Друга п’ятирічка і масові репресії в Україні

Те, що заклала Перша п’ятирічка, доробляли під час Другої. Але без першої Друга була б неможлива. У результаті Першої п’ятирічки була створена основа для переходу до економіки, здатної самостійно виробляти обладнання, до нового етапу індустріального суспільства, технологічної “підкладкою” якого є електрику, конвеєр і двигун внутрішнього згоряння. Недобудова початку 30-х рр. був пущений в справу вже під час другої п’ятирічки. За дві перші п’ятирічки валова продукція промисловості групи А виросла в 7,5 разів, групи Б – в 3,7 разів. Питома вага групи А виріс з 51% до 68%. Під час двох перших п’ятирічок (1929-1938 рр.) Модернізація радикально просунулася вперед в галузі енергетики, металургії, машинобудування, автомобіле – і авіабудування, електротехніки. Велике значення в умовах 30-х рр. мало створення сучасного військово-промислового комплексу.
Розвиток радянської соціально-економічної моделі було забезпечено – але ціною не тільки жертв, але й соціальної напруженості, яка незабаром виллється в Великий терор.
Чи можна було домогтися створення нової індустріальної бази без таких жертв? Заднім числом можна все підрахувати, оцінити. Тільки при цьому потрібно заздалегідь врахувати Велику депресію, що почалася на самому початку реалізації сталінського плану.
Вина Сталіна не в тому, що він свідомо прагнув знищити якомога більше селян, а в холодному байдужості до життя нинішніх людей, якщо ставка – майбутній економічних успіх. Сталін у цьому відношенні був подібний капіталістичним менеджерам в США і Західній Європі, які в цей же час безжально звільняли мільйони людей, прирікаючи їх на голод.
Індустріалізація вела до урбанізації країни. Руйнуючи традиційні механізми соціального регулювання, комуністи створювали нові, що охоплюють насамперед міста, в які вливалася маса пауперізірованного населення. У 1930 р було оголошено про ліквідацію безробіття. У найбільших містах було покращено постачання. Потреба в грамотних кадрах стимулювала здійснення масових освітніх програм. У середині 30-х рр. ці процеси стали поступово розгортатися і в селі. Все це супроводжувалося найширшої агітаційною кампанією, перебільшувати і прославляла кожне досягнення Країни Рад.
Насправді становище з продовольством поліпшувалося повільно. Незважаючи на скасування карток в 1935 г… на Україні вже в 1936 р відновилося нормування продуктів, правда, на досить високому рівні: в одні руки не можна було купувати більше 2-3 кілограм м’яса, хліба, риби та ін. Щоб відновити поголів’я, колгоспникам надавалися безвідсоткові кредити для покупки худоби.
Для того, щоб збільшити продуктивність праці, робочим ставили в приклад кращих робітників – “стахановців”. Рух стахановців, назване на честь донецького шахтаря А. Стаханова, згідно з офіційними повідомленнями перевиконали норму виробітку і в 14 разів, розгорнулося в усіх галузях виробництва. Стахановці і “ударники” ставили рекорди продуктивності праці, до яких довго готувалося все підприємство. Рекордсмен після короткого трудового подвигу отримував пільги та блага, а іншим робочим підвищували норми виробітку, посилаючись на досягнення передовиків. Повідомлення про небачених виробничих успіхах стимулювали підйом ентузіазму “будівників соціалізму”.
У 1932-1934 рр. на Україні була проведена нова адміністративна реформа – округу були розпущені, і якийсь час райони управлялися безпосередньо з Харкова. Таким чином українське керівництво сподівалося зміцнити контроль на місцях. Як визнавав Косіор, українські керівники “запевнили ЦК ВКП (б), що самі – ЦК КП (б) У, без областей впораємося з керівництвом районами, і цим принесли дуже великої шкоди справі”. У 1934 р були створені 7 областей, в 1937-1938 рр. – Ще 5. У 1934 р столиця УРСР була перенесена їх Харкова до Києва. У 1937 р слідом за загальносоюзної “сталінської” конституцією СРСР була прийнята конституція УРСР, яка “гарантувала” демократичні норми і свободи. Записані в конституції свободи залишилися на папері. У 1937 р було проголошено, що “в основному” в СРСР “побудований соціалізм”.
Негаразди Першої п’ятирічки і пов’язана з ними соціальна напруженість дали імпульс для чисток кадрів як від надмірно завзятих, так і від недостатньо виконавчих працівників. Новим “гонінням” піддався і “український націоналізм”, під який тепер підводилося колишнє розуміння українізації. У 1933 р були зняті з постів 237 секретарів райкомів і 249 голів райвиконкомів. У травні 1933 р в умовах цькування застрелився видатний письменник Хвильовий, а в липні – Скрипник. У 1933 вийшла постанова ЦК КП (б) У “Про націоналістичних ухилах в лавах української парторганізації і завданнях боротьби з ними”. Був заарештований і відправлений у заслання Шумський.
Після завершення індустріального ривка і голоду Сталін повернувся до ідеї українізації, але на новій основі. Адміністративна дерусифікація не поновлювалися, але в органи влади стало висуватися більше етнічних українців. Зберігалася і переважання українських шкіл та україномовної преси.
Кадрові чистки і гоніння 1933 відображали наростання внутріпартійної напруженості в результаті соціальної кризи. ВКП (б) стала єдиним каналом “зворотного зв’язку” в державному організмі і тому відчувала на собі сильний тиск з боку позапартійних соціальних верств, які відстоювали свої інтереси по партійних каналах. Різні партійці неминуче ставали провідниками різних інтересів.
У партії існувало безліч бюрократичних угруповань, роль яких особливо зросла якраз після того, коли Сталін переміг всілякі опозиції. Тепер партійці ділилися не по поглядам, а за принципом “хто чий висуванець”, “хто з ким служив” і “хто під чиїм началом працює”.
Найбільш потужними були територіальні угруповання, у тому числі керівництво України. Одночасно формувалися і галузеві клани господарської бюрократії, яка користувалася відомої автономією. У всіх республіках йшла боротьба угруповань за вплив.
Сталін прагнув зберегти строгу монолітність партії, не зупиняючись перед репресіями, і в той же час ніс відповідальність за провали 1930-1933 рр. Все це не могло не позначитися на настроях партійців. Але опозиція не могла скластися в легальну фракцію, і в цьому, як це не парадоксально, полягала особлива небезпека для правлячої олігархії – Сталін і його прихильники не знали, хто насправді знаходиться на їхньому боці, а хто готовий раптово виступити проти.
Загрозу сталінській політиці показали і події, пов’язані з XVII з’їздом ВКП (б) 26 січня – 10 лютого 1934, переважна більшість делегатів якого було потім знищено. Це можна пояснити тим, що при виборах ЦК проти Сталіна голосували десятки делегатів (і це була тільки частина незадоволених, що зважилася на такий крок). 1 грудня 1934 був убитий перший секретар Ленінградського обкому партії С. Кіров. Це вбивство було використано Сталіним як привід для поступового розгортання терору проти партійних кадрів. Знищуючи сотні тисяч людей, відданих ідеї комунізму, Сталін міг переслідувати мети усунення еліти, саботуючої його курс і що представляла потенційну небезпеку або (і) розгрому реально складається змови з метою усунення вождя і зміни курсу (обидві можливості обговорюються сучасної історіографією).
На долі людей впливали і обставини зовнішньої політики. У лютому-березні 1935 р із західної частини радянської України (Київської та Вінницької областей) на схід республіки було виселено 41650 “куркулів”, поляків і німців, що було пов’язано з побоюваннями радянсько-польського конфлікту. У червні-вересні 1936 р 69283 чоловік були переселені вже з України в Казахстан. Ці акції стали передвістям масових депортацій і репресій за національною ознакою на Україні (як і в СРСР в цілому).
Вирішальну роль у підготовці всесоюзного терору грали подію в Москві. Тут терор набував нову якість, яка поширювалася і на Україну. 19 серпня 1936 Г. Зінов’єв, Л. Каменєв та ін. Колишні лідери лівої опозиції були засуджені на публічному судовому процесі і розстріляні. У вересні НКВС очолив М. Єжов. В січні 1937 р на публічному процесі були засуджені до смерті визначні більшовики Ю. П’ятаков, Л. Серебряков, Н. Муралов та ін. Напередодні пленуму ЦК покінчив із собою авторитетний член Політбюро Г. Орджонікідзе.
На проведеному відразу після загибелі Орджонікідзе пленумі ЦК ВКП (б) Сталін, спираючись на результати двох перших процесів над колишніми лідерами ВКП (б), підвів ідеологічну основу під терористичний удар, який обрушиться на партію кількома місяцями пізніше. Процеси доводили – шкідником або пособником шкідників може бути оголошений будь-який член еліти. І з цими “зізналася царками”, бюрократами, необхідно боротися. Особливо різко Сталін виступав проти утворення кланів в структурі ВКП (б): “Що означає тягати за собою цілу групу приятелів? … Це означає, що ти отримав деяку незалежність від місцевих організацій і, якщо хочете, деяку незалежність від ЦК. У нього своя група, у мене своя група, вони мені особисто віддані “. Одним з найважливіших підсумків пленуму стала згода ЦК на арешт Бухаріна і Рикова, звинувачених у зв’язках зі змовою Каменева і Зінов’єва. Тим самим була відкрита “зелена вулиця” машині терору.
22-29 травня 1937 були арештовані Тухачевський та інші військові керівники, зокрема недавній багаторічний командувач Київським військовим округом І. Якір. За короткий термін заарештовані зізналися у змові, давши свідчення на своїх численних товаришів по службі. У в’язниці Тухачевський написав докладну записку, в якій визнав провину і намагався довести свою військову кваліфікацію. Але це його не врятувало, Сталін не вважав, що ці воєначальники незамінні. У ніч на 12 червня 1937 після одноденного закритого суду вони були розстріляні. Частка армії хвилями тривала до 1938 р, повністю убезпечивши сталінську угруповання від загрози військового перевороту. Загинули тисячі командирів, що мали досвід громадянської війни.
Сплеск репресій на Україні стався восени 1936 Серед “троцькістів” виявилися співробітники і знайомі першого секретаря Київського обкому партії П. Постишева, який раніше вважався сталінським “наглядачем” за Україну. 13 січня 1937 було прийнято постанову ЦК про Київському обкомі і ЦК ВКП (б), в якому вони були звинувачені в засміченні апарату ворогами. Постишев був знятий з посади і пізніше відправлений керувати Куйбишевської парторганізацією. На лютнево-березневому пленумі Постишева звинуватили у спробі захищати своїх людей від НКВД, а також у особистої нескромності, роздуванні свого культу. Він був змушений принижено виправдовуватися. У 1938 р Постишев був заарештований і розстріляний.
Під вогонь критики потрапила і дружина Постишева Т. Постоловська, що займала пост секретаря парткому Асоціації марксистсько-ленінських наукових інститутів (УАМЛІН). Сталін використав критику Постоловський для розгортання кампанії, яка демонструє єдність вождя і чесних рядових партійців. Їх символом стала співробітниця музейного містечка П. Ніколаєнко, розкривається там зловживання, що увійшла в конфлікт з парторганізацією УАМЛІН, викривали Постоловський і в результаті виключена з партії.
Сталін взяв “маленької людини” під захист і зробив її приклад показовим: “Ніколаєнко – це рядовий член партії, – говорив Сталін. – Вона – звичайний “маленька людина”. Цілий рік вона подавала сигнали про неблагополуччя в партійній організації в Києві, викривала сімейність, міщансько-обивательський підхід до працівників… засилля троцькістських шкідників. Від неї відмахувалися, як від настирливої ​​мухи. Нарешті, щоб відбитися від неї, взяли і виключили її з партії… “Сталін направив маси рядових” Ніколаєнко “проти партійної еліти, і таким чином послабив невдоволення правлячим центром. Мільйони людей на масових мітингах вимагали розстрілу “шпигунів і вбивць”, і більшість – цілком щиро.
Важлива справа терору можна було віддавати на відкуп місцевим керівникам. У серпні до Києва прибули Молотов, Хрущов і Єжов. Але їм не вдалося взяти владу у керівництва КП (б) У. Викликаний “на килим” до Сталіна, Косіор 19-23 серпня зумів переконати вождя, що сам впорається з завданням “дочистити” Україну. Для цього йому довелося демонстративно принести в жертву предсовнаркома України П. Любченко, якому пригадали, що він був боротьбистів. Повернувшись з Москви, куди їздив ще разом з Любченко, Косіор зібрав пленум ЦК КП (б) У і виступив з доповіддю “Про буржуазно-націоналістичної антирадянської організації колишніх боротьбистів і про зв’язки з цією організацією Любченко”. 30 серпня Любченко застрелився. Таким чином, “главою змови” на Україні був “призначений” не Косіор, в останній момент прибрати голову з-під сокири. Втім, не надовго.
Наступник Любченко М. Бондаренко протримався до жовтня, після чого був заарештований і пізніше розстріляний – одночасно зі своїм наступником, і. о. предсовнаркома Н. Марчаком в лютому 1938 р
У січня 1938 Косіор був переведений до Москви на місце заступника голови Раднаркому. У травні він був заарештований і пізніше розстріляний. Цей арешт дискредитував і давнішнього товариша Косіора Чубаря, який у червні був знятий з посади заступника голови уряду, потім заарештований і розстріляний.
Українську парторганізацію очолив М. Хрущов, перш керував Москвою. Через багато років він згадував: “За Україну ніби Мамай пройшов… На Україні була знищена тоді вся верхівка керівних працівників у кілька поверхів. Кілька разів змінювалися кадри і знову піддавалися арештам і знищенню. Українська інтелігенція, особливо письменники, композитори, артисти і лікарі, теж були під наглядом, піддавалися арештам і розправі “. Вже насилу знаходили, кого призначити на посаду. У січня 1938 на Україні не вистачало 3 перших секретарів обкомів, 5 предісполкома, 8 республіканських наркомів, 31 завідувач відділами обкомів з 82.
Завдаючи удару по кадрам власної партії і державному чиновництву, Сталін розгорнув також масове знищення представників соціальних груп, які вважав потенційно небезпечними. 2 липня 1937 Політбюро направило секретарям обкомів, крайкомів, ЦК республіканських компартій телеграму: “Помічено, що велика частина колишніх куркулів та кримінальників, висланих один час з різних областей в північні і сибірські райони, а потім по закінченню терміну висилки повернулися у свої області – є головними призвідниками всякого роду антирадянських і диверсійних злочинів, як в колгоспах і радгоспах, так і на транспорті і в деяких галузях промисловості.

ЦК ВКП (б) пропонує всім секретарям обласних і крайових організацій і всім обласним, крайовим і республіканським представникам НКВС взяти на облік усіх повернулися на батьківщину куркулів та кримінальників з тим, щоб найбільш ворожі з них були негайно арештовані і були розстріляні в порядку адміністративного проведення їх справ через трійки, а інші менш активні, але все ж ворожі елементи були б переписані і вислані в райони за вказівкою НКВС.
ЦК ВКП (б) пропонує в п’ятиденний термін подати в ЦК склад трійок, а так само кількість підлягають розстрілу, рівно як і кількість підлягають виселенню “.
9 липня було вказано створити на місцях надзвичайні трійки, які і будуть вирішувати долю людей. 31 липня Політбюро розширило список соціальних категорій, що підлягали знищенню: колишні куркулі, провідні антирадянську діяльність, колишні члени опозиційних партій антирадянські елементи, що містяться у в’язницях, кримінальники. Розстрілювалися також колишні члени опозицій і взагалі підозрілі елементи.
З 5 по 15 серпня в кожному регіоні потрібно було розпочати операцію масових арештів і розстрілів, яку закінчити в чотиримісячний термін, тобто до кінця року.
По “куркульської операції” республіканські органи НКВС УРСР намітили до розстрілу 3749 “колишніх куркулів” і один тисячі двісті тридцять дві кримінальників, а до ув’язнення на 8-10 років – 10364 “куркулів” і 8589 кримінальників. Рукововдство НКВС збільшило ці цифри на 4 858 осіб – всього до 28 800 чоловік. Під удар потрапили представники самих різних соціальних верств. Так, у Донецькій області більше 40% заарештованих були робітниками, а разом із селянами вони становили близько 60% заарештованих. Правда, органи НКВС вдавалися до фальсифікації соціального складу заарештованих, збільшуючи “графи” куркулів і “колишніх людей”.
У 1937-1938 рр. по “польської лінії” на Україні було засуджено близько 56 тис. чоловік, а по “німецькій” – понад 21 тисячу (з проживали на Україні 401880) німців.
У 1936-1938 рр. на Україні було засуджено за політичними звинуваченнями 197617 чоловік. Були знищені майже всі члени ЦК КП (б) У (в живих залишилися двоє з 102). У 1934-1938 рр. репресовані 97 членів Спілки письменників, що стало помітним ударом по українській культурі.
Виступаючи на XIV з’їзді КП (б) У 13 червня 1938, перший секретар М. Хрущов говорив: “Комуністична партія (більшовиків) України та український народ домоглися величезних успіхів на всіх фронтах соціалістичного будівництва, незважаючи на те, що на дуже багатьох ділянках сиділи вороги народу – троцькістсько-бухарінські і буржуазно-націоналістичні агенти фашизму, які робили все, щоб зірвати будівництво соціалізму і повернути український народ у кабалу капіталістам і поміщикам… Більшовики України мобілізували всі сили, щоб виконати рішення лютнево-березневого пленуму ЦК ВКП (б) і вказівки товариша Сталіна про підвищення пильності, про розгром і викорчовуванні ворогів народу, про підйом партійно-політичної роботи і висунення нових кадрів, відданих партії Леніна-Сталіна… Знищуючи ворогів народу, ми завдали удару польської, німецької, японської та іншим розвідкам, рівний виграшу великої війни “.
Хрущов з гордістю повідомляв, що Україна виплавляє 47,1% сталі, виробленої СРСР і видобуває 54,1% радянського вугілля, що нові і повністю реконструйовані заводи виробляють 88% промислової продукції. Два кольори часу. Дві сторони соціальної ломки, викликаної зрештою індустріальним переходом в умовах крайніх форм авторитаризму.
У кінці 1938 р сталінське керівництво, перемігши в боротьбі за владу і домігшись певних успіхів у розбудові суспільства, приступило до коректування репресивної політики. 8 грудня 1938 був знятий з поста Єжов. Сталін припинив масоване знищення правлячої верстви. У 1939 р наступник Єжова Л. Берія провів нову чистку НКВС (на цей раз від надмірно “запопадливих” єжовських кадрів) і перегляд справ частини ув’язнених.
На Україні теж розгорнулася боротьба з “наклепниками”, винними в “перегини” 1937-1938 р Виступаючи на XV з’їзді КП (б) У 13 травня 1940, М. Хрущов говорив: “Треба нещадно боротися з усякими відхиленнями від генеральної лінії партії. Але, товариші, були деякі члени партії, які постраждали даремно, і це факт. Такі були, і ми зараз частина з них відновили. Вороги обмовили людей і домоглися свого ворожого справи. Ми, за звітний період часу, рішучу боротьбу провели з наклепниками. Частина наклепників ми віддали під суд і зараз їх засудили “.
Репресивна політика, життя і робота правлячого шару були впорядковані. Виник в період терору панування органів НКВД над партійними структурами поступово було ліквідовано. У обох структур залишився тільки один господар – Вождь. Сталін починав новий раунд великий зовнішньополітичної гри, яка найбезпосереднішим чином позначилася на долі України.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)