публіки?
2. Які епізоди з п’єси “Мартин Боруля” ілюструють запропоновані вам світлини з театральної постановки цього твору? Прокоментуйте їх.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)