Як правильно – “в Україні” або “на Україні”?
Холівар на тему вживання прийменників c назвою однієї немаленькою і гордою європейської країни породив неологізм – прийменник “вна” або “в (на)”. Чомусь місце України в російській мові хвилює всіх. Людям, не обтяженим грамотністю, не спадає на думку відстоювати своє право на “Польт”, “їхнє” і “ложить”, вони не цікавляться, як пишеться “не” з дієсловами і можуть собі дозволити “мати на увазі”. Але вони з лютим задоволенням доводять, як правильно – “в Україні” чи “на Україні”, ніби це єдина потенційна помилка в їх мови. Розставимо бреве над І і закриємо для себе настільки хвилюючу тему.
Прийменники “в” і “на” з географічними назвами
Для початку згадаємо, як правильно вибирати приводи для топонімів. “В” і “на” в цьому випадку свідчать про просторових відносинах. Відповідно до правил російської мови, з географічними назвами і визначеннями територіальних одиниць в знахідному і місцевому відмінках вживається прийменник “в”. Ми говоримо: в Москву, в США, в село, в Краснодарський край, в Росію. Виняток становлять словотвору з формантом “-щіна” – тут як раз буде вживатися прийменник “на”: на Рязанщіне, на Смоленщині. Ці варіанти знаходять місце в розмовній мові і публіцистиці, але неприпустимі в офіційно-діловому та науковому стилях.
Прийменник “на” вживається з назвами, що позначають невизначені території, в тому числі гірські місцевості і острови. Піти на Волгу – відправитися в місце, що знаходиться в безпосередній близькості від берега згаданої річки, але не прив’язане до якого-небудь орієнтиру. Відпочивати на Кавказі – відпочивати в одному з санаторіїв, розташованому десь в кавказьких горах. Додамо конкретики – опинимося в П’ятигорську або в Махачкалі. Але якщо ми говоримо про місцевість, іменування якої утворено від назви гірського хребта в множині, то вибираємо прийменник “в”: в Андах, в Піренеях. Ми їдемо у відпустку на Кубу або на Мальдіви, маючи на увазі одну з основних характеристик – розміщення на островах, але – в Республіку Куба та в Мальдівська Республіка. Там, де назва держави або адміністративного утворення превалює над назвою території, вживається прийменник “в”: у Великобританію, до Ісландії.
В офіційно-ділової та наукової мови прийменник “на” вживається тільки в поєднанні зі словами “острів” і “гора” (також “пік”, “піднесеність”, “плато”): на острові Фіджі, в Японії; на горі Ельбрус, в КБР. Канцелярський і науковий стиль не терплять невизначеності, тому питань до написання майже не виникає.
Отже, правила російської мови свідчать: в якійсь державі, на якійсь території, в таких-то горах, на такому-то острові або островах. І політика тут ні при чому.
Мовна традиція проти суворої літературної норми
Благословення Дітмара Розенталя ми отримали, тепер залишилося з’ясувати, як правильно говорити – “на Україні” чи “в Україні”. Якщо строго слідувати правилам, то з часу проголошення незалежності Української держави єдино вірним варіантом буде вживання прийменника “в”. Україна – самостійна країна, у неї немає офіційного складеного назви та спрощеного розмовного, як, наприклад, у Республіки Куба; Україна не острівна держава; Україна має чіткі межі і певні території. Здавалося б, питання вирішене і різночитання викликають лише подив: в Україні, так само як у Росії, у Великобританії, в Сомалі, у Ватикані. Про що тоді так люто дружити?
І тут у гру вступає мовна традиція. Всупереч вимогам суворої літературної норми, вона дозволяє апелювати до звички слововживання, що склалася за довгі роки. Ставитися до традиції як до чогось неістотного не можна – вона повільно, але вірно здатна змінювати правила на свою користь. Саме на неї посилаються філологи, коли стверджують правильність написання “на Україні” – мовляв, так склалося, вибачте.
Більшість сперечальників, що стоять на позиції, акцентують увагу на етимології назви “Україна” – нібито від слова “окраїна”. Насправді справи давно минулих днів і перекази давнини глибокої на сучасну мову ніякого впливу не роблять. Можливо, колись дійсно територія нинішньої України вважалася окраїнними російськими землями, але вже не одну сотню років вони мають відомої самостійністю, і в Російській Імперії фіксованим варіантом написання було якраз “в Україні”. Прийменник “на” прийшов в російську мову тоді, коли утворився Союз, і території якось відразу стали начебто єдиними. До кордонів і окраїнного географічному положенню це не має ніякого відношення.
Мовна традиція настільки вкоренилася в сучасній російській мові, що обидва варіанти вживання стали нормою. Правда, філологи все ж уточнювали: оборот “на Україні” належить побутової розмовної мови, є зниженою формою слововживання, неприйнятною для суворої літературної норми. Останні видання довідників Розенталя прямо диктують правильне написання – “в Україні”. Однак у громадському інформаційному просторі редакторів вже звинуватили в політичній зацікавленості та недоречною толерантності, відстоюючи право користуватися усталеним звичним поєднанням.
Що з цим робити? Там, де рівень грамотності потрібен високий, царюють літературні норми, а володіння російською мовою відтіняє професіоналізм, варто звикати говорити / писати “в Україні”. В усному та письмовому невибагливому спілкуванні, публіцистиці, есеїстиці та художній літературі дозволені обидва варіанти – граммар-наці за порушниками не прийдуть. Але склалася мовна норма – річ непостійна: якщо користуватися допустимим виразом якомога менше, то норма зміниться з часом. І якщо в силу постійних помилок носіїв російської мови слово “кава” стало середнього роду, то чому б не запустити зворотний процес із прийменниками-мемами “в (на)”? Коли більшість буде говорити “в Україні”, норма “на Україні” стане тим, чим і повинна бути – неприпустимою помилкою.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)