Карпенко-Карий Іван – ЛІТЕРАТУРА XIV – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
Народився І. К. Тобілевич (псевдонім – Карпенко-Карий) 29 вересня 1845 р. у с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда; батько його походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два десятиліття забрала в І. Тобілевича служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського управління.
Перебуваючи в Єлисаветграді (1865-1884), Тобілевич знайомиться з творами Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, з економічними трактатами Бокля, Мілля, разом зі своїм другом М. Кропивницьким читає західноєвропейських письменників, філософів, соціологів. Переведений трохи більш як на рік до Херсона, він познайомився з колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства і товаришем Т. Шевченка Д. П. Пильчиковим, під впливом якого прочитав “багато корисних книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір і Островський зайняли перше місце”.
До першого етапу літературної творчості Тобілевича належить оповідання “Новобранець” (написане 1881 p., опубліковане 1889 р. під псевдонімом Гнат Карий). У ньому йдеться про тяжку долю селянської родини, яка з величезними зусиллями вибивається із злиднів і, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось добробуту, коли б не втручання державної машини.
Наскільки щільно в житті Тобілевича поєднувались творча й громадсько-політична діяльність, свідчить той факт, що й оповідання “Новобранець”, і першу свою драму “Бурлака” (“Чабан”, 1883) він подавав на обговорення нелегального гуртка. Завершувати “Бурлаку”, як і “Хто винен?” (“Безталанна”), драматургові довелось уже в Новочеркаську, куди його було вислано у травні 1884 р. за участь у діяльності гуртка та за допомогу політичним “злочинцям”. Щоб заробити на прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.
У 1886 р. у Херсоні було видано перший “Збірник драматичних творів” І. Карпенка-Карого, до якого увійшли драми “Бондарівна” і “Хто винен?” та комедія “Розумний і дурень”, а в 1887 р. опубліковано “Наймичку”. Але їх майже не купували, бо публіка не була привчена читати п’єси.
П’єси, створені Карпенком-Карим протягом майже п’ятнадцяти років, відбивають еволюцію явища, яке видозмінювалось буквально на очах драматурга, – глитайства. Його персонажам – Михайлові Михайловичу (“Бурлака”), Окуню (“Розумний і дурень”, 1885), Цокулю (“Наймичка”, 1885), Калитці (“Сто тисяч”, 1890), Пузиреві (“Хазяїн”, 1900) – притаманне не просто збільшення економічних масштабів їхньої діяльності, їхнього здирства, воно ще яскравіше виявляє їхню людську дрібність, а то й нікчемність, духовну порожнечу. Дещо осторонь їх стоїть Мартин Боруля, який домагається дворянського звання.
Дві останні гіркі комедії – “Суєта” (1903) і “Житейське море” (1904; визначена автором як “протяг”, тобто продовження, “Суєти”) – драматург назвав “сценами”, наче визнаючи приналежність їх до європейської нової драми. Так, у “Суєті” відсутній головний герой, і п’єса являє собою низку сцен, покликаних характеризувати спосіб життя й мислення заможного селянина та його дорослих дітей, які представляють різні соціальні шари суспільства (хлібороб, учитель, дрібні службовці).
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Основні твори: “Наймичка”, “Сто тисяч”, “Бондарівна”, “Хазяїн”, “Суєта” “Житейське море”, “Мартин Боруля”, “Сава Чалий”, “Розумний і дурень”, “Бурлака”.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Сатиричне зерно комедії “Мартин Боруля” (1886) пов’язане вже не із засобами збагачення чи привласнення того, що належить іншим, а з прагненням сільської буржуазії до політично-правової рівності з дворянством.
Навесні 1887 p. І. Карпенкові-Карому було дозволено повернутися на Україну, але ще до кінця 1888 р. він перебував на хуторі “Надія” (тепер заповідник у Кіровоградській області) під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903 p.). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом П. Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург. У 1897 р. він складає “Записку до з’їзду сценічних діячів”, де з болем пише про безправне становище українського театру, про цензурні та інші урядові утиски.
Написане Карпенком-Карим протягом 1890-х рр. на сучасну тематику виявляє прагнення дати народові “пьесы серьезные, моральные, нравоисправительные, исторические”. З повчальною метою створена побутова комедія “Судженої конем не об’їдеш” (переробка з Еркмана – Шатріана, 1892), в соціально-побутовій драмі “Батькова казка” (1892) також очевидна моралізаторська тенденція, підкреслена другою її назвою – “Гріх і покаяння”. Певним дидактизмом позначена драма “Понад Дніпром” (1897).
На матеріалі історичного минулого, осмислення якого, за переконанням І. Карпенка-Карого, покликане збагатити українську драматургію, написано п’єси “Бондарівна” (1884), “Паливода XVIII століття” (1893; підготовчим етапом було створення у 1884 р. п’єси “З Івана пан, а з пана Іван”), “Чумаки” (1897), “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” (1896), “Сава Чалий” (1899), “Гандзя” (1902).
Твори Карпенка-Карого “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” (1896) та “Гандзя” (1902) були спробами на фольклорному матеріалі, присвяченому давньому минулому, вийти до філософських узагальнень про долю України й подати їх у цікавій сценічній формі.
Трагедії Карпенка-Карого “Сава Чалий”, так само створеній на основі народної історичної пісні, притаманні глибокий психологізм, точна і переконлива вмотивованість дій та вчинків героїв.
І. Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби 15 вересня 1907 р. у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі “Надія”.
У художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв’язок із тогочасними життєвими проблемами. Твори Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.
“Хазяїн”. Своїм змістом комедія “Хазяїн” (1900) присвячена дослідженню деморалізації людини, одержимої нестримним потягом до збагачення. Проте сам автор справедливо вважав, що в комедії “Хазяїн” йому найкраще “вдалося викрити людське прагнення до збагачення заради самого нагромадження багатства”.
Словник
Канцеляризми – слова, сталі форми, словосполучення, уживання яких характерне для офіційно-ділового стилю мовлення. У поетичній мові канцеляризми набувають різко негативного забарвлення і являють собою так звані сухі словосполучення – кліше.
ЗВЕРНИ УВАГУ
Драматургія І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть.
Словник
Тема твору – це конкретні сторони реальної дійсності, що покладені в його основу.
Драматург був добре ознайомлений із життям сільських багатіїв на українському Півдні, з методами збагачення, завдяки яким недавно звичайні, але спритні селяни своїм майновим станом, своїми прибутками не тільки зрівнялися з колишніми дворянами-латифундистами, які ще з часів Катерини володіли тисячами десятин землі, а часом і переважали їх. Колишні “мужики” вже організовували на скуплених землях економії, мали управителів, щосуботи вислуховували у конторах звіти про зроблене за тиждень. “Це вже була широких масштабів експлуатація селянства, що втратило всяку надію коли-небудь звільнитися від матеріальної залежності від не “павука” вже, а величезної бездушної машини, хазяйського колеса”, – писала про особливості господарювання нових володарів степу Софія Тобілевич у мемуарах “Мої стежки і зустрічі”.
Такий спосіб господарювання цих хазяїнів і визначив тему комедії “Хазяїн”, де в центрі поставлено мільйонера-аграрія Терентія Гавриловича Пузиря з усім його “хазяйським колесом”. Розкриваючи в численних ситуаціях методику господарювання хазяїна, драматург на конкретному, взятому з життя матеріалі показує всю механіку блискавичного збагачення тих нових власників сотень і десятин землі, що вибилися з мужиків, акцентує на антигуманному характері їх господарювання.
“Хазяїн” – це соціальна сатирична комедія, в якій за допомогою драматичного відображення життя, що кардинально відрізняється від епічного й ліричного, створено неповторну модель дійсності, притаманну тільки цьому, а не якомусь іншому авторові. Створений Карпен – ком-Карим світ нагадує реальний. Показуючи Пузиря, його родину, економів, сусіда-поміщика, вчителя гімназії, робітників, драматург узагальнив у конкретній образній формі тенденції розвитку суспільних відносин, оцінив, схарактеризував їх.
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Основні твори: “Народные южнорусские сказки”, “Лихий попутав”, “Подоріжжя од Полтави до Гадячого”, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, повість “Лихі люди”, “Лови”, “Казка про Правду та Кривду”, “Лимерівна”, переспів “Дума про військо Ігореве”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)