Активізація революційно-визвольної боротьби в Україні
Початок XX в. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликано гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ’ям населення. Ситуацію загострив загальноекономічний світова криза 1900-1903 рр.
В умовах загального революційного піднесення посилилося і національно-визвольний рух.
У Західній Україні національний рух розвивалося в більш сприятливих умовах і мало значно більші досягнення, ніж у Наддніпрянщині:
– тут активізувалася діяльність політичних партій, основним їх гаслом було гасло політичної незалежності України. Західна Україна стала базою організаційної діяльності партій Наддніпрянській Україні;
– діяли українські школи, культурно-освітні організації, видавалася українська література і преса;
– зростала кількість українських представників у центральному парламенті та в крайових сеймах;
– розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації “Сокіл”., “Січ”, які розвивали в українській молоді почуття патріотизму, схильність до дисципліни;
– широкий розмаху набуло кооперативний рух, спрямоване на економічне відродження селянства, на виховання його національної самосвідомості.
Прояви національно-визвольного руху в Наддніпрянській Україні
Тут відбувався процес політизації українського руху, зростала кількість національних партій. Першою політичною партією в Наддніпрянській Україні стала утворена в 1900 р в Харкові Революційна українська партія (РУП). Спочатку як програмний документ партії використовувалася брошура Міхновського “Самостійна Україна”, в якій обгрунтовувалася ідея української державної незалежності. Згодом РУП відмовилася від цієї ідеї і висунула вимогу національно-культурної автономії України у складі Росії. Взагалі, партія не мала чітких програмних вимог, що зумовило її розкол.
РУП розкололася і дала початок трьом партіям:
– Народної української партії (НУП, 1902 г.) чолі з М. Міхновським. З націоналістичності позицій під гаслом “Украна для українців” виступала за створення незалежної української держави. Орієнтувалася на національну інтелігенцію.
– Українському соціал-демократичному союзу (“Спілка”, 1904 г.) на чолі з М. Меленевськім. Займала марксистські позиції, намагалася виражати інтереси всіх робітників Украни, незалежно від їх національності.
– Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП, 1905 г.) на чолі з Винниченком і Петлюрою. Хотіла з’єднати марксизм з націоналізмом. Орієнтувалася на селян і робітників, вимагала автономії для України.
У 1904 р було утворено дві ліберальні партії – Українська радикальна партія (Б. Грінченка, С. Єфремов) і Українська демократична партія (А. Лотоцький, Є. Чикаленко). Основні їхні вимоги – констітуціоннаяная монархія, земельні реформи, автономія України у складі Росії.
Активізація культурно-просвітницької діяльності прогресивної української интелигенции. Найбільш масовими її акціями на початку ХХ ст. було відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві в 1903 р, святкування в цьому ж році 35-річчя музичної діяльності композитора М. В. Лисенко.
Але національний рух в Наддніпрянській Україні в цілому не набуло масового характеру;
S У ньому брала участь в основному ліберальна і демократична інтелігенція, тоді як робітники і селяни вели боротьбу, насамперед, за свої класові інтереси.
S Українські партії були нечисленними, недостатньо згуртованими і організованими. У національному питанні всі партії, крім НУП, не йшли далі вимоги автономії України у складі Росії.
У Наддніпрянській Україні, у той час вже значно русифікованої, більш масовими і впливовими були загальноросійські партії:
Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), Партія соціалістів-революціонерів (есери), Конституційно-демократична партія (кадети), “Союз 17 жовтня” (октябристи), “Союз русского народа”.
Загальноросійські партії не прагнули до вирішення національного питання, крім кадетів, які вимагали культурної автономії для національних окраїн імперії.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)