ПРОВІДНІ ІДЕЇ ТА ХУДОЖНІ НАПРЯМИ ПРОСВІТНИЦТВА – ПРОСВІТНИЦТВО

Просвітництво, просвітницький класицизм, просвітницький реалізм, сентименталізм, стиль рококо, преромантизм.

1. За допомогою Інтернету та довідкової літератури підготуйте повідомлення про таких європейських діячів XVIІІ ст., як Дж. Локк, Вольтер, Ш. Л. Монтеск’‎є, Д. Дідро, Г. Е. Лессінг, Д. Дефо, Г. Філдінг, С. Річардсон, Ж. Ж. Руссо (1 за вибором).

2. Використовуючи знання з історії та української літератури, підготуйте розповідь про історію та культуру України у XVI11 ст. Кого з видатних людей того часу ви знаєте?

Історичні умови. XVIII ст. називають добою Просвітництва. Це була епоха великих соціальних зрушень у країнах Європи. Головною ознакою доби стала криза феодальної системи та формування буржуазних відносин. У 1688-1689 рр. спалахнула буржуазна революція в Англії, у 1789-1794 рр. – Французька революція. В інших країнах теж розпочалися процеси розбудови нових державних устроїв. На арену політичної боротьби вийшли представники буржуазії й широкі народні маси.

Провідні концепції Просвітництва. У цей час переосмислювали колишні соціальні відносини й висували нові концепції подальшого розвитку суспільства.

У XVIII ст. відбувся глобальний переворот у сфері ідеології. Активно розвивалася філософія, яка проникала в усі сфери суспільного життя. Мислителі розуміли філософію як науку про щастя та процвітання людства. Різні філософські теорії було відображено на сторінках літературних творів, а письменники нерідко ставали філософами, висуваючи власні концепції.

Які ж філософські ідеї були популярними в той час? Великого значення просвітники надавали розуму. Трактат Дж. Локка “Роздуми про людський розум” (1691) умовно називають початком нової доби. “Віра не має такого авторитету, як очевидні докази розуму”, – писав учений. У розумі просвітники вбачали основний критерій оцінки дійсності й засіб перетворення світу. Вони стверджували, що людина здатна досліджувати світ і змінювати його на розумних засадах. Слідом за Дж. Локком й інші мислителі вважали, що людину формують розум і досвід.

Представники Просвітництва засуджували існуючий суспільний устрій як нерозумний і щиро вірили в те, що світ можна покращити за допомогою ідей, просвіти людей, їхнього розумового розвитку й морального виховання. “Ідеї правлять світом” – ця думка стала своєрідним гаслом доби, коли реальною вважалася можливість побудови “царства розуму”. Просвітники утверджували пріоритет освіти й моралі в суспільстві. Вони виступали з різкою критикою недосконалого суспільного ладу й висували нові розумні засади перебудови суспільства.

В епоху Просвітництва чільне місце посідає поняття “природа”. Просвітники прагнули пізнати логіку природи, збагнути її закони та животворну силу. Ж. Ж. Руссо, Й. Г. Гердер та інші мислителі вважали, що старий суспільний лад суперечить самій природі, її законам і порядку. На їхню думку, зло в житті зумовлене тим, що людство порушило природні закономірності, а суспільний устрій, побудований на брехні й насильстві, згубно вплинув на особистість.

Ж. Б. Шарден. Натюрморт з атрибутами мистецтва. 1766 р.

“У свідомості утвердилась ідея прогресу. Нова доба усвідомила себе не як повернення до першоджерел, а як шлях уперед, до нових цінностей” (Б. Шалагінов).

“Усе рухалося, вирувало, було охоплено думкою, як жити далі” (Вольтер).

Ж. Ж. Руссо протиставляв “природну” людину “культурній” людині, наголошуючи на небезпеці відходу від природного, тобто гармонійного (такого, що відповідає законам розуму, справедливості й моралі) життя.

Однією з основних проблем в епоху Просвітництва стала людина та її внутрішня сутність. Мислителі дійшли висновку, що від народження всі люди рівні й добрі. Природа наділила їх милосердям, прагненням до добра, краси, справедливості та свободи. А суспільство, на їхню думку, спотворює людську природу. Тому велику увагу вони приділяли дослідженню впливу соціального середовища на людину. Просвітники вірили, що людину можна морально виправити через навернення її до духовних ідеалів і природних законів. Твори тієї доби просякнуті оптимістичною вірою в людину, у її творчі можливості.

Представники Просвітництва діяли як “громадяни світу”, щиро вірячи в можливість об’‎єднання всього людства на основі розуму й природи.

У мистецтві Просвітництва вперше об’‎єктом зображення стало реальне життя людей, соціальні умови формування особистості. Просвітителі дослідили вплив середовища на життя та формування людини.

Великого значення представники Просвітництва надавали вихованню.

Вони розуміли його як освіту людини, її моральний розвиток, навчання норм поведінки в суспільстві, життя в злагоді з природою. Просвітники повчали всіх – від представників народу до монархів, а літературу й мистецтво розглядали як засоби поширення ідей, здатних змінити світ і людину. Тому літературні твори в той час набувають філософського спрямування й повчальності. Вони вчили мислити, впливали на почуття, формували свідомість нової людини.

Учені вбачали в людині “природну” особистість (Ж. Ж. Руссо), поєднання “краси й добра” (Й. Вінкельман), “розумну” істоту (Вольтер), “практичну” людину (Д. Дефо), “справедливу” людину (Д. Дідро). Але всіх їх об’‎єднувало розуміння залежності суспільного життя від розвитку людини. Вольтерові належить відомий вислів: “Що людина розумніша, то вона вільніша”. Отже, представники Просвітництва вважали, що ідеї розуму та природи, які вони поширювали, здатні змінити людину, а через неї і весь світ.

Представники Просвітництва. Дух оновлення відображено в різних галузях: філософії (Дж. Локк, Е. Шефтсбері, Ж. Ж. Руссо та ін.), літературі (Вольтер, Д. Дідро, Ш. Л. Монтеск’‎є, Дж. Свіфт, Д. Дефо, Г. Філдінг, Й. В. Гете, Ф. Шиллер, Г. Е. Лессінг, Й. Г. Гердер та ін.), живописі (В. Хогарт, Т. Гейнсборо, Ж.-Б. Грез, Ж.-Б. Шарден та ін.), музиці (Й. С. Бах, Й. Гайдн, К. Глюк та ін.), скульптурі (Е. М. Фальконе, Ж. А. Гудон).

У XVIII ст. розвивалися три художні напрями – просвітницький класицизм, просвітницький реалізм і сентименталізм, а також стиль рококо. Наприкінці століття виник преромантизм, що став підгрунтям романтизму (провідний у першій третині XIX ст.).

А. Граф. Йоганн Гердер. 1785 р.

М. Кантен де Латур. Жан Жак Руссо. 1753 р.

Л. Л. Боллі. У майстерні Гудона. 1804 р.

“Я пишу як громадянин світу, який не служить жодному господарю” (Ф. Шиллер).

“Просвітники стверджували про цінність особистості незалежно від її соціального походження й майнового стану” (Д. Чижевський).

“Пафос Просвітництва полягає в прагненні оновлення життя, формуванні нової людини, утвердженні нових ідеалів і цінностей” (Д. Наливайко).

Просвітницький класицизм. Просвітницький класицизм (його ще називають просвітницьким раціоналізмом) продовжував традиції класицизму XVII ст., але на новій основі. Крім традиційних ознак класицизму, що сформувалися ще в XVII ст., у просвітницькому класицизмі з’‎являються нові ознаки. Передусім змінюється зміст творів: якщо в XVII ст. письменники проголошували ідею служіння монарху й державі, то у XVIII ст. утверджується думка про необхідність служіння всьому суспільству, свободі й справедливості. Герої просвітницьких творів захоплені ідеєю зміни існуючого порядку та встановлення замість нього більш розумного й гуманного. Звідси походить критичний пафос багатьох творів просвітницького класицизму, наближення їхніх сюжетів до тогочасної дійсності. Змінюється природа конфліктів: митці зосереджують тепер увагу не на боротьбі пристрастей та обов’‎язку, а на тих конфліктах, які виникають унаслідок зіткнення героїв із недосконалим суспільством і труднощами при виконанні ними свого громадянського обов’‎язку. Проблематика творів стає більш актуальною й соціально значущою. Питання, які було порушено, не втрачаючи тісного зв’‎язку з дійсністю, набувають філософського змісту, важливого для всіх країн і народів.

Просвітники обстоювали думку про те, що особистою справою кожного громадянина має стати служіння свободі й встановлення “царства розуму” на землі. Герої, узяті з реальної дійсності, ставали уособленням суспільного обов’‎язку, відповідального ставлення до життя й доброчесності. Піднесені художні образи мали виховувати читачів у дусі відданості й самопожертви заради загального добра.

Великий вплив на просвітницький класицизм, як і на класицизм XVII ст., мала антична спадщина. Представники Просвітництва переосмислювали її, пристосовуючи до нових світоглядних концепцій доби.

Просвітницький класицизм утілений у літературній творчості Вольтера, Й. В. Гете, Ф. Шиллера та ін. Крім літератури, просвітницький класицизм виявився в інших видах мистецтва XVIII ст.: живописі (Ж.-Л. Давид, Дж. Рейнолдс), графіці (Дж. Піранезі), музиці (К. Глюк) та ін.

Т. Гейнсборо. Ранкова прогулянка. 1785р.

Просвітницький реалізм. За основу просвітницького реалізму було взято принцип наслідування природи. Д. Дідро закликав вивчати природу, уважно придивлятися до її законів. Учений також проголосив необхідність аналізу соціального середовища та внутрішнього світу людини: “Нехай митець глибоко вивчить суспільні шари, нехай пізнає їхнє життя, призначення, негаразди й переваги”.

Л. М. ван Лоо. Дені Дідро. 1767р.

“Не може бути величним те, що неправдиве” (Г. Е. Лессінг).

Г. Е. Лессінг писав про те, що “мистецтво за нових часів надзвичайно розширило свої межі, воно наслідує тепер усю видиму природу, у якій краса становить лише малу частку”. Він уважав, що мистецтво має відображати всі прояви життя – не тільки прекрасне, а й непривабливе та потворне. Учений закликав митців проникати в усі сфери суспільства й достовірно відображати їх.

Статичності класицизму філософ протиставив динамізм нового мистецтва. У пафосі руху, дії й боротьбі, на його думку, і виявляється справжня краса – жива та правдива, а не холодна й абстрактна, як у класицистів.

Представники просвітницького реалізму обрали головним об’‎єктом зображення суспільне життя свого часу. Їх цікавили різні сфери соціального буття, відносини між соціальними верствами, вплив середовища на людину, а також приватне життя особистості.

Митці сміливо виступали із соціальною критикою, викриттям несправедливих порядків і вад суспільства. Разом з тим реалісти-просвітники утверджували в літературі тип активного й діяльного героя. На сторінках їхніх творів з’‎явилися звичайні люди зі звичайного життя. Герої просвітницького реалізму потрапляли в складні соціальні умови та ситуації, їх немовби випробовували на моральну стійкість (Робінзон Крузо, Гуллівер та ін.). Але письменники вірили в духовну силу людини, її творчі можливості, здатність подолати труднощі й змінити себе та світ.

Новим для літератури того періоду було те, що характер героя зображувався в його еволюції, у зв’‎язках із природним і соціальним середовищем. Людина виступала носієм типових і родових якостей.

Представниками просвітницького реалізму в літературі були: Д. Дідро, Дж. Свіфт, Г. Філдінг і Р. Б. Шерідан та ін. У літературному процесі з’‎являється роман, який якнайкраще відповідав завданням митців відобразити реальну дійсність. Реалістичні тенденції виявилися також в інших видах мистецтва, наприклад у живописі (В. Хогарт, Ж.-Б. Шарден).

Сентименталізм. Не менш важливу роль у культурному житті Європи того періоду відігравав сентименталізм, який, на противагу “культу розуму”, утверджував “культ почуттів”, “культ серця”. Цей напрям отримав свою назву з французької: sentimentalisme від sentiment – “почуття”.

Сентименталізму притаманні такі ознаки, як увага до внутрішнього світу людини, возвеличення почуттів, емоційне начало, задушевність, простота й природність.

Життя людини було головним об’‎єктом зображення сентименталістів. Їхнє мистецтво відзначається глибоким демократизмом. Вони проголосили цінність людської особистості незалежно від її соціального стану, і вона визначалася передусім порухами душі, природністю й щирістю почуттів.

Філософським підгрунтям сентименталізму став руссоїзм. Ж. Ж. Руссо обстоював право мистецтва на зображення почуттів. Він утверджував багатство людської особистості, невичерпне розмаїття її пристрастей. Учений пропонував письменникам зображувати звичайну людину, працьовиту, доброчесну й моральну.

Представники сентименталізму покладали великі надії на внутрішні можливості особистості в процесі перетворення життя. Виховання почуттів безпосередньо пов’‎язували з протистоянням негативному впливу середовища.

У творах сентименталістів знаходимо високу культуру почуттів, благородство людської натури й красу духовного життя.

Найяскравіше сентименталізм розвинувся в Англії (Л. Стерн, С. Річардсон), Франції (Ж. Ж. Руссо), Росії (М. Карамзін).

Сентименталізм був досить плідним у живописі (Т. Гейнсборо, В. Боровиковський та ін.).

В. Хогарт. Девід Геррік із дружиною. 1757-1764 рр.

У літературі сентименталізму створено образ звичайної людини, здатної до глибоких почуттів, пристрастей і переживань.

Стиль рококо. Окремо від основних художніх напрямів доби розвивалося мистецтво рококо. Його представники уникали суспільних проблем, вони втілювали в мистецтві красу й насолоду, які не були пов’‎язані із соціальним життям, а цінні, на їхню думку, самі по собі.

Стиль рококо сформувався у Франції, потім поширився в інші країни. На той час процес формування абсолютистської держави був завершений, тому героїка класицизму відійшла на другий план. Громадянські проблеми поступилися місцем гедоністичним1 мотивам.

На противагу загальній демократизації мистецтва в епоху Просвітництва, творчість митців рококо була більш вузькою, камерною й інтимною. Вони орієнтувалися на смаки аристократії, а тому їхні твори відзначаються особливою вишуканістю та витонченістю форм, пишністю й багатством засобів художньої виразності. Для цього стилю характерні святковість, декоративність, театральність, увага до найменших дрібниць. Художники вважали, що витвір мистецтва має радувати й уражати зір, слух та уяву, нагадуючи про насолоди життя – красу, кохання тощо.

Мистецтво рококо зображувало життя приємним, вишуканим і красивим. Митці віддавали перевагу любовним сюжетам і пейзажам. Рококо тісно пов’‎язане з традиціями бароко (асиметричністю, несталістю форм і ліній, стихійністю, ірраціоналізмом).

У літературі елементи стилю рококо виявилися у творчості П. О. Бомарше, Вольтера, ранній ліриці Й. В. Гете, деяких творах М. Ломоносова. У живописі рококо репрезентують Ж. А. Ватто, Ф. Буше, Ж.-О. Фрагонар та ін. Цей стиль утілений також в архітектурі, скульптурі, музиці, предметах побуту й інтер’‎єрі тощо.

Преромантизм. В останній третині XVIII ст. в європейських літературах виник преромантизм, який виявився у творчості німецьких поетів – представників групи “Буря і натиск” (до яких певний час належали Й. В. Гете, Ф. Шиллер і багато інших), в англійській поезії (В. Блейк та ін.). Із сентименталізмом преромантизм поєднує увага до почуттів людини, культ особистості та природи, але, на відміну від сентименталістів, провісники романтизму наголошували на стихійності, непізнаності й ірраціональності людських почуттів. Якщо сентименталісти прагнули досліджувати людську природу, то представники романтичного напряму зробили акцент на втаємниченні духовного життя особистості. Думка про загадковість людини та світу згодом була втілена в романтизмі XIX ст.

Палац Сан-Сусі короля Фрідріха ІІ. Середина XVIII ст. (Німеччина)

Видатні українці XVIII ст.

Ідеї європейського Просвітництва позначилися на творчості українських письменників і художників. У XVIII ст. в українському мистецтві утверджується інтерес до життя й почуттів звичайних людей, ідеї рівності та справедливості, пробудження й єдності української нації. Батько Миколи Гоголя, Василь Гоголь, який теж був письменником, захоплювався ідеями Дж. Локка, Ж. Ж. Руссо й інших просвітителів. Він виховував у своїх дітей любов до природи та мистецтва. Драматург Іван Котляревський у своїх п’‎єсах створив яскраві образи українців, які прагнуть вільних почуттів і вільного життя. Письменник Василь Капніст був відомим у свій час “любомудром”, знавцем іноземних мов і мистецтва. Художник Володимир Борови – ковський збагатив скарбницю світового образотворчого мистецтва. На його полотнах утілено глибоку увагу до звичайних людей, передано багатство їхнього внутрішнього світу. Завдяки нашим талановитим землякам про Україну дізналися у світі. Вони посіли чільне місце в історії європейського Просвітництва.

І. С. Бугаєвський – Благодарний. Портрет В. Боровиковського. 1824 р.

1 Гедонізм – філософсько-етичне поняття, за яким насолода є найвищим благом, метою життя.

Просвітництво – це широкий ідейно-культурний рух, який охопив країни Європи й виявився в різних галузях духовного життя, зокрема у філософії, літературі й інших видах мистецтва. Просвітницький класицизм – художній напрям у європейській літературі та мистецтві XVIII ст., у якому на новій ідеологічній основі були продовжені традиції класицизму XVII ст. Раціональне начало в просвітницькому класицизмі було підпорядковане оновленню суспільства й утвердженню типу діяльного героя, який служить людству.

Просвітницький реалізм – художній напрям у літературі та мистецтві XVIII ст., у якому головними принципами стали конкретність і достовірність зображення сучасної дійсності, демократизм образів, пошуки практичного втілення просвітницьких ідеалів.

Сентименталізм – напрям у європейській літературі другої половини XVIII – початку XIX ст., що розвивався як утвердження чуттєвої стихії на противагу абсолютизації розуму та жорстким нормам класицизму.

Рококо – художній стиль, пов’‎язаний із культом насолоди, шляхетності, вишуканого естетизму.

ПІДСУМКИ

Провідні ідеї Просвітництва

– Культ розуму й досвіду.

– Культ природи, яку просвітники вважали розумною.

– Віра в силу ідей, освіти й виховання.

– Визнання впливу соціального та природного середовища на формування людини.

– Переосмислення питань світобудови й суспільного ладу.

– Утвердження цінності особистості незалежно від ‘її соціального стану та походження.

– Проголошення рівності всіх людей (усі мають однакові права на щастя й вільне життя).

– Віра в можливість виховання гармонійної людини, яка живе за законами розуму й природи.

– Утвердження великої виховної ролі літератури й мистецтва в суспільстві.

– Прагнення до загальної перебудови світу.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Осмислюємо прочитане. 1. Як пов’‎язані між собою ідейні пошуки просвітників та історичні події, що відбулися в Європі у XVIII ст.? 2. Яку роль відіграла філософія в добу Просвітництва? 3. Розкрийте ставлення представників Просвітництва до людини й суспільства.

Комунікація. Дискусія. 1. Що, на вашу думку, означають поняття “демократія” і “демократичне суспільство”? 2. Як ви вважаєте, чи наближали просвітителі встановлення демократії в Європі? Наведіть аргументи.

Самовираження. Сформулюйте (у вигляді зв’‎язного афористичного висловлення) сутність основних понять доби Просвітництва: “розум”, “досвід”, “природа”, “людина”, “виховання”, “суспільство”, “світ”, “мистецтво”.

Ініціативність і практичність. Робота в групах. Візьміть участь у конкурсі проектів (стіннівки) на тему “Історія одного шедевра доби Просвітництва”.

Робота з цифровими носіями. Створіть презентацію одного з літературних напрямів доби (просвітницький класицизм, просвітницький реалізм, сентименталізм).

Соціальні та громадянські навички. Назвіть типи героїв, які з’‎явилися в літературі та мистецтві доби Просвітництва. Стисло охарактеризуйте їхні ознаки. Наведіть приклади з творів. Визначте типи героїв нашої доби. Які з них, на вашу думку, здатні забезпечити процвітання України? Заповніть у робочому зошиті таблицю.

Уміння навчатися. Просвітителі надавали основну роль освіті та вихованню в оновленні світу. Запропонуйте власну програму самоосвіти й самовиховання сучасної людини. Сформулюйте свої думки тезами.

Радимо прочитати

Ніколенко О. М. Бароко. Класицизм. Просвітництво / О. М. Ніколенко. – Харків, 2003.

Шалагінов Б. Б. Зарубіжна література від античності до початку XIX ст. / Б. Б. Шалагінов. – К., 2004.

(3 votes, average: 3.67 out of 5)