ГОРБОКОНИК – ПЕТРО ЄРШОВ – КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ – З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ

Російський письменник Петро Єршов уславив своє ім’я у дев’ятнадцять років, створивши віршовану казку “Горбоконик”.

Цей твір називають казкою дитини для дітей. Адже задум написати її виник у Єршова ще в одинадцять-дванадцять років. За словами автора, “Горбоконик” – це твір, записаний від оповідачів з народу. Прочитавши його, Олександр Сергійович Пушкін сказав: “Тепер цей вид творчості я можу залишити”.

ГОРБОКОНИК

(Уривки)

За горами, за лісами,

За широкими морями,

Проти неба на землі

Жив дідусь в однім селі.

У старенького три сини:

Старший – з розумом

Хлопчина, середульший

– сяк-такий, а найменший

– геть дурний.

Хлопці сіяли пшеницю

Та й возили у столицю:

Бач, столиця та була

Недалеко від села.

От чи скоро, чи не скоро

Приключилося їм горе:

Хтось у поле став ходить

І пшеницю толочить.

Про таку лиху пригоду

Ще ніхто не чув ізроду;

Стали думать і гадать,

Як би злодія впіймать.

Та й надумали ходити

Уночі той лан глядіти,

Щоб його оборонить,

Лиходійника зловить.

Почало ж ото смеркатись,

Старший брат почав збиратись,

Він сокиру й вила взяв

Та й у поле почвалав.

Непогожа ніч настала;

Боясть парубка напала,

І сховався молодець

У кошару1 до овець.

Встало сонце із-за хмари,

Вийшов тихо він з кошари…

Хлопці двері відчинили,

Брата старшого впустили

Та й питаються його,

Чи не бачив він чого.

Старший брат перехрестився,

На всі боки поклонився,

Кашлянув і проказав:

“Цілу нічку я не спав;

А було ж, мені на лихо,

І не тепло, і не тихо:

Як звірюка, вітер вив,

Дощ холодний ливма лив.

Ох, намучивсь я доволі!..

Ну, та все гаразд у полі”.

Похвалив його отець:

“Ну, Данило, молодець!

Послужив ти службу щиру,

Тобто, мовить до приміру,

Не ловив у полі гав, лан

Як треба доглядав”.

Ілюстрація Миколи Кочергіна

1 Кошара – загорода або хлів для овець, кіз; вівчарня.

Почало ізнов смеркатись;

Середульший став збиратись..

– Як ти гадаєш, чи відповідально поставився до свого завдання середній брат? Поясни свою думку.

І йому сказав отець:

“Ти, Гаврило, молодець!”

Стало втретє знов смеркатись,

Час найменшому збиратись…

Тут Іван злізає з печі, кобеняк1

Бере на плечі, хліб за пазуху

Кладе, вартувати лан іде.

Ніч настала; місяць сходить;

Поле все Іван обходить,

На всі боки погляда

І під кущиком сіда:

Зорі лічить, мов читає,

Та окраєць уминає.

Враз опівніч кінь заржав…

Вартовий швиденько встав,

Подививсь під рукавицю –

І побачив кобилицю.

Наче сніг, була вона –

Чисто-біла та ясна,

Грива хвилями спадала,

Щирим золотом сіяла…

“Еге-ге! так он який

Наш злодюжка!..

Ну, постій!

Жартувати я не вмію,

Сяду враз тобі на шию!

Подиви, яка прудка!”

Скинув він кобеняка,

До кобили підбігає,

За хвоста її хапає

Ілюстрація Миколи Кочергіна

1 Кобеняк – вид чоловічого плаща з відлогою; каптан.

Та й сідає на хребет –

Тільки задом наперед.

Стрепенулася кобила

Ще й очима засвітила,

Шию лебедем звила

І зірвалась, як стріла.

В’ється змієм над полями,

Висне птахом над ровами,

Мчиться скоком вище гір,

Лине чвалом1 через бір2,

Хоче скинути Івана,

Щоб не став він їй за пана.

Та в Івана славний хист –

Цупко держить він за хвіст.

Натомилася кобила

І отак заговорила:

“На мені ти вмів сидіть,

Будеш мною володіть.

Дай лиш місце для спокою,

Та ходи як слід за мною,

Та щодня мене гляди,

В поле чистеє води,

Випускай гуляти в полі

На роздоллі ще й на волі.

Через три дні я заржу,

Коней двійко породжу –

Гриванів, яких донині

Не стрічалося людині;

Ще й конятко-малюка,

Чверть аршина3 без вершка4,

На хребті з двома горбами

Ілюстрація Миколи Кочергіна

1 Чвал – швидкий біг навскач; галоп.

2 Бір – тут: ліс.

3 Аршин – давньослов’янська міра довжини, яка дорівнює близько 70 см.

4 Вершок – міра довжини, яка дорівнює близько 4 см.

Ще й з предовгими ушами.

Більших двох, як хоч, продай,

Горбанька ж не віддавай

Ні за яхонт1, ні за гроші,

Ні за царськії розкоші.

В ясен день, у тьмі нічній

Він товариш буде твій:

У мороз тебе зогріє,

Влітку холодом обвіє;

В голод хлібом покріпить,

В спеку медом освіжить.

А мене, як час настане,

Знов гулять пусти, Іване!”

Час минає, час летить…

Ілюстрація Миколи Кочергіна

– Нікому не розповідаючи про те, що відбулося, Іван узявся доглядати кобилицю. Однак згодом брати дізналися, що він має двох чудових золотогривих коней, і вирішили їх продати. Відтак у житті Івана розпочалися численні пригоди… Як ти гадаєш, хто став вірним товаришем героя і допоміг йому подолати всі перешкоди й небезпеки?

– Докладно дізнатися про пригоди Івана й Горбоконика ти зможеш, прочитавши казку в повному обсязі. А наразі ознайомся з переліком цих подій (автор завершує ним першу частину твору).

А тепер ми їх лишімо, знову казку розпочнімо, щоб потішити мирян2, – що накоїв наш Іван, живучи на службі царській, при конюшні володарській; як він коней доглядав,

1 Яхонт – коштовний камінь.

2 Миряни – тут: люди.

Як перо своє проспав,

Як то він зловив жар-птицю,

Як украв він цар-дівицю,

Як перстеника шукав,

Як на небі гостював,

Як добивсь у сонця-світа,

Щоб воно простило кита;

Як од лиха він одвів цілих

Тридцять кораблів;

Як в окропі не зварився,

Як він краснем ізробився…

Словом, річ ми поведем,

Як зробивсь Іван царем.

Переклад Максима Рильського

– Прочитай зачин казки. Яка біда трапилася в родині дідуся?

– Розкажи про старших братів Івана. Чим вони схожі між собою?

– Як ти гадаєш, чому Івану пощастило? Якою він був людиною?

– За малюнком на с. 60 опиши коней, яких подарувала Іванові кобилиця.

– Що в казці чарівного? А що могло бути насправді?

– Підготуйся до виразного читання одного з поданих уривків казки (на вибір).




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ГОРБОКОНИК – ПЕТРО ЄРШОВ – КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ – З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ