Ідеї правлять світом: доба Просвітництва у країнах Західної Європи – Просвітництво
Літературний багаж. Пригадайте, хто такий пан Журден. Укажіть автора, назву й жанр твору, у якому Журден виступає головним героєм. Як у ньому зображено навчання пана Журдена? Що ви знаєте про культуру Західної Європи й Америки XVIII ст.? На розвиток яких країн світу найбільше вплинули ідеї Просвітництва?
На межі XVII-XVIII ст. перед європейською думкою постала чергова ідейна криза. Просто кажучи, деяким “учителям філософії” набридло переконувати журденів, ніби їм конче потрібно “дійти правильних висновків за допомогою фігур” і вчитися “гамувати свої пристрасті”. Та й самі журдени мали вже досить грошей і влади, аби найняти таких учителів, які проголосили б їхнє право не вивчати класичної філософії, логіки, історії, а в усьому дотримуватися власних поглядів і смаків. Звісно, сказане вище слід сприймати як метафору, що полегшує історичне розуміння тієї “революц ії свідомості”, яка в деяких європейських країнах спричинила соціальні перевороти, а в інших – стала їхнім наслідком.
У Великій Британії, де буржуазна революція відбулася ще в середині XVII ст., тамтешні журдени першими виступили з позиції сили. Після революції на міських майданах не забарилася й “революція свідомості”. Англійський філософ Джон Локк (1632-1704) у своїх працях “Розвідка про людське розуміння” (1690) та “Думки про виховання” (1693) услід за філософами Середньовіччя й Відродження звернувся до ідей Арістотеля.
Давньогрецький філософ вважав, що “у свідомості немає того, чого спочатку не існувало б у відчуттях”. Утім, Локк пішов далі. Він заявив: доки людина не осягне чогось власними відчуттями, її свідомість – “чиста дошка”
(латиною – tabula rasa). Такі погляди спростовували теорію француза Рене Декарта (15961650) про вроджені ідеї, яка передбачала наявність певних понять і суджень, притаманних людині від народження.
Г. Неллер. Портрет Джона Локка. 1697 р.
Дитина ще не встигла “списати дошку” своїми власними відчуттями, аж ось з’являється вчитель… І коли дорослий пан Журден розумів, якої “мудрості” потребує, а від якої воліє відмовитися, то дитина цього знати не може. Отож на її “дошці” замість “потрібних” знань, тобто таких, що випливають з досвіду, з’являється багато “непотрібних”. Про такі знання Локк говорить те саме, що й персонажі Мольєра: “Уміння правильно судити про людей і розумно з ними взаємодіяти є кориснішим, аніж уміння розмовляти грецькою та латиною чи доводити свою думку за допомогою модусів або фігур”.
Філософські ідеї Локка започаткували пошук нового розуміння освіти та її ролі в суспільстві. Відтак у XVIII ст. утвердилася думка, нібито саме освіта може розв’язати всі життєві проблеми. Якщо погодитися з тим, що свідомість будь-яких “вроджених ідей” не містить, то її можна порівняти не лише з чистою дошкою, а й з темною кімнатою без вікон. Відповідно освіта – це штучне джерело світла, яке, однак, виявляє природну властивість розуму – його гармонійність. Філософи XVIII ст. вважали, що людина ідеально пристосована для вивчення природи, оскільки розум і природа нерозривно пов’язані. Отже, завдання культури, зокрема філософії та науки, мистецтва й літератури, полягає насамперед у тому, щоб збагатити особистість конкретними (емпіричними) знаннями.
Так освіта стала “просвітою”, а основний філософський, ідейний, естетичний та художній напрям XVIII ст. отримав назву Просвітництво (від англ. Enlightment, де корінь light – світло).
Літературознавча довідка
Просвітництво (у літературі та мистецтві XVIII ст.) – напрям, представники якого намагалися за допомогою різноманітних художніх засобів утілити естетичний ідеал “природної людини” і норму життя, що відповідає “законам самої природи”.
Звісно, кожний письменник по-різному втілював ідеали й норми Просвітництва. Адже, крім загального поняття стилю доби, існує індивідуальний стиль письменника. Деякі літературознавці навіть виділяли в межах Просвітництва окремі напрями, як-от: просвітницький класицизм, просвітницький реалізм, просвітницький сентименталізм. Однак поза тим важко не помітити найважливіших ознак, властивих доробку всіх митців-просвітителів, філософів-просвітителів і навіть учених-просвітителів. Насамперед це беззастережна віра в розум, його безмежний вплив на внутрішній світ особистості й історію людства. Недарма XVIII століття гордо називало себе Добою Розуму.
Отже, XVIII ст. європейська культура розпочала доволі сміливо, узявши за мету остаточно розв’язати всі проблеми людства. Розвинуті у Великій Британії ідеї Просвітництва невдовзі поширилися у Франції та Німеччині, де вже до середини XVIII ст. склалися відповідні історичні умови.
“Ідеї правлять світом”, – повторювали діячі XVIII ст. за давнім мислителем Платоном, але всі вони хотіли “правити світом” за допомогою ідей. От тільки що з того мало вийти? Це запитання неабияк турбувало філософів і літераторів уже на ранньому етапі Просвітництва.
Спробою налагодити ідейно-політичні контакти з владою уславився один із провідних просвітителів Франції філософ і письменник Вольтер (1694-1778). Людовік XV призначив його придворним історіографом (за Людовіка XIV цю посаду деякий час обіймав теоретик класицизму Н. Буало). У 1746 р. Вольтера обрали до Французької академії. Після цього прусський король Фрідріх II запросив філософа на посаду особистого секретаря. Пізніше Вольтер листувався з російською імператрицею Катериною II.
Причиною такої популярності Вольтера серед можновладців стала його теорія “освіченої монархії”. Він мріяв про “філософа на троні”. I це було цілком логічно для просвітителя: якщо доброта й порядність – природні риси людини, то тільки жорстоке правління заважає всім без винятку стати добрими й порядними. Відповідно коли можновладець буде шляхетною людиною, то й у державі все буде гаразд…
Проте кілька років перебування в Пруссії позбавили Вольтера ілюзій щодо “освіченої монархії”. Відтоді він дотримувався думки, що шляхетним і освіченим провідником ідей, які мають “правити світом”, може бути тільки книга.
Початок доби Просвітництва в Німеччині не випадково збігся з початком правління “друга наук” Фрідріха II Прусського (1740), коли між численними німецькими королівствами, герцогствами, графствами й князівствами точилися нескінченні війни. Фрідріх сподівався за допомогою наук зробити Пруссію наймогутнішою державою Німеччини, а згодом і Європи. Якщо технічні науки мали забезпечити Пруссії військову перевагу, то суспільні – посприяти перетворенню “освіченої монархії” на ідеальну казарму. Запорукою перемоги у війні й торговій конкуренції король вважав освіченість вищого дворянства і навіть бюргерів (буржуа, міщан). Що ж до простого люду, то його Фрідріх навчати боявся, адже порядок у країні базується на вірі, а знання можуть призвести до сумнівів.
Тим часом представники так званої популярної філософії, центром якої став Берлін, стверджували: систематична освіта лише зміцнить упевненість народу в тому, що Пруссія є “найкращим з можливих королівств”. Вони були переконай і, що поширення знань допоможе розв’язати всі гострі проблеми сучасності. Свої міркування ці філософи адресували доволі широкій аудиторії (звідси й назва – “популярна філософія”). Культ розуму вони поєднували з повагою до християнської віри, якій намагалися дати раціональне1 тлумачення.
Ж. А. Гудон. Вольтер, що сидить у кріслі. 1781 р.
Заохочуючи вітчизняних “популярних філософів”, Фрідріх, однак, розумів, що вони не зможуть належно обгрунтувати його далекосяжні плани. У мріях цей “новий Александр Македонський” бачив своїм ідеальним учителем Вольтера. Відомий французький філософ мав би виправдати “освічену тиранію” та майбутні завоювання Фрідріха. От тільки Вольтер не був готовий до ролі “нового Арістотеля” при “новому Александрі”…
Більше того, ознайомившись з ідеями очільника школи “популярної філософії” X. Вольфа та його вчителя Г. В. Лейбніца, Вольтер дійшов невтішного висновку: переконання у виправданості будь-яких історичних подій “волею Всевишнього” служить виправданню зла. А людина, на думку Вольтера, не повинна приймати зло й називати його добром. Зло слід називати злом і активно з ним боротися.
У цьому з Вольтером погоджувався й знаменитий французький філософ і письменник-просвітитель Жан-Жак Руссо (1712-1778). “Людина від природи є доброю”, – заявляв він. Усе зло – від неправильно організованого суспільства. На думку Руссо, зло можна здолати, і коли воно буде переможене, ніхто й ніщо не заважатиме об’єднанню всього людства під прапорами свободи, рівності й братерства.
Проте як “від природи добра” людина може протистояти злу? І чи не від цього протистояння, дотику до зла вона сама стає злою? Ці запитання саме й зачіпають одну з найглибших суперечностей, на які вийшли у своїх ідейних пошуках філософи західноєвропейського Просвітництва.
У 1755 р. в Пруссії відбулися дві знаменні події, що започаткували нову добу в духовному житті не лише Німеччини, а й усієї Європи. Десь на початку року викладач філософії Кенігсберзького університету Іммануїл Кант, (1724-1804) оприлюднив свою першу книжку “Загальна природна історія і теорія неба”. А влітку того ж таки року у Франкфурті-на-Одері відбулася прем’єра драми письменника Готгольда Ефраїма Лессінга (1729-1781) “Міс Сара Сампсон”.
“Єдиний порядок з початку всього: // В Природі й Людині знаходим його”, – проголосила доба Просвітництва вустами англійського поета А. Поупа. І цей порядок – незмінний. Принаймні до 1755 р. цього ніхто не заперечував. Тепер Кант, спираючись на чималі досягнення тогочасної фізики й астрономії, аргументовано заявляє: природа (космос) має свою історію. А Лессінг на театральній сцені доводить, що й людина має свою історію. І що сучасна людина – пересічний пан Журден, міщанин, буржуа – абсолютно не зобов’язана вдавати героя класицистичної трагедії, приховувати свою сутність або ж соромитися власних почуттів.
1Раціональний – тут: такий, що грунтується на вимогах розуму, логіки.
Перевірте себе
1. Схарактеризуйте Просвітництво як філософську течію XVIII ст. У чому полягала просвітницька теорія “чистої дошки”?
2. Дайте визначення Просвітництва як літературно-мистецького напряму.
3. Робота в парах. Дайте власний варіант відповіді на “прокляте запитання” видатних діячів Просвітництва: “Як “від природи добра” людина може протистояти злу і чи не від цього протистояння, дотику до зла вона сама стає злою?”.
4. Подискутуймо! Групова робота. Просвітителі вважали, що найперше людину треба навчити “правильно судити про людей, і розумно з ними взаємодіяти” (Дж. Локк).
Об’єднавшись у дві групи, поміркуйте, чи й справді цього можна навчити. Як правильно і як не слід будувати роботу в команді? Обговорюючи ці запитання, скористайтеся поданою карикатурою, зокрема й для характеристики відомої вам з уроків історії суспільно-політичної ситуації в європейських країнах XVIII ст.
А. Байкін. Команда
(1 votes, average: 5.00 out of 5)