НЕП і політичні репресії
Керівництво правлячої партії вважало, що перехід до непу викличе загострення соціальних суперечностей у суспільстві, збільшить різноманіття існуючих в ньому інтересів, що, у свою чергу, може призвести до виникнення альтернативних політичних сил чи розколу РКП (б). Цю загрозу її керівництво прагнуло запобігти будь-яку ціну. X з’їзд РКП (б) з ініціативи Леніна проголосив в 1921 р заборону на створення внутрішньопартійних фракцій і угруповань. Основні рішення стали вироблятися призначуваними партійними чиновниками – партапаратом. Одночасно держава прагнула позбутися неугодних йому лідерів можливої опозиції. У 1921-1923 рр. відбулися судові процеси над лідерами меншовиків та есерів, звинувачених у змовах проти радянської влади і пособництві інтервентам. Репресіям піддалися також представники інтелігенції, що дозволяли собі висловлювати критичні судження про політику більшовиків. У 1922 р з Росії були вислані відомі філософи, богослови, історики, юристи, соціологи, економісти зі світовими іменами, всього понад 150 представників вітчизняної гуманітарної еліти.
Розгрому піддалася і Російська Православна Церква, в якій влада бачили потенційно ворожу силу. У 1922 р під приводом ліквідації наслідків голоду в Поволжі було прийнято рішення про конфіскацію церковних цінностей, що викликало протести віруючих і священнослужителів. У відповідь почалися судові процеси. Церковних ієрархів звинуватили у контрреволюційній діяльності, багатьох з них засудили до смертної кари або тюремного ув’язнення. Зростаюча увага більшовики стали приділяти антирелігійної пропаганді.
Всі ці заходи, однак, не забезпечили єдності в правлячій партії. У 1923 р Л. Д. Троцький, висловлюючи позицію багатьох рядових членів партії, звинуватив інших її лідерів у зраді революційних ідеалів, бюрократичному переродженні. Але пропозиції Троцького про зміну керівництва партії та відмову від непу були відкинуті. Сам він і його прихильники були відсторонені від влади.
Проте протиборство у ВКП (б) тривало. Новий його етап розвернувся в 1925 р Безпосередньою причиною цього виявився черговий зрив плану хлібозаготівель. Н. І. Бухарін і Голова Раднаркому СРСР А. І. Риков, призначений на цю посаду після смерті В. І. Леніна (1924 г.), наполягали на розширенні ринкових відносин.
Такі лідери партії, як Г. Є. Зінов’єв і Л. Б. Каменєв, розцінили бухаринский позицію як поступку куркульству і відхід від диктатури пролетаріату. Розбіжності з політики непу вилилися в широку партійну дискусію. Бухарін вважав, що держава не повинна заважати збагаченню селянства, так як зростання його добробуту сприяє розвитку радянської економіки і відкриває шлях до побудови соціалізму в СРСР. Генеральний секретар Центрального комітету ВКП (б) І. В. Сталін, що здійснював адміністративне керівництво партією, підтримав Н. І. Бухаріна. Політика непу встояла, але ненадовго.
У 1927 р відбулося загострення міжнародної ситуації. Це викликало паніку, люди почали масово скуповувати товари першої необхідності. Продовольча криза Бухарін пропонував дозволити за допомогою закордонних благодійних організацій та закупівлі зерна за кордоном. Однак з ініціативи Сталіна було вирішено вжити надзвичайних заходів для збору запланованого на 1928 сільськогосподарського податку. Погляди Бухаріна та його прихильників, позбавлених керівних постів, Сталін охарактеризував як правий ухил в партії.
У результаті До 1929 р з новою економічною політикою було покінчено. Уряд остаточно взяло курс на прискорену індустріалізацію і колективізацію. Економіка і соціальні відносини в країні вступили в новий період своєї історії.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)