Художній світ драматургії І. Карпенка-Карого – ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ – ТЕАТР КОРИФЕЇВ
Твори Тобілевича – це немов одне широке полотно, на якому мало не кожна п’єса доповнює іншу, дає нову деталь, показує новий бік того страшного, темного, зоологічного царства з його невблаганним процесом видушування людського поту, висмоктування крові людини…
С. Єфремов
Творча спадщина Івана Карпенка-Карого включає оповідання “Новобранець”; драматичні твори (18 п’єс: “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн” “Суєта”, “Житейське море”, “Безталанна”, “Наймичка”, “Бондарівна”, “Сава Чалий” та інші, а також критичні праці, рецензії й переклади.
Наскрізно у творчості проходить тема жорстокої і страшної дійсності, яка руйнує людську душу. На прикладі різних героїв (за складом характеру, соціальним становищем, освітою тощо) драматург досліджує процес руйнування духовних основ особистості (“Бурлака”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”).
Створений драматургом образ “хазяйського колеса” є уособленням жорстокості й нещадності світу, у якому одвічні християнські й загальнолюдські цінності нівелюються.
Однак І. Карпенко-Карий – і це одна з найбільших його заслуг – виводить на сцену образи нових людей, які сповідують нові ідеали (“Понад Дніпром”).
Тему молодої української інтелігенції, проблеми моралі, філософські питання сенсу життя, вагомості непересічного таланту порушено у п’єсах “Суєта”, “Житейське море”.
Пробував себе митець і в історичному жанрі – “Сава Чалий” (1899), “Паливода XVIII століття” (1910).
І. Карпенко-Карий кардинально змінює жанр комедії, надає їй яскраво вираженого соціального характеру, наснажує зміст нищівним, викривальним пафосом. Сміх у його комедіях став одним із найважливіших засобів художнього узагальнення, визначальним жанрово-композиційним чинником.
Новаторство постає особливо зримим у зіставленні його комедій з аналогічними творами української драматургії попередніх десятиріч, у яких конфлікт розгортався переважно на побутовій основі.
Новим було розуміння суті соціальних явищ та їх першопричин, новаторськими – засоби художнього зображення. Отже, розвиваючи дві взаємодоповнювані тенденції в українському театрі – романтичну й реалістичну, – І. Карпенко-Карий створив театр, який, спираючись на традиції І. Котляревського й Т. Шевченка, сягнув вершини критичного реалізму, цілком відповідаючи духові часу, естетичним запитам тогочасного глядача й майбутньої епохи.
Запитання і завдання
1. Чи змінилося ваше уявлення про митця після ознайомлення з оглядом його життя і творчості? Якщо так, у чому саме?
2. Охарактеризуйте жанрове розмаїття й специфіку творчості письменника.
3. Укладіть словничок до теми “Творчість І. Карпенка-Карого”, включивши до нього такі літературознавчі терміни: “комедія”; “трагедія”; “трагікомедія”; “драма”. Наведіть приклади з драматичних творів. Обговоріть результати своєї роботи в групі.
Довідник читача
Соціально-побутова драма – п’єса, яка відзначається високою напруженістю дії, складними переживаннями дійових осіб, протистоянням антагоністичних сил, зіткненням ідей і моральних принципів. Гострий конфлікт у драмі не має трагічної розв’язки, трагічне поєднується з елементами комічного. Дійовими особами драми є переважно звичайні люди, які діють у типових обставинах; їхні характери розкриваються у монологах, діалогах, взаєминах з іншими дійовими особами.
Комедія – драматичний твір, у якому дійові особи зображуються у смішних ситуаціях, нещадно висміюються людські вчинки та негативні соціально-побутові явища.
Трагедія – драматичний твір, в основу якого покладено гострий конфлікт. Герой трагедії переважно діє в екстремальних ситуаціях, потрапляє у безвихідне становище й гине фізично або морально. Для трагедії характерна висока амплітуда емоційної напруги. Перипетії сюжету такого твору вимагають від головного героя, який переживає широку гаму пристрастей, розчарувань, мук совісті, відчаю, гніву тощо, постійного особистісного вибору.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)