Економічна концепція меркантилізму
Активізація економічного життя в європейських країнах у XV ст. призводить до того, що множаться торговельні зв’язки, торговий оборот стимулює розвиток промисловості, розвивається кораблебудування. У XV столітті цей процес набуває нову якість. Починається епоха Великих географічних відкриттів. Пошук нових земель і ринків був в першу чергу викликаний гострим дефіцитом дорогоцінних металів, які на той час виконували функції грошей. Цей дефіцит виник через збільшення кількості торгових операцій. Відбувається зростання торговельних оборотів і торгового прибутку, починається активний процес нагромадження капіталів, поступова модернізація промисловості (поява мануфактур) з метою переорієнтації її на товарне виробництво. Активно зростають і посилюються міста. Відбувається також бурхливий розвиток міжнародної торгівлі. Змінюється політичний устрій європейських країн – починається формування централізованих держав. Збільшення зовнішньої і внутрішньої торгівлі створює економічну базу для інтеграції розрізнених територій всередині країн. Купці зацікавлені в розвитку торгівлі, а для цього необхідно зняття численних митних бар’єрів між окремими феодальними володіннями, будівництво та захист доріг, введення єдиного податкового законодавства. Всі ці перетворення може здійснити тільки сильна центральна королівська влада. Тому купці починають підтримувати королів в їх боротьбі за єдиновладдя проти феодалів. Зростає і соціальний статус купецтва. За свою підтримку вони отримують кошти з казни на організацію торгових експедицій. В інтелектуальному житті починається боротьба за визволення науки від впливу теології, розвивається експериментальна практика. В цілому в цей період наука набуває об’єктивний характер; вчені відмовляються від дослідження абстрактних категорій і звертаються до повсякденних проблем.
В результаті починаючи з XIV ст. поступово формується нова, суто економічна концепція, що отримала назву меркантилізм (від італ. “меркантэ” – купець) – напрям економічної думки, послідовники якого вважали джерелом багатства зовнішню торгівлю і видобуток благородних металів. Предметом вивчення у меркантилістів виступає сфера обігу. Метод дослідження – емпіризм – опис зовнішніх проявів економічних процесів, систематизація фактів. З одного боку, він проявляється у відмові від аналізу абстрактних понять, з іншого – в постановці і вирішенні суто практичних питань, пов’язаних з актуальною економічною політикою. У зв’язку з цим змінюється і характер висновків. Вони набувають прагматичну спрямованість, пов’язану з вирішенням проблеми збагачення нації. Рівень дослідження – макроекономічний. Меркантилісти розглядають економічне зростання як наслідок примноження грошового багатства країни завдяки державному регулюванню зовнішньої торгівлі. Меркантилізм досліджує економічний розвиток країн епохи первісного нагромадження капіталу, і його концепція базується на деяких емпіричних фактах, які зумовили цей процес.
Оскільки основним джерелом збагачення нації вважалася зовнішня торгівля, сфера обігу є головним предметом аналізу у меркантилістів. У зв’язку з цим меркантилізм грунтується на тому, що найважливішою передумовою економічного розвитку країн виступає активне державне регулювання зовнішньої торгівлі. Меркантилізм розглядається як економічне вчення, з’ясовує можливості й закономірності збільшення багатства суспільства у сфері обігу, і як економічна політика держави, що сприяє примноженню багатства країни в період первісного нагромадження капіталу. Сфері виробництва меркантилістами також приділялася увага, але виключно в зв’язку з тим, що ця сфера є базою для розвитку ефективної зовнішньої торгівлі. Головною проблемою була переорієнтація економіки на потреби експорту. Піднімалися питання зміни галузевої структури, створення нових форм організації ремесел у вигляді мануфактур.
Основні теоретичні положення меркантилізму:
1. Багатство розглядалося як кількість грошей або товарних благ в країні. При цьому важливою запорукою багатства нації вважалося наявність ресурсів, необхідних для створення товарних благ і ведення вигідної торгівлі. До них, насамперед, належали природні ресурси, географічне положення, численність та працьовитість населення, рівень розвитку промисловості, а також грамотна політика держави.
2. Прибуток створюється у сфері торгівлі в результаті перевищення ціни товару над його вартістю. Тому будь-яка торгова операція є джерелом багатства тільки для однієї із сторін, а саме для продавця. Отже, для збільшення власного багатства потрібно більше продавати й менше купувати.
3. На відміну від середньовічних авторів – прихильників номіналістичної теорії грошей, більшість меркантилістів дотримувалося металевої теорії грошей і стверджувало, що псування монети лише погіршує становище в країні. В епоху меркантилізму з’являються перші приклади кількісної теорії грошей і вперше формулюється ідея про те, що важливу роль у визначенні рівня цін відіграє співвідношення кількості наявної монети і обсягів товарообігу.
Прийнято виділяти два етапи розвитку меркантилізму. Перший етап називають раннім меркантилізмом і відносять до XIV-XVI ст. Другий етап – зрілий або пізній меркантилізм, до якого відносять роботи економістів XVI-XVII ст.
Ранні меркантилісти здебільшого акцентували увагу на нагромадженні дорогоцінних металів (золота і срібла) в країні і на політику регулювання грошового обороту. Накопичення грошей сприймалося як збагачення нації, оскільки гроші представлялися як загальний і всемогутній еквівалент матеріального багатства, до того ж, ідеально зберігається при заощадженні. Тому основним завданням ранні меркантилісти вважали забезпечення активного грошового балансу. Для досягнення цієї мети пропонувалося встановлювати всілякі заборони на вивезення грошей з країни, ввести жорсткий контроль над тим, щоб іноземні купці всі виручені від продажу гроші витрачали на купівлю місцевих виробів, а вітчизняні купці привозили в країну не менше грошей, ніж вартість вивезених ними товарів.
Одним з представників раннього меркантилізму був Ст. Стаффорд (1554-1612). На його думку, відтік грошей за кордон викликає подорожчання товарів, що призводить до зубожіння народних мас. У зв’язку з цим Ст. Стаффорд виступав за регламентацію торгівлі, обмеження імпорту товарів і вивезення монети.
Необхідно сказати, що економічні ідеї ранніх меркантилістів знайшли своє практичне втілення. Так, у розглянутий період в Англії був прийнятий статус про истрачивании, згідно з яким іноземні купці зобов’язані були всі виручені від продажу гроші витратити на купівлю англійських товарів. В Іспанії аж до XVII ст. під загрозою смертної кари заборонялося вивозити з країни золото і срібло.
Для пізнього меркантилізму, після припливу грошей з нових земель в XVI ст., накопичення грошей перестала бути актуальною проблемою. Більше того, стало позначатися негативний вплив зростання грошей в країні на прибутковість експортно-імпортних операцій в силу зростання внутрішніх цін. Пізні меркантилісти продовжували надавати велике значення грошей, але лише як самовозрастающей субстанції, тобто засобів, що дозволяє отримувати прибуток. Таким чином, головним ставав капітал, що працюють гроші. Обмеження вивозу грошей означало перетворення грошових засобів у мертві кошти. Основним шляхом накопичення капіталу пізні меркантилісти вважали позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Тому головним завданням став активний торговий баланс, т. з. перевищення експорту над імпортом. У ціновій політиці головне значення набуло збільшення обсягів збуту через продаж за низькими цінами.
Найбільшим представником розвиненого меркантилізму є Томас Мен (1571 -1641). Він був прихильником активного зовнішньоторговельного балансу, тому був ярим противником будь-яких заходів, що ускладнюють експортну торгівлю. На його думку, не слід обтяжувати занадто великими митами вітчизняні товари, щоб не підвищувати їх занадто для іноземців та не перешкоджати цим їх продажу. Також необхідно в першу чергу вивозити готові вироби, а не видобуту сировину. Обгрунтовувалося це тим, що готові вироби продаються за вищою ціною і забезпечують, відповідно, більше надходження грошей. Т. Мен, на відміну від ранніх меркантилістів, вимагав скасування заборони вивезення грошей з країни На його думку, на гроші можна закупити товари, потім їх перепродати, і повернути в країну більшу кількість грошей.
До найбільших теоретиків меркантилізму слід також віднести і французького економіста Антуана Монкретьена (1575-1621), у якого можна знайти ідеї раннього і пізнього меркантилізму. Він вперше ввів у соціально-економічний оборот термін “політична економія”. В даний час дана наука частіше називається економіці або економічна теорія. А. Монкретьен розумів багатство, в першу чергу, як грошові нагромадження країни (тобто золота), тому різко виступив проти розкоші, яка приходить з-за кордону, зменшуючи тим самим золоті запаси держави. Він одним з перших обгрунтував необхідність встановлення високих мит, що збільшить вартість іноземних товарів і зробить більш конкурентоспроможною місцеву продукцію. В результаті обмежиться ввезення іноземних товарів і почне розвиватися національне виробництво. Виступав проти вивозу продуктів, які були потрібні Франції, так як іноземці наживалися на них.
Таким чином, концепція меркантилізму грунтується на політиці протекціонізму, яка передбачає участь держави в управлінні економічною системою та забезпечення оптимального використання ресурсів для перевищення експорту над імпортом і примноження багатства країни, в якій гроші розглядалися як найважливіше засіб для розвитку вітчизняної промисловості і торгівлі.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)