Джанні РОДА́PI (1920-1980) – ЛІТЕРАТУРНІ КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ
Письменник народився в Італії в бідній робітничій родині. З дитинства хлопчик захоплювався читанням книжок, вигадував веселі історії.
Він дуже любив дітей і вже в молоді роки починає писати для них казки, вірші.
Чимало творів письменника перекладено мовами різних країн. Багато українських дітей читали казку Джанні Родарі “Цибулино”, вірші “Далека мандрівка”, “Танок усіх дітей” та ін.
Далі ти прочитаєш одну з його казок із збірки “Казки́ по телефону”. Як пояснює письменник, ці казки розповідав своїй донечці по телефону один тато, який роз’їжджав у справах по Італії, а вона щовечора чекала від нього нової казки.
Вибо́їни, ста́лося, рі̐дшати, надзвича́йно, нісені́тниця.
Упертість чи допитливість?
ДОРОГА, ЩО НІКУ́ДИ НЕ ВЕЛА́
На околиці села розхо́дилися три дороги – перша вела до моря, друга – до міста, а третя дорога не вела нікуди. Мартіно питав у кожного про третю дорогу, і всі відповідали йому одне й те саме, наче змовились:
– Оця дорога? Вона ніку́ди не веде. Не варто йти нею.
– А може, все-таки вона кудись приведе?
– Нікуди не приведе.
– То навіщо її проклали?
– Ніхто її не прокладав. Вона була завжди.
– І ніхто ніколи не ходив по ній?
– Ох, ти, упе́ртюху! Кажуть тобі – там нічого нема…
– Звідкіля ви знаєте? Хіба ви по ній ходили?
Мартіно був таким настирливим, що люди прозвали його Вперта Голова. Та він не образився і продовжував думати про дорогу, що нікуди не веде.
Коли Мартіно підріс, одного ранку він вийшов із села і рішу́че попрямував таємничою дорогою.
Дорога та була вся у вибо́їнах, подекуди поросла бур’яном, але, на щастя, дощ падав давно, а тому калюж не було. Спочатку обабіч дороги тягнувся живоплі́т, а згодом почався ліс. Ві́ття дерев спліталося угорі, утворюючи чудовий зелений тунель, через який, наче промінчики кишенькового ліхтарика, проникало сонячне світло.
Мартіно йшов та йшов, а тунель не закінчувався, і дорозі не було кінця. У Мартіно від утоми почали боліти ноги, і він навіть подумав, чи не краще повернутися назад у село. Раптом невідомо звідки ви́гулькнув пес!
“Де пес, там житло́! – вирішив Мартіно. – Або принаймні – людина”.
Пес кинувся назустріч Мартіно, радісно помахуючи хвостом, лизнув хлопцеві руку, а потім побіг попереду, увесь час озираючись, наче перевіряв, чи йде за ним хлопець.
– Йду, йду! – казав Мартіно, і йому це дуже подобалося.
Поступово ліс почав рідшати, над головою мандрівника заясніло небо, і дорога привела до великих залізних воріт.
За гратами Мартіно побачив палац. Усі вікна його були гостинно прочинені, з димаря йшов дим, а на балкові стояла прекрасна сеньйо́ра, привітно махала рукою і гукала:
– Ходи, ходи, Мартіно Вперта Голова!
– О! – здивувався Мартіно. – Я й не уявляв, що прийду туди, де мене знають!
Мартіно відчинив ворота, перейшов через парк і з’явився в палаці в ту мить, коли прекрасна сеньйора простувала до нього сходами. Вона була надзвичайно вродлива і вбрана, наче принцеса.
– Ти здивований? – засміялась сеньйо́ра. – Не повірив, що ця дорога нікуди не веде?
– Це нісенітниця1. Як на мене, кожна дорога на світі кудись веде.
– Звичайно. Тільки не треба боятися невідо́мих доріг. А тепер ходімо – я покажу тобі палац.
1 Нісені́тниця – дурниця.
Що то була за споруда! Яких тільки скарбі́в не побачив Мартіно в залах палацу! А вродлива сеньйора щоразу казала йому:
– Бери, бери усе, що подобається. Я дам тобі візка та ко́ней, аби ти міг довезти це додому.
І Мартіно вибрав чимало речей, що йому припали до вподоби, не забув і про подарунки для своїх близьких та друзів.
На візку за кучера йому правив той самий пес, що привів Мартіно до палацу. Був це учений пес – він умів правити кі́ньми.
У селі давно вирішили, що Мартіно загинув. І коли він несподівано повернувся, усі страшенно здивувалися. Учений пес зняв з візка усе, що вибрав у палаці Мартіно, махнув хвостом, шарпнув віжки і подався собі геть.
Мартіно обдарував усіх – і друзів, і ворогів. Хлопець змушений був сто разів повторювати свою розповідь про те, що з ним трапилося. Щоразу, коли він замовкав, хто-небудь із слухачів біг додому, запрягав коня і вирушав тією дорогою, що нікуди не веде.
Однак незабаром вони поверталися ні з чим: дорога – запевняли вони – вела у болото і в лісові хащі. Не було там ні залізних грат, ні палацу, ані вродливої сеньйори, яка роздає багатства.
Справжні скарби дістаються лише тим людям, що першими торують дорогу, якою ще не ходив ніхто. Як Мартіно Вперта Голова.
(Переклад з італійської Івана Дзюба)
1. Як розпочинається казка?
2. Чому Мартіно прозвали Вперта Голова?
3. Знайди опис дороги, якою йшов хлопчик.
4. Чи легко було Мартіно здолати її?
5. Що вразило хлопчика під час зустрічі з синьйорою?
6. Чому інші мешканці села поверталися ні з чим?
Обміняйтесь думками: у чому головна думка казки?
Чи могли б ви запропонувати свою назву казки?
ПЕРЕВІР СВОЇ ДОСЯГНЕННЯ
Знаю…
– Які з прочитаних казок прозові, а яка – віршована?
– 3 якої казки це речення: “А навстріч – княгиня-диво: місяць у косі блищить, на чолі зоря горить…”? Хто її автор?
– У якій країні створював свої казки Ганс Крістіан Андерсен?
– Про кого з персонажів казки “Гидке каченя” автор говорить прекрасні, чудові, величні?
– Якою дорогою йшов хлопчик Мартіно?
Розумію, можу пояснити…
– За ким сумував князь Гвідон?
– Чому мешканці пташиного подвір’я вважали маленьке каченя гидким?
– Чому ніхто з мешканців села не зміг знайти дороги до палацу чарівної сеньйори?
– Чим літературна казка відрізняється від народної?
Умію…
– Довести, що “Казка про царя Салтана…” чарівна.
– Доповнити план казки “Гидке каченя” так, щоб повністю переказати її зміст.
1. Каченя з’явилося на світ.
2. Події на пташиному подвір’ї.
3. Зустріч із прекрасними птахами.
4……………………………………..
– Визначити головну думку казки “Дорога, що нікуди не вела”.
Виявляю ставлення, почуття…
– Яка із прочитаних казок тобі найбільше сподобалася?
– Які вчинки дійових осіб викликали захоплення? Чим саме?
– Твори кого з авторів ти хотів би ще прочитати?
– Які вислови з прочитаних казок тобі запам’ятались? У яких випадках їх доцільно використовувати?