“ВІН МІЖ НАМИ ТЕПЕР! ВІН ЗІБРАВ НАС УСІХ!” – ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1769-1838) – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
…У щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати.
І спів той виглядав як сміх не раз.
Та був у нім завдаток сил багатий,
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас зогрівати.
Іван Франко
Іван Котляревський та обкладинка другого видання “Енеїди”, 1808 р.
Важкі часи переживала Україна, коли пролунало яскраве, повнокровне, живе слово Івана Петровича Котляревського.
Життєствердна енергія творчості Івана Котляревського дала підстави Тарасові Шевченку згодом сказати:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
Поясніть, чому Великий Кобзар так звертався до свого попередника.
ПАМ’ЯТАЙМО! Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Сергій Єфремов пов’язували з “Енеїдою” новонародження українського художнього слова, відродження української нації.
“Його писання, – зазначав Іван Франко, – синтез усього того духовного стану, тих течій, що були в Лівобережній Україні при кінці ХVІІІ віку”. Котляревський узявся творити українську літературу рідною, народною мовою, плекати ідеї гуманізму, національної гідності, пробудити у своїх співвітчизниках високі ідеали духовності й патріотизму.
Народився Іван Петрович Котляревський 9 вересня 1769 року в Полтаві. Мальовниче українське місто назавжди стало для нього символом домашнього затишку, і він щоразу повертався сюди, щоб відновити сили для подальшої боротьби.
1789 року, не закінчивши навчання в духовній семінарії, майбутній письменник, уже тоді відомий серед однолітків як “рифмач”, дістав посаду дрібного службовця, а трохи згодом – домашнього вчителя в поміщиків. Один із сучасників Котляревського пригадував, що саме тоді “…він спостерігав звичаї, повір’я і перекази українців, бував на зборищах і забавах простолюдинів і сам, переодягнений, брав участь у них…”. Вивчивши в семінарії грецьку й латинську мови, юнак прочитав в оригіналі Горація, Овідія, Вергілія. Хто знає, можливо, ще тоді вперше постали в його уяві образи славних троянців і бунтівливого Енея…
Тарас Шевченко. Будинок Івана Котляревського в Полтаві
Наступна сторінка життя Івана Котляревського сповнена героїзму. Він служив у війську, дістав звання штабс-капітана, був людиною високої військової доблесті. Відзначився в російсько-турецькій війні – у битвах під Бендерами й Ізмаїлом. Талановитий стратег, він улаштував справжній театр на полі бою – розіграв “виставу-операцію” з прибуттям вдаваного підкріплення, що й дало змогу російським військам оволодіти містом без бою. Двічі був удостоєний особистої письмової подяки монарха, за блискучу військово-дипломатичну операцію нагороджений орденом Анни.
Що вам відомо з історії про російсько-турецьку війну? Чому ці військові події викликають інтерес в істориків?
Словесний портрет Івана Котляревського залишив західноукраїнський письменник Яків Головацький: “Зріст його був середній, собою був худощавий, лице мав продовговате, очі невеликі, чорні і бистрі, волосся також чорне, у виразі лиця був ум і багато простодушія”.
Полтавці знали Котляревського як людину щиру й сердечну, тож і довірили йому посаду наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян, попечителя “богоугодних закладів” Полтави. Вихованці щиро любили свого наставника, суворого, вимогливого, та справедливого.
Відомо також, що Іван Котляревський був членом масонської ложі1 “Любов до істини”, його допитували під час розслідування справи декабристів.
Що вам відомо про діяльність декабристів в Україні? Які пам’ятні місця нашої держави пов’язані із цим рухом?
Перед смертю Іван Котляревський (хоч до указу про ліквідацію кріпосництва лишалося ще довгих 23 роки!) відпустив на волю своїх кріпаків, роздав знайомим і родичам на згадку найцінніші особисті речі. Відійшов у вічність 10 листопада 1838 року. За спогадами сучасників, “…цілі юрби народу проводжали до могили свого достойного співгромадянина. Почуття невимовної втрати було загальним не для самих тільки друзів його…”.
ПАМ’ЯТАЙМО! 30 серпня 1903 року в Полтаві вдячні нащадки на гуртом зібрані кошти відкрили пам’ятник Івану Котляревському.
Остап Лисенко, син видатного українського композитора Миколи Лисенка, згадував: “Освітлений яскравим промінням, зігрітий сонцем і народною любов’ю, бронзовий Котляревський ласкаво посміхався людям, яким служив вірою і правдою все своє життя. Ця “неофіціальна”, непередбачена програмою зустріч народу з Котляревським найбільше схвилювала батька. Якісь незнайомі люди підходили до нас, цілувались з батьком, як на Великдень, поздоровляли…”.
1 Масонство – релігійно-етичний рух, що виник на початку XVІІІ століття в Англії, а згодом поширився у вигляді таємних товариств в інших країнах Європи, нерідко поєднував завдання “морального самовдосконалення” з консервативними політичними поглядами.
Того ж дня було влаштовано бенкет для почесних гостей: організатори вирішили повторити славнозвісний “обід Дідони”, описаний в “Енеїді”: на довжелезні дубові столи виставили всі наїдки, перелічені Котляревським. Окрасою святкування стала вистава “Наталка Полтавка”, де виборного Макогоненка зіграв Михайло Кропивницький, возного Тетерваковського – Іван Карпенко-Карий, Миколу – Микола Садовський, Терпилиху – Софія Тобілевич. Завершував вечір хор Миколи Лисенка, що співав знамениту кантату на слова Тараса Шевченка “На вічну пам’ять Котляревському”. “Коли дійшло до величного фіналу кантати і весь хор заспівав бадьоро, упевнено “Будеш, батьку, панувати…”, – немов буря пронеслась по залі і всіх підняла з місць. Довго не вщухали оплески, захоплені вигуки. Стоячи вшанували присутні посланці всієї України великих творців вічно живого слова – Шевченка, Котляревського і Лисенка” (Остап Лисенко).
(2 votes, average: 5.00 out of 5)