“НАТАЛКА ПОЛТАВКА” – ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1769-1838) – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

В чім же ця сила п’єси, в чім її чаруюча душу краса? В простоті, в правді і найголовніше – в любові автора до свого народу, в любові, котра із серця Івана Петровича Котляревського перейшла на його утвір!

Іван Карпенко-Карий

Одна з найцікавіших сторінок біографії Івана Котляревського – театральна діяльність. Він безтямно любив влаштовувати домашні вистави, залучав до постановок своїх вихованців.

1818 року письменника призначено директором Полтавського театру, який того ж року приймав трупу Івана Штейна з Харківського театру, де грав геніальний Михайло Щепкін (пізніше – один з найближчих друзів Тараса Шевченка). І саме Котляревський збирав кошти на викуп Щепкіна з кріпацтва.

Іван Котляревський виявив себе як режисер, актор. Саме для Полтавського театру він написав дві п’єси – “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”. Ролі Макогоненка та Чупруна були написані спеціально для Щепкіна, і він зіграв їх неперевершено, забезпечивши творам Котляревського світову славу. Пізніше в ролі Наталки Полтавки полонила глядачів неповторна Марія Заньковецька.

ПАМ’ЯТАЙМО! 1819 рік, коли вперше було інсценізовано п’єсу Котляревського “Наталка Полтавка”, вважають роком народження українського професійного театру. Іван Карпенко-Карий назвав цю п’єсу “праматір’ю українського театру”.

Проте надрукували “Наталку Полтавку” лише 1838 року в “Українському збірнику”, видавець якого, видатний український учений і громадський діяч Ізмаїл Срезневський, склав таку передмову: “Я почав “Украинский сборник” “Наталкою Полтавкою” Івана Петровича Котляревського і, здається, не міг вибрати кращого початку: а) “Наталка Полтавка” була не тільки одним з перших книжно-народних творів України, але й водночас першим збірником пам’яток української народності, зразком для всіх, що з’явилися потім; б) “Наталка Полтавка” мала великий вплив на вивчення української народності, можна сказати, пробудила її, і досі залишається кращим взірцем, що вказує майже на всі найважливіші сторони, які слід мати на увазі, вивчаючи українську народність”.

Які твори, на вашу думку, так само важливі для пізнання української нації, для її розвитку?

Тема. Сюжет. Композиція. Сюжет твору Котляревський не вигадав, а взяв із життя. Мешканці Полтави довгі роки охоче показували гостям хату на Мазурівці, де колись жила Терпилиха з донькою.

Тож тема драми “Наталка Полтавка” – розповідь про кохання бідної селянської дівчини, що відстоює своє право на щастя.

Сюжет п’єси має соціальну спрямованість, адже саме соціальна нерівність героїв лежить в основі конфлікту.

Зубожіла після смерті чоловіка вдова Горпина Терпилиха прагне для своєї єдиної доньки Наталки щастя, а відтак хоче віддати її заміж за пана Возного (так називався в ті часи дрібний судовий чиновник). Пропозиція пана одружитися з красунею полтавкою і є зав’язкою конфлікту. Возного Тетерваковського в його домаганнях підтримує виборний Макогоненко – “старший на селі”. Але Наталка любить Петра, бідного парубка, що наймитував колись у її батька. Хлопець змушений був піти бурлакувати, бо заможний Терпило не давав згоди на його шлюб з Наталкою.

У розвитку дії значну роль автор відвів посередникам – виборному та другові Петра Миколі. Виборний сватає Наталку для Возного і всіляко вмовляє дівчину не прогавити свого “щастя”. Микола ж допомагає Петрові, який повернувся із заробітків, побачитися з Наталкою. Епізод зустрічі закоханих є кульмінацією п’єси, що вивершується сценою, у якій Наталка ламає одвічну традицію і відмовляється брати шлюб з нелюбом. Потому вона, з благословення матері, одружується з Петром.

Композиція твору проста, дія розвивається динамічно, природно, твір не обтяжений зайвими сюжетними лініями чи сценами.

Жанр. Автор назвав “Наталку Полтавку” “малоросійською оперою”. Проте знання з теорії літератури дають змогу визначити, що за жанром твір є соціально-побутовою драмою (адже конфлікт п’єси соціальний, а тема – побутова).

Та що ж мав на увазі Іван Котляревський, визначаючи п’єсу як оперу? Передовсім те, що у творі поєднується драматична дія зі співом, музикою, танцювальними номерами. У п’єсі використано 22 пісні, частина з яких – народні.

Пригадайте, хто є автором пісні “Віють вітри, віють буйні…”, яку виконує Наталка Полтавка. Що вам відомо про історію написання цієї пісні?

Твір справді можна вважати комічною оперою, адже він має побутову тему, любовний сюжет, риси етнографізму, щасливу кінцівку, у ньому чергуються драматичні й комедійні сцени з вокальними. Проте він є значно глибшим, серйознішим, багатшим за жанровими ознаками.

Визначте, які ознаки жанру комічної опери має п’єса “Наталка Полтавка”. Доведіть або спростуйте твердження, що твір є соціально-побутовою драмою.

Майстерно дібравши пісні, автор перетворив їх на яскравий засіб характеристики персонажів. Арії-монологи Наталки якнайкраще характеризують українську дівчину: “Не багата я і проста…”, “А я дівчина Полтавка”. Свої почуття, переживання героїня висловлює в піснях “Чого вода каламутна”, “Віють вітри, віють буйні…”. Влучно автор дібрав пісенні партії і для характеристики Возного: “От юних літ не знав я любові”, “Всякому городу – нрав і права”.

Як, на вашу думку, може характеризувати Возного пісня на слова Григорія Сковороди?

За допомогою арій-монологів автор характеризує й інших персонажів: Петра (“У сусіда хата біла”, “Та йшов козак з Дону, та з Дону додому”), Миколу (“Один собі живу на світі, як билинка в полі”, “Гомін, гомін по діброві”).

Як характеризує пісня “Гомін, гомін по діброві” її виконавця?

Система образів. Центральним персонажем твору є, звісно, Наталка. Це роботяща, чесна, здібна селянська дівчина, яку влучно характеризує виборний: “Золото – не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.

Та автор п’єси виділяє й інші характеристики дівчини: Наталка енергійна, горда, наполеглива в боротьбі за щастя, за жіночу гідність. Це не затуркана селянська юнка. Вона може дати гідну відсіч возному – “хитрому юристі”, має гостре й допитливе око. Наталка усвідомлює, що заміжжя з багатим для неї стане рабською залежністю. “У пана така жінка буде… кріпачкою”, – відповідає вона возному на його залицяння. З її слів зрозуміло, що наруги дівчина не стерпить. Водночас вона надзвичайно зворушлива у відданості коханому, у красі й ніжності свого почуття. Саме Наталка стала втіленням кращих рис української дівчини, жінки, для якої над усе – гідність, честь, волелюбність.

Її коханий Петро – носій кращих рис народного характеру. Він щирий, чесний, роботящий, відданий Наталці, проте не здатен на опір обставинам, готовий їм підкоритися, тож збирається віддати Наталці на посаг зароблені гроші. Йому й на думку не спадає піти наперекір усталеним звичаям. Однак самозреченість героя сприймається як духовна слабкість.

Фрагмент постановки опери М. Лисенка “Наталка-Полтавка” в Національній опері України

На противагу Петрові його друг Микола – справжній чоловік. Він мужній, сильний, кмітливий, готовий на боротьбу за незалежність. Адже над усе для нього – воля. Цей “сирота без роду, без племені” готовий активно боротися за правду, справедливість, на відміну від Петра, який у скрутних ситуаціях виявляється безпорадним.

Образ Миколи особливо важливий у творі, адже за світоглядною позицією автора саме Микола є носієм авторських поглядів, утілює розумне начало в житті. Читач прихильно ставиться до нього за прагнення допомогти ближньому, потяг до свободи, волелюбність, чесність, самовідданість у дружбі.

Реалістичним є образ Наталчиної матері, Горпини Терпилихи. Прізвище її говорить саме за себе, адже походить від слова “терпіти”. Немало горя випало на долю цієї жінки. Тому не слід звинувачувати її в тому, що вона змушує Наталку вийти заміж за Возного. Адже їй, згорьованій, змученій злиднями, так хотілося для доньки кращої долі, яку міг дати, на думку матері, лише багатий Возний. Важливо, що вона щиро зраділа, коли Наталка домоглася права побратися з Петром. Саме образ Терпилихи відкрив безсмертну галерею прекрасних образів матерів в українській літературі.

Надзвичайно колоритні образи возного Тетерваковського й виборного Макогоненка. Першого героя коротко і влучно характеризує промовиста фраза: “хапун такий, що і з рідного батька злупить”. Дрібний шахрай, що вважає себе справжнім “паном” у селі, багато просторікує про кохання, хоч його словам не йме віри ані Наталка, ані читач чи глядач. Свататися Возний вирішив з розрахунку: хоч Наталка й не має посагу, бо його прогайнував батько, але вона скромна, слухняна, порядна й працьовита. Саме цих рис бракує решті полтавських панночок, що, як і Возний, мають себе за “неабищо” й поводяться відповідно. Він так “захопився” освідченням у коханні, що сам себе порівняв з вовком – цілком слушна самохарактеристика: “Люблю тя, дівицю, как жадний волк младую ягницю”.

Вам, звісно, здасться, що вчинок Возного наприкінці твору, коли він відмовився від Наталки на користь Петра, дещо дивний, навіть невмотивований. Але слід пам’ятати, що є закони жанру – така п’єса повинна була мати щасливий кінець. Такий фінал відповідав світогляду автора (просвітителі вірили, що добро завжди долає зло).

Виборний Макогоненко – метикований злодійкуватий “старший на селі”, не позбавлений прагматизму й здорового глузду. Він у всьому шукав вигоди. Цей “хитрий як лисиця” помічник возного схарактеризований теж надзвичайно влучно: “уже де й чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже”. Він не змінюється протягом усього твору – на діяльну й хитру натуру цього пронози ніщо не може вплинути.

Чи доводилося вам зустрічати таких людей у житті?

Поетика твору. Свою “Наталку Полтавку” Іван Котляревський проспівав як народну пісню про кохання.

Автор багато уваги приділив переживанням героїв, тактовно ставлячись до порухів душі кожного з них. Навіть виразно сатиричне змалювання Возного чи виборного не стають на заваді точному психологічному малюнку характерів цих дійових осіб. Дібрані автором і складені ним самим пісні (“Ой мати, мати”, “Віє вітер горою”) також свідчать про глибоке проникнення у внутрішній світ героїв. Кожна пісня чи то коментує ситуацію, чи то відтінює настрій персонажа.

Твір став народною оперою і завдяки тому, що він насичений народним гумором, комічними ситуаціями, дотепними приказками та прислів’ями. Найкумедніше звучить канцелярська мова Возного, пересипана старослов’янізмами, особливо коли він освідчується в коханні: “Уязвленноє частореченною любовію серце… не взіраєть ні на породу, ні на літа. Ні на состояніє…”. Проте автор рідко просто кепкує із цього недолугого залицяльника – значно частіше скеровує на нього вістря дошкульної сатири.

Мова персонажів твору індивідуалізована, вона також є потужним і яскравим засобом характеристики персонажів. Насичена бентежними інтонаціями – у Петра, пересипана яскравими дотепами і влучними жартами – у Миколи, одноманітна, зі смішними повторами – у виборного.

Сценічна доля твору надзвичайно щаслива. Завдяки чарівним мелодіям Миколи Лисенка опера “Наталка Полтавка” досі є гордістю більшості оперних сцен України. Голос незабутньої Оксани Петрусенко в ролі Наталки лунав під склепіннями кращих театрів світу. Цей безсмертний твір було перекладено узбецькою й литовською, англійською вона звучала зі сцен у США й Канаді, знана в Чехії, Польщі, Угорщині, Італії, Болгарії.

Виступаючи з концертами в Україні, угорський композитор Ференц Ліст був вражений піснями, які почув у “Наталці Полтавці”. За мотивами пісні “Віють вітри, віють буйні…” він написав всесвітньо відомий твір “Скарга”.

1936 року було створено першу екранізацію твору, кінофільм транслювали в багатьох країнах світу, він був дуже популярним.

Які екранізації літературних творів української чи світової літератури вам відомі? За яких умов, на вашу думку, екранізація твору може виявитися вдалою?

Розповідь про життя і творчість славного сина України Івана Котляревського завершимо влучними рядками Миколи Вороного:

Він між нами тепер! Він зібрав нас усіх!

Хто ж на поклик його не озветься?!

З-поміж довгих ста літ чи ви чуєте сміх?

То Іван Котляревський сміється!..

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

1. Розкажіть про театральну та драматургічну діяльність Івана Котляревського.

2. Випишіть найхарактерніші висловлювання кожного з героїв п’єси “Наталка Полтавка”, за якими їх можна безпомилково впізнати.

3. Визначте, кого з персонажів Котляревський висміює, з кого по-доброму кепкує, а до кого ставиться абсолютно серйозно.

Міркуємо

1. Проілюструйте прикладами з тексту жанрові ознаки “Наталки Полтавки”.

2. Поясніть, чому Возний прагнув одружитися з Наталкою.

3. Визначте, що означають ці прислів’я та приказки з п’єси: “Дай Боже, щоб ви любились, як Петро й Наталка”; “Це та дівчина, що все Петра жде”, “Не мати, а Терпилиха”, “Не кожній Наталчине щастя”.

Аналізуємо

1. Як ви вважаєте, чи можлива в наш час ситуація, описана у творі Івана Котляревського “Наталка Полтавка”?

2. Проаналізуйте образ Наталки і поясніть, чому ми вважаємо її ідеалом української жінки.

3. Чому, на вашу думку, Возний відмовився від Наталки на користь Петра? Аргументуйте.

Дискутуємо

1. Чи можна вважати характерними й для сьогодення образи героїв “Наталки Полтавки”? Чи доводилось вам особисто зустрічати подібні типи людей у житті? Свою думку аргументуйте.

2. Визначте, чим різняться життєві позиції Петра і Миколи. З’ясуйте, використовуючи відомості про автора та цитати з твору, який з героїв є виразником ідей Котляревського.

3. Висловте свою думку з приводу значення творчості Івана Котляревського в українському культурному відродженні.

ВАШЕ ПОРФОЛІО

ПРАЦЮЄМО З ПРОЕКТОМ

Складіть словник крилатих висловів, приказок і прислів’їв, використаних Іваном Котляревським у п’єсі “Наталка Полтавка”.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Спробуйте інсценізувати окремий уривок з п’єси “Наталка Полтавка”. Можна “перенести” сюжет твору в наші дні – адаптувати його. Тоді возний виявиться, приміром, чиновником якоїсь установи, а виборний – поліцейським. Фантазуйте!

ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ

Давні класичні твори мають багато бурлескних переробок. Бурлескно-травестійне перелицювання “Енеїди” Вергілія ще до Котляревського було здійснено різними авторами: в Італії це була “Перелицьована Енеїда” Джованні Лаллі (1633), у Франції – “Перелицьований Вергілій” Поля Скаррона (1648-1653), у Німеччині – “Вергілієва Енеїда, або Пригоди благочестивого героя Енея” Алоїза Блюмауера (1784). У Російській імперії вийшла друком “Вергилиева Энейда, вывороченная наизнанку” Миколи Осипова, закінчена згодом іншим автором – Олександром Котельницьким (1802-1808).

Проте і твір Івана Котляревського вплинув на інші літератури, а сам Котляревський був широко знаний у літературних колах тогочасної Європи. Під впливом його “Енеїди” білоруський поет Вікентій Ровінський створив “Энеіду навыварат”. У цьому творі згадується Котляревський – як попередник і натхненник.

Чому, на ваш погляд, давньоримська поема “Енеїда” викликала такий жвавий інтерес у світовій літературі? Про що це свідчить?

РОБОТА В ГРУПАХ

Клас об’єднується у дві групи. Одна отримує завдання дібрати музичні уривки з опери Миколи Лисенка “Енеїда”, які характеризують героїв твору (арії), друга – з опери “Наталка Полтавка”. Групи по черзі демонструватимуть свій уривок, а решта учнів повинні здогадатися, кого з героїв композитор характеризує саме такою музикою. Переможе та група, яка відгадає найбільшу кількість музичних уривків.

ВАШ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК

Травесті́я (італ. перевдягатися) – різновид гумористичної поезії, за традиціями якого твір серйозного, поважного, героїчного змісту переробляється (“перелицьовується”) на твір комічний, відповідно – з комічними героями та специфічною мовою (використовуються жаргонізми, вульгаризми, притаманні сміховій культурі).

Визначте ознаки травестії в поемі “Енеїда”.

Паро́дія (грец. перероблене на смішний лад) – гумористичний чи сатиричний твір, де у формі жарту, шаржу імітується текст якого-небудь письменника. Характерні особливості пародійованого твору подаються в перебільшено-карикатурному вигляді, але сатиричний зміст у пародії відображений у серйозній формі.

Як, на вашу думку, можна відрізнити пародію від травестії? Укажіть, де автор “Енеїди” використовує травестію, а де – пародію.

Бурле́ск (італ. жарт) – різновид комічної поезії та драматургії, генетично пов’язаний з народною сміховою культурою, із середньовічними карнавалами. Для бурлеску характерна невідповідність між змістом і формою твору, використання “низького” стилю для змалювання “високого”, гротеск і травестія. Комічний ефект у бурлеску досягається шляхом зображення героїчного й піднесеного в дошкульному, зневажливому тоні.

Як скористався прийомом бурлеску Котляревський?

Алю́зія (лат. жарт, натяк) – художньо-стилістичний прийом, що використовується автором у творі як натяк на загальновідомий історичний, літературний чи побутовий факт з розрахунком на те, що ерудиція читача допоможе зрозуміти закодований зміст.

Знайдіть і прокоментуйте алюзії на українську історію в тексті “Енеїди”.

Римува́ння – особливий порядок розміщення рим у вірші. Парне (ще називається суміжним, паралельним) зв’язує сусідні рядки (аабб), перехресне – парні з парними, непарні з непарними (абаб), кільцеве (оповите, охоплююче) – перший рядок із четвертим, другий з третім (абба).

За місцем наголосу в словах рими бувають чоловічі (наголос на останньому складі), жіночі (наголос на передостанньому складі), дактилічні (наголос на третьому від кінця складі) і гіпердактилічні (наголос далі, ніж на третьому від кінця слова складі).

Знайдіть в “Енеїді” зразки різних рим і видів римування.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Іван Франко переповів цікавий “літературний анекдот”. Дід відомої західноукраїнської письменниці Наталі Кобринської Іван Озаркевич, громадський і культурний діяч, переробив текст “Наталки Полтавки”, щоб вона була доступнішою глядачеві Галичини. 1848 року в Коломиї відбулася перша постановка перелицьованої “Наталки Полтавки” – п’єси “Дівка на виданні”. Вистава мала приголомшливий успіх. Публіка гриміла, вимагаючи побачити автора. “Коли оклики не втихали, – писав Іван Франко, – один з акторів виступив на сцену, щоб пояснити зібраним, що автор якраз перед 10-ма літами вмер. Але розентузіазмовані русини прийняли його за автора і заглушили його слова довгими бурхливими оплесками; бідоласі не лишалося ніщо, як тільки поклонитися і піти зі сцени. Отак постав анекдот про те, що Котляревський 1848 року був у Коломиї”.

ВІДПОЧИВАЮЧИ, ВЧИМОСЯ

Як відомо, поема “Енеїда” славиться своїми синонімічними рядами. Проведіть легку літературну розминку – протягом п’яти хвилин віднайдіть у творі найдовший синонімічний ряд. Успіху!

ПОГЛИБЛЮЄМО ЗНАННЯ, РОЗШИРЮЄМО СВІТОГЛЯД

1. Котляревський І. П. Твори. – К., 1982.

2. Іван Котляревський у документах, спогадах, дослідженнях. – К., 1969.

3. Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації. Дискусійні проблеми. – Львів, 1994.

4. Шевчук В. “Енеїда” Івана Котляревського в системі літератури українського бароко // Дивослово. – 1998. – № 2, 3.

5. Сверстюк Є. Іван Котляревський сміється // Сверстюк Є. На святі надій. – К., 1999.



(2 votes, average: 4.00 out of 5)