Енеїда – ІВАН ПЕТРОВИЧ КОТЛЯРЕВСЬКИМ 1769-1838 – СМІХ І СУМ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО – У пошуках національного самоусвідомлення: Нова українська література

Уся поема – це… “похід нації”, мандрівка народу в морі часу.

Валерій Шевчук, український письменник, літературознавець

Анатолій Базилевич. Ілюстрація до поеми “Енеїда”

Джерела “Енеїди” І. Котляревського. Жанр твору

Котляревський писав поему “Енеїда” протягом майже всього свого життя. Як ви вже знаєте, перші три частини твору побачили світ за сприяння М. Парпури в 1798 р. Успіх твору перевершив усі очікування, тому в 1808 р. знову без авторської згоди з’явилися перші три частини твору. Через рік автор підготував до друку нове видання поеми, доповнивши її четвертою частиною, і надрукував її під назвою “Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санкт-Петербург, в медицинской типографии”. Лише в 1842 р., після смерті письменника, у Харкові надрукували всі шість частин поеми.

Уже сама назва твору вказувала освіченим читачам, що взірцем для І. Котляревського була Вергілієва “Енеїда”. Український автор не перший, хто наслідував одного з найавторитетніших поетів античності. Протягом XVIII – на початку ХІХ ст. з’явилися пародії на Вергілієву “Енеїду” в західноєвропейських літературах: Д. Лаллі в італійській, П. Скаррона у французькій, А. Блюмауера в німецькій, М. Осипова в російській. Напевне, І. Котляревський був знайомий з більшістю цих творів в оригіналі.

Як і попередники перелицьованих “Енеїд”, І. Котляревський створює бурлескно-травестійну поему, що були надзвичайно популярні на той час у Європі.

Літературознавчі координати

Травестія – різновид поетичних жартівливих творів. Термін “травестія” походить від італійського слова travestire, що означає перевдягати.

І. Котляревський з Вергілієвого твору серйозного й героїчного змісту використав лише сюжетну канву та імена деяких персонажів, але переробив її, “перелицював” для зображення зовсім іншого, ніж в оригіналі, життя. Він переніс події з античних часів в українське суспільство кінця XVIII ст. Усе в поемі нагадує українські реалії – одяг персонажів, звичаї, побут, наїдки й напої. У поемі – спогади про козаччину, якої, звісно, не могло бути у Вергілія. Якщо в античному творі йшлося про мандри троянців, які прибули на латинську землю й заснували велику Римську державу, то в травестійній поемі І. Котляревського в образі Енея і троянців І. Котляревський зобразив козаків, а в образах античних богів і царів читач упізнавав представників різних верств і станів українського суспільства.

Усі герої І. Котляревського – від олімпійських небожителів до троянців – українці. Ось богиня Венера – яскравий тип української вельможної пані:

Георгій Нарбут. Ілюстрація до поеми “Енеїда”

Взяла очіпок грезетовий

І кунтуш з усами люстровий,

Пішла к Зевесу на ралець.

Троянці І. Котляревського носять українські імена Педька, Терешка, Шеліфона,

Панька, Охріма і Харка,

Леська, Олешка і Сізьона,

Пархома, Їська і Феська,

Стецька, Ониська, Опанаса,

Свирида, Лазаря, Тараса…

Отже, усе в поемі вказує на те, що автор відтворює українське суспільство кінця XVIII – початку ХІХ ст.

І. Котляревський пише травестію в бурлескному стилі. В основі бурлеску – невідповідність між темою твору та засобами використаними для зображення. Це може бути “висока” тема, відтворена жартівливо, “низькими” засобами, або навпаки – “низька” тема, зображена пафосно, урочисто. Наприклад, у бурлескному творі поважних і величних героїв письменник ставить у комічні ситуації, одягає в невідповідний одяг, вони здійснюють учинки, які викликають сміх і глузування читача. У такий спосіб автор зображує їх знижено, чим досягає комічного ефекту.

Так, у поемі Вергілія Зевс зображений величним вершителем як людських доль, так і цілих держав. У Котляревського ж його змальовано знижено, унаслідок чого виникає пародійно – комічний ефект1:

Зевес тогді кружав сивуху

І оселедцем заїдав;

Він, сьому випивши восьмуху,

Послідки з кварти виливав.

Сміх І. Котляревського в “Енеїді” виконує не лише розважальну функцію. Чи міг письменник в умовах, коли російське самодержавство знищувало в Україні останні жарини свободи й вільнолюбства, уголос висловити протест проти тиранії й виявити свої патріотичні позиції? Зрозуміло, що ні. І тоді І. Котляревський обирає сміх і зовнішню легковажну розповідь як ширму, за якою ховає важливі національні та суспільні ідеї. Для російського читача, незнайомого з українським історичним контекстом, мандри Енея й троянців – це лише цікава весела переробка за Вергілієвим сюжетом. Український читач кінця XVIII – початку ХІХ ст., у пам’яті якого ще свіжими були події козаччини, руйнування Запорозької Січі, утрати державності й свободи, у підтексті віднаходив ідеї, суголосні зі своїми патріотичними позиціями. За легковажними пригодами Енея і троянців він прочитував пошуки українцями своєї ідентичності й прагнення побудови держави, протест проти національного та соціального гноблення.

1 Пародія – сатиричний або гумористичний твір, який наслідує творчу манеру іншого письменника з метою його висміяти.

Іван Падалка. Ілюстрація до поеми “Енеїда”

Можливість висловити сміливі суспільні ідеї стала можлива завдяки майстерній композиції твору.

В. Шевчук порівняв її з українським вертепом. Пригадаймо, що на верхньому його ярусі розігрувалися “високі”, релігійні та державні теми, а на нижньому – “низькі”, з життя простого народу. Але І. Котляревський засобами комізму поміняв місцями “верх” і “низ”. У поемі правляча верхівка суспільства в образах богів і земних вельмож сміхом була принижена й розвінчана. Натомість простий народ, з нижніх щаблів суспільства, був зображений героєм, возвеличений і прославлений.

Ідейно-тематичні домінанти поеми

Як ми вже з’ясували, сюжетною основою поеми І. Котляревського була знаменита антична поема “Енеїда” Вергілія. У ній ішлося про мандри до Латинської землі внука троянського царя – Енея. Після зруйнування Трої він повинен був за повелінням богів заснувати нове царство і стати родоначальником римлян. Поема утверджувала божественне походження імператора Августа та право Риму правити іншими народами.

Скориставшись сюжетною канвою Вергілія, І. Котляревський наповнює твір новим, актуальним для сучасників змістом.

Тема поеми “Енеїда” – змалювання життя різних прошарків українського суспільства кінця XVIII – початку XIX ст. через розкриття мандрів Енея.

В образах Енея і троянців, земних царьків, олімпійських богів І. Котляревський змальовував Україну другої половини XVIII ст., звичаї та побут її народу. “Фактично, куди б… Еней із троянцями не потрапляли, – слушно зауважує сучасний поет і літературознавець Віктор Неборак, – вони потрапляють в Україну. Його одяг, звички, застілля – все свідчить, що він українець. І виникає кумедна ситуація: українці шукають українців. Вони подорожують і потрапляють до таких самих українців (навіть коли вони потрапляють у Карфаген до Дідони – і це Україна)”.

Хто такі українські “троянці” та куди вони простують? На перший погляд, усе очевидно: як і у Вергілія, мешканці зруйнованої Трої шукають нової землі, на якій вони заснують могутню державу. Але за зовнішньою подібністю до твору свого попередника І. Котляревський приховує інший зміст. Його троянці – нащадки давньоруського язичницького бога Трояна (пригадуєте, у “Слові” давньорусичів названо “трояновими внуками”?). А ще – давньоруська земля теж мала свою Трою. Саме нашу українську столицю Київ у прадавні часи часто називали Троєю, тому що місто складалося з трьох частин – Княжого міста, Печерська й Подолу. Тому, як робить висновок дослідниця Тамара Гундорова, ймовірно, “Троя… у пророчому видінні Котляревського асоціювалася з епохою українських предків”.

В історичній візії Котляревського троянці-українці – нащадки давньоруської держави Київської Русі. Друга, зруйнована Троя, з якої тікають троянці, виразно натякала на Козацьку державу, знищену російським самодержавством. У пам’яті сучасників І. Котляревського ще свіжими були спогади про те, як після ліквідації Запорозької Січі козаки перебралися на вільні землі й утворили Задунайську Січ. Але, за сюжетом І. Котляревського, Еней і троянці мають “построїть Альбіград”, тобто заснувати Біле місто – нову Українську державу.

Отже, якщо Вергілій своїм твором захищає державу, яка вже відбулася, існувала, то український автор своєю “Енеїдою” відстоював право українців на власну державу в майбутньому.

Тому ідея поеми – утвердження думки про право українського народу на власну державу, заклик до українців пізнати, віднайти самих себе в історичному часі.

Чимало образів поеми І. Котляревського мають алегоричне значення й натякають на певні політичні сили в Європі у другій половині ХVІІІ – на початку ХІХ ст. Цікаві гіпотези щодо їх інтерпретації висловив Валерій Шевчук. Зокрема, він посилається на український анонімний драматичний твір “Діалог Енея з Турнусом” (Чернігів, 1745), який дає можливість “декодувати”, розшифрувати образи Енея й Турна. У ньому в образі Турнуса зображено російського царя. Таким чином протистояння в поемі І. Котляревського Енея і Турна набуває символічного значення як протиборства України проти Росії за утвердження власної держави. Має приховане символічне значення й образ Дідони. Можливо, вона – це Польща, з якою Україна мала стосунки протягом тривалого часу і яка “спалилася” – була поділена між сусідами-агресорами.

Іван Їжакевич. Ілюстрація до поеми “Енеїда”

“Енеїда” І. Котляревського порушила суспільно важливі для українського народу проблеми. Насамперед – національного самоусвідомлення, захисту українського світу перед загрозою його знищення. Дотичними до них є питання захисту рідної землі від ворогів, громадського обов’язку перед народом, соціальної нерівності, виховання дітей, дружби, кохання тощо.

Отже, за зовнішніми комічними епізодами автор приховує суспільно важливі ідеї. Використавши сюжет Вергілієвої поеми, український письменник вивернув “навиворіт” канонічний текст, надав йому нового змісту, вдихнув сучасні суспільні ідеї.

Композиція та сюжет поеми

Які в оригіналі, події в “Енеїді” І. Котляревського розвиваються в хронологічному порядку. На перший погляд, конфлікт розгортається між двома супротивницями – олімпійськими богинями Венерою (Енеєвою матір’ю) та Юноною. Ненавидячи Венеру, Юнона за найменшої нагоди намагається насолити їй, стаючи на заваді синові своєї супротивниці. На початку троянський ватажок стає іграшкою в руках богів і лише виконує їхню волю.

Починається розповідь зі згадки про те, що греки спалили Трою й Еней з ватагою відданих йому людей утік зі зруйнованого міста. Це – експозиція поеми. Початок подій кладе зображення бурі на морі, яку Юнона підбурює здійснити бога вітрів Еола. На захист сина-мандрівника стає Венера й просить у верховного олімпійського бога Зевса покровительства для свого сина. Той заспокоює доньку звісткою, що Еней добереться до Латинської землі, збудує там царство й стане його правителем. Ця подія є зав’язкою поеми.

Еней, під час бурі, спочатку розгубився, але потім опанував страх і пообіцяв богові морів Нептуну “півкопи грошей”, щоб той утихомирив хвилі. Мандрівники пристали до берега міста-держави Карфагену, у якому правила “розумна пані і моторна” Дідона. Закохавшись в Енея, вона на два роки бенкетами й розвагами затримала його у своєму царстві. Коли ж за вказівкою Зевса він її покинув і знову вирушив на пошуки нової землі, Дідона спалила себе в очеретах.

Уві сні до Енея прийшов батько й наказав навідатися до нього на той світ. Прибувши до Кумської землі, троянський ватажок зустрів пророчицю Сивіллу, яка взялася провести його до пекла. Там він побачив страшні картини покарання людей різних соціальних станів і різного віку:

Олена Тернавська. Ілюстрація до поеми “Енеїда”

Була там шляхта і міщане.

І молоді, і старики;

Були багаті і убогі,

Прямі були і кривоногі,

Були видющі і сліпі,

Були і штатські, і воєнні

Були і панські, і казенні,

Були миряне і попи.

Картини пекла І. Котляревський описував відповідно до християнського уявлення про покарання грішників, які порушують Божі заповіді й норми моралі. Серед них – здирники й лиходії, скупі й шахраї, паливоди та волоцюги. Але найбільше діставалося панам і підпанкам, шинкарям і крамарям – усім тим, хто гнобив народ. Натомість у раю, де “ні холодно було, ні душно, / А саме так, як в сіряках”, мешкали праведники. Серед них переважно бідаки, які терпіли злидні й приниження в земному житті. Отже, у картинах пекла й раю знайшли яскраве втілення погляди автора відповідно до норм народної моралі.

Повернувшись із того світу, троянці помандрували далі до Латинської землі. Там Еней потоваришував з місцевим царком Латином і навіть йшлося вже про весілля з його донькою Лависею. Але знову втрутилася Юнона, яку злило безтурботне життя троянців. Вона навіяла сусідському князьку Турнові, який женихався до Лависі, сон, нібито панночка його зрадила, й він оголосив Енеєві війну. Дружина Латина Амата підтримала Турна, й розгорілася запекла війна. У ній кладе життя Паллант – син Енеєвого союзника царя Евандра. Героїчно гинуть також воїни Низ та Евріал. Усі ці епізоди складають розвиток дії.

Щоб уникнути зайвих жертв, Еней пропонує Турнові вийти на поєдинок сам на сам. Епізод битви – кульмінація твору. Розв’язка – смерть Турна від руки Енея. Отже, в останніх двох частинах І. Котляревський зображує Енея не безвольною іграшкою в руках богів, як на початку твору, а мужнім воїном, свідомим своєї місії.

І. Котляревський активно використовує алюзії для розповіді про події української історії.

Літературознавчі координати

Алюзія – це художній прийом, коли автор натякає на певний літературний твір чи історичну подію, тим самим “закодовує” свої думки й ідеї, робить їх доступними лише для обмеженого кола читачів.

Для “розкодування” їхнього змісту необхідно, щоб читач був добре обізнаний з матеріалом, на який натякає автор.

Ось, наприклад, як у поемі зображено троянське військо:

Так вічной пам’яти бувало

У нас в Гетьманщині колись,

Так просто військо шиковало,

Не знавши: стій, не шевелись;

Так славнії полки козацькі

Лубенський, Гадяцький, Полтавський

В шапках, було, як мак цвітуть.

Згадка про Гетьманщину й назва козацьких полків переносить читачів до подій недавнього минулого, коли українці в боротьбі з ворогом виборювали перемогу. Троянці І. Котляревського “кургикали пісеньок: /Козацьких, гарних, запорозьких”, “про Сагайдачного співали, /Либонь співали і про Січ”. Автор згадує про історичні події як сам, так і від імені героїв. Ось, наприклад, Сивілла зазначає:

При Шведчині я дівовала,

А татарва як набігала,

То вже я замужем була…

Розгнівана на Енея Юнона вигукувала:

Куди йому уже до Риму?

Хіба як здохне чорт в рові!

Як вернеться пан хан до Криму,

Як жениться сич на сові.

Як бачимо, алюзії дають можливість авторові надати твору національного колориту та ввести в текст події з українського життя.

Особливістю композиції поеми є розлогі етнографічні картини, які відтворюють звичаї, традиції та побут українського народу. Така деталізація дала підстави М. Рильському назвати “Енеїду” “енциклопедією українського життя”. За поемою І. Котляревського можна вивчати матеріальну й духовну культуру українського народу в другій половині ХVІІІ ст. Автор наводить десятки назв страв і напоїв, народних музичних інструментів, ігр і розваг, предметів одягу тощо. Але називає він їх не довільно. Якщо, скажімо, йдеться про страви, то вони згадані в тій послідовності, у якій українці подають їх на стіл. А інструменти автор називає за тональністю й черговістю виконання музичної партії. Іноді складається враження, що за переліком етнографічних деталей письменник на певний час навіть забуває про сюжет поеми. Але насправді така надмірність має важливе ідейне надзавдання. В умовах, коли Російська імперія докладала зусиль, щоб довести, що росіяни й українці – один народ, Іван Петрович Котляревський усіма доступними йому способами заявляв: “Ми – не вони. Ми – інші”. Так само згодом виокремить український світ з імперської “триєдності” інший український письменник Микола Васильович Гоголь у своїй першій збірці “Вечори на хуторі біля Диканьки”.

В умовах, коли російський царат свідомо нищив українську мову, І. Котляревський демонструє її невичерпне багатство й різноманітність. Тільки на позначення побутової лексики автор ужив близько семи тисяч слів! Письменник часто полюбляє нанизувати слова в синонімічні ряди, як, скажімо, у зверненні Дідони до Енея, коли він її покинув:

Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

Нікчемний, ланець, кателик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний, злодій, єретик!

Котляревський відкриває в поемі читачам також багатий світ українських прислів’їв і фразеологізмів.

Образи поеми “Енеїда”

Зважаючи на те, що поему “Енеїда” І. Котляревський писав майже двадцять років, його погляди на зображувані події суттєво змінювалися. Відповідно й образи твору теж змальовані в розвитку.

Головними героями є Еней і троянці, які на початку поеми постають ватагою переляканих, “осмалених, як гиря, ланців”, утікачів-“голодрабців”. Вони втратили батьківщину, колишній звичний уклад життя й не можуть пристосуватися до нових умов. Троянці розгублені й неорганізовані, налякані й невпевнені в собі. Нічим не кращий і їхній ватажок. На початку твору Еней “удавсь на всеє зле проворний,/Завзятіший од всіх бурлак”. Він безвольний і малодушний, утрачає контроль над собою при найменшому випробуванні. Коли на морі розігралася буря:

… крикнув, як на пуп;

Заплакався і заридався,

Пошарпався, увесь подрався,

На тім’ї начесав аж струп.

У перших трьох частинах Еней і троянці – іграшки в руках богів, готові пристосуватися до будь-яких обставин. Вони пливуть за течією, шукають, де краще, не докладають особливих зусиль для влаштування життя. Під час бурі на морі Енеєві простіше пообіцяти Нептунові хабара, аніж протистояти випробуванням долі. Нагодовані й одягнуті в царстві Дідони, вони щасливі, їм досить того, що “п’яні, ситі, /Кругом обуті і обшиті”. Пиятика, ненажерство, веселе забуття троянців на початку твору уособлюють незрілу національну мужність народу, що втратив батьківщину. Для нього вершиною щастя стає задоволення власних матеріальних потреб.

Але, дізнавшись від батька Анхіза та з пророцтв Сивілли про місію своєї подорожі – віднайдення землі, на якій потрібно збудувати нове царство, Еней поступово починає змінюватися. Усвідомлюючи свою відповідальність за майбутню батьківщину, нащадків роду, він докладає зусиль для здійснення своєї місії. У п’ятій і шостій частинах поеми Еней уже не “суціга, / Паливода і горлоріз”, як на початку твору. Автор називає його то гетьманом, то князем троянським, то господарем, указуючи на державницькі завдання героя.

Коли троянці прибувають в Латинську землю, Еней змушує їх вивчити місцеву мову, та й сам не відстає від товаришів. В епізоді налагодження стосунків з Латином троянський ватажок виявляє свої дипломатичні якості. Він підносить цареві подарунки, намагається потоваришувати з ним.

Набуває величі образ Енея в епізодах війни з Турном. Він уже не розгублений хлопчак, як на початку твору, а мужній командир війська. Відчуваючи загрозу для свого народу,

Еней один за всіх не спав;

Він думав, мислив, умудрявся

(Бо сам за всіх і одвічав),

Як Турна-ворога побити,

Царя Латина ускромити

І успокоїти народ.

Для перемоги над ворогом головний герой виявляє зразки винахідливості: шукає союзників для боротьби з ворогом в особі аркадського царя Евандра, приймає допомогу його військових загонів, приносить жертву Юноні, щоб вона зласкавилася над троянцями. Прагнучи уникнути зайвих жертв, Еней погоджується на двобій із Турном. На його щиті – герої народних казок Телесик, Котигорошко, Іван Царевич. Так автор наголошує, що збільшити власну силу можна, тільки живлячись силою народу.

Так само, як Еней, змінюються й троянці. Їхні образи набувають героїчного звучання, патріотичні почуття надихають їх на подвиги:

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильнійша од гармат.

Для троянців найважливішими стають бойове побратимство, військова доблесть і вірність громадському обов’язку. Колективну відвагу автор конкретизує в образах Низа та Евріала. “В них кров текла хоть не троянська, /Якась чужая бусурманська, / та в службі вірні козаки”, – зауважує письменник. Для них служіння суспільній справі набуває першочергового значення. Навіть те, що в Евріала самотня мати, не спинило його перед виконанням обов’язку. На вмовляння Низа не брати участі в завданні він відповідає своєму товаришеві:

Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность ісправлять…

Перебивши ворогів, Низ та Евріал і самі накладають своїм життям. Автор осуджує війну, показує її антилюдяність і протиприродність:

Війна в кривавих ризах тут;

За нею рани, смерть, увіччя,

Безбожність і безчоловіччя

Хвіст мантії її несуть.

У зображенні батальних сцен І. Котляревський виявляє захоплення хоробрістю Енея і троянців-козаків. Автор наголошує, що силу їм надавали патріотичні ідеї. Саме усвідомлення своєї місії – побудови держави – перетворило ватагу гультіпак на згуртований народ, надало їм сил, допомогло самоусвідомленню.

Іван Котляревський поетизує кращі риси українського народу й підкреслює, що його сила – у єдності й любові до батьківщини.

У поемі І. Котляревський зображує всі прошарки суспільства. Крім козацтва, представників простого народу, автор змальовує панівні прошарки тогочасного суспільства, зображує верхівку суспільства, яку критикує за дармоїдство, аморальність, чвари, примітивні інтереси.

В образах богів автор змальовує панівну чиновницько-бюрократичну верхівку суспільства. Сатирично звучать рядки, у яких описані “верховні вседержителі”: “Зевес… / од горілки весь обдувся”, Юнона “суча дочка”, “Нептун іздавна був дряпічка”, “Венера, не послідня шльоха / Проворна, враг її не взяв…”. На Олімпі панує безлад і розпуста. Уже в першій частині І. Котляревський змальовує “порядки” в Еоловому “хазяйстві”, де вітри – це ледача розбещена челядь:

Борей недуж лежить з похмілля,

А Нот поїхав на весілля,

Зефір же, давній негодяй,

З дівчатами заженихався,

А Евр в поденщики нанявся, –

Як хочеш, так і помишляй!

Автор підкреслює моральну деградацію влади, наголошує, що хабарництво пронизує всю систему державного керівництва.

Про це суспільне зло Сивілла розповідає Енеєві так:

Ти знаєш – дурень не бере:

У нас хоть трохи хто тямущий,

Уміє жить по правді сущій,

То той, хоть з батька, то здере.

Хабарі – звичне явище й у стосунках між богами: за послуги та сприяння у справах Юнона приносить гостинці Еолові, Венера – Зевсу, не гребує Енеєвими грошима й Нептун. Боги плетуть інтриги, ненавидять одне одного, брутально розмовляють між собою, вони, за словами Зевса, “на сутяжників похожі і раді мордувать людей”. І. Котляревський зриває маски величності з небожителів. Засобами сатири автор розвінчує представників тогочасної влади, виносить їм історичний вирок.

Знижено-викривально зображено також епізоди, що відтворюють життя земних вельмож. “Працьовита” Дідона марнує час у гульках, “старий скупиндя” Латин з родиною здатний на подвиги лише з двірською челяддю, Тури топить “печаль в питейнім морі”, а коли розпочалася війна, ладен “людей давить, як мух”. Головний сенс їхнього життя – безкінечні бенкети, розваги, неробство, сварки й інтриги. В останніх двох частинах автор осуджує згубну політику можновладців, які заради власних мізерних інтересів ладні принести в жертву вітчизну і свій народ.

Постер мультфільму “Енеїда” (режисер – Володимир Дахно, 1991 р.)

Як бачимо, в “Енеїді” І. Котляревського переплетене народне світобачення з просвітницькими ідеями, комічне – із серйозним, знижене – з героїчним. Заслугою автора було зображення простого народу як носія високих моральних якостей, утвердження віри в його майбутнє.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Поясніть, за якими ознаками схожі, а якими відрізняються “Енеїди” Вергілія й Котляревського.

2. Розкажіть про історію видання поеми “Енеїда” І. Котляревського.

3. Чому вважають, що в 1798 р. розпочався період розвитку нової української літератури? Які історичні обставини сприяли переходу І. Котляревського на живу українську мову?

4. Поясніть значення термінів “бурлеск” і “травестія”. Чому І. Котляревський обрав жанр бурлескно-травестійної поеми для змалювання подій української історії?

5. Назвіть події української історії, відображені в поемі І. Котляревського.

6. Чому В. Шевчук визначає поему І. Котляревського як “похід нації”, “мандрівку народу в морі часу”?

7. Визначте тему й ідею поеми І. Котляревського. Назвіть основні проблеми, порушені автором у творі.

8. “” Чортячий народ” Рєпіна – то прямі родичі “троянцям” Котляревського, у них одна вдача, один характер”, – так характеризував образи поеми український науковець О. Білецький. Доведіть або спростуйте його думку.

9. Розкажіть про подвиг Низа й Евріала. У чому виявляється їхній громадянський обов’язок? Як вони його розуміли?

10. Схарактеризуйте образи богів і земних правителів. Які пошарки українського суспільства в них відображено?

11. Поясніть, чому образи Енея й троянців зображено гумористично або героїчно, а богів і земних правителів – сатирично? Наводьте приклади з твору.

12. Розгляньте ілюстрації до поеми, вміщені на сторінках підручника або знайдені вами самостійно, та визначте, яких епізодів поеми вони стосуються. Одну з репродукцій за вибором усно опишіть. Підтверджуйте свої думки цитатами з твору.

13. Чому”Енеїду” І. Котляревського називають “енциклопедією життя українського народу”? Відповідаючи, наводьте приклади з твору.

14. Що означає термін “алюзія”? Яка її роль у творі? Наведіть кілька прикладів.

15. П. Куліш обурювався, що “сама думка написати пародію мовою свого народу засвідчує відсутність поваги до цієї мови”. Чи згодні ви з такою думкою письменника? Свою відповідь обгрунтуйте.

16. Поясніть, чому В. Шевчук вважає, що в поемі “система підтекстів і понад текстів вражаюча”. Наведіть приклади з тексту.

1. Доберіть цитати до образів Енея і троянців, богів і земних правителів.

2. Складіть складний план і схарактеризуйте за ним Енея й троянців.

3. Напишіть власне висловлення на тему: “Ставлення І. Котляревського та його героїв до війни”.

4. Підготуйте повідомлення про значення “Енеїди” І. Котляревського для самоусвідомлення українського народу.

5. Вивчіть напам’ять уривок з поеми “Енеїда” (на вибір).



(1 votes, average: 5.00 out of 5)