Друга світова війна: дати, цифри, факти
Цілі сторін.
“Держави осі” вимагали докорінної трансформації світового політичного, економічного і геополітичного простору:
Німеччина – ревізія Версальської системи, консолідація німецької етнічної державності;
Італія – військово-політичний та економічний вплив на Балканах і в Північно-Східній Африці;
Японія – територіальна експансія в тихоокеанському регіоні і на Далекому Сході.
Мети антифашистського блоку: Франції, Великобританії та США, включали в себе:
– збереження старої системи міжнародних відносин і небажання змін у політичній карті світу;
– утвердження принципів ліберальної демократії як основоположних для цивілізаційного розвитку людства.
СРСР виступав проти великомасштабної і насильницької перекроювання політичної карти Європи, підтримував подальше зміцнення колективної безпеки. Проте, з урахуванням глибоких суперечностей між провідними державами, вважав можливим включитися в процес переділу сфер впливу в Східній Європі, а також враховував можливість експорту комуністичних ідеалів.
Таким чином, причини війни коренилися в цілому комплексі суперечностей між великими державами, включаючи:
– економічне суперництво,
– територіальні претензії,
– розширення сфер впливу,
– протистояння різних суспільних систем, ідеологічних концепцій і їх геополітичних виразів.
СТРАТЕГІЯ.
“Держави осі”.
Японія: поетапне наступ по всій території Тихого океану.
Італія: ведення локальних бойових дій на Балканах і в Північно-Східній Африці.
Німеччина: “Бліцкриг” (блискавична війна). Раптове стрімкий напад при тісній взаємодії всіх родів військ, при посиленій бомбардуванню міст і комунікацій, широкому ис-користуванні диверсійних груп і десант-них підрозділів з концентрованими танковими ударами, оточенням і знищенням великих з’єднань противника.
“Антигітлерівська коаліція” пріоритет віддавала оборонним завданням.
Характер війни з боку країн-агресорів був загарбницький при реалізації концепції “тотальної війни”. З боку обороняються країн – вимушено-оборонний, в цілому справедливий характер війни, боротьба проти агресора. З боку СРСР: до нападу Німеччини – загарбницький (вимушений, але геополітично вигідний); після 22 червня 1941 – справедливий.
Події 1939 -1941 рр.
1 вересня – 28 вересня 1939 – військові дії в Польщі.
17 вересня – вступ радянських солдатів на польську територію.
30 вересня – спільний парад радянсько-німецьких військ, що символізує оформлення нової державного кордону (Брест).
30 листопада 1939 – 12 березня 1940 – радянсько-фінська війна:
– прагнення зміцнити геополітичні позиції СРСР в регіоні і забезпечення безпеки Ленінграда;
– великі втрати, низька боєздатність армій, погіршення відносин з майбутніми союзниками (виключення з Ліги Націй). Однак незабаром більшість мінусів стали плюсами.
“Дивна війна” (до квітня 1940 г.).
Західні держави оголосили війну Німеччині, але військових дій не вели. Причини цього коренилися в наступному:
1. Сподівалися на ефективність оборонної лінії “Мажино” (східна межа Франції);
2. Дбали про збереження сил (головна оборона);
3. плекати надії на локалізацію війни у Східній Європі та чергове “умиротворення” агресії.
9 квітня 1940 – окупація Данії та висадка десанту в Норвегії (до 8 червня Норвегія виявилася повністю в руках Німеччини). Однак німецький ВМФ зазнав серйозних втрат.
На тлі цих подій стався урядова криза у Великобританії. Наслідком чого з’явилися догляд Н. Чемберлена і тріумф У. Черчілля – прихильника рішучої боротьби з нацистською Німеччиною (тобто відбувся остаточний крах “політики умиротворення”).
Травень 1940 – вирішальні дії на Західному фронті:
– вторгнення фашистів у Бельгію і Голландію;
– удар німців по Франції і втеча англійців (розгром 400 тис. Англо-французької угруповання в районі Дюнкерка);
– 28 травня – капітуляція Бельгії.
З 5 червня 1940 почалося “паризьке” наступ німців.
10 червня – втеча французького уряду. Тоді ж у війну вступає Італії.
14 червня 1940 – падіння Парижа без бою.
22 червня – капітуляція Франції (ініціатором виступив маршал Петен). Дві третини Франції підлягало окупації. На решті території було утворено маріонеткову державу Віші (місто Віші – столиця “нової” Франції – союзниці Німеччини).
Військова катастрофа, яка спіткала Францію, викликала справжній шок в США і значно ускладнила становище Великобританії.
Після цих подій кабінет Рузвельта узяв курс на поступову зміну законодавства про нейтралітет. Цей курс зустрів потужний опір і в Сенаті, і в конгресі. Лише в березні 1941 р було прийнято рішення про постачання зброї, військового спорядження, продовольства і т. д.
Великобританія зробила екстрені кроки по зміцненню оборони. Було створено так зване “осине гніздо” – представляє собою суцільні укріпрайони, які повинні були вистояти при ударах німецького десанту, питання про можливість якого досить серйозно обговорювалося в уряді.
Серпень – жовтень 1940 – “битва за Англію”. Являла собою протистояння повітряних сил Німеччини (900 винищувачів і 1300 бомбардувальників) і британських ВПС (700 винищувачів).
Атака проти Великобританії включала в себе три фази:
I фаза – 8-14 серпня масовані бомбардування аеродромів;
II фаза – 24 серпня – 7 вересня пунктів управління, радарних установок;
III фаза – з 7 вересня до кінця операції – бомбування цивільних об’єктів, нічні вильоти, “пакети залякування” (спроби психологічного впливу на цивільне населення.
27 вересня 1940 – підписання Троїстого пакту про розподіл світу на сфери впливу між Німеччиною, Італією і Японією:
Німеччина – Європа та Центральна Африка;
Італія – Південна Європа і Північно-Східна Африка;
Японія – Східна Азія на південь від СРСР в напрямку Індійського океану.
Згодом до пакту приєдналися Угорщина, Румунія і Болгарія. Наслідком чого став розділ Балканського півострова на окупаційні зони (весна 1941 р.)
У листопаді 1940 р в Берліні пройшли радянсько-німецькі переговори, на яких СРСР були запропоновані особливі привілеї при проході через середземноморські протоки, а також розширення сфер впливу в Східній Азії і на Середньому Сході. Проте переговори зайшли в глухий кут, в тому числі і через “безмежних апетитів” з боку Радянського Союзу. У результаті відносини між учорашніми союзниками серйозно ускладнилися.
Після всіх подій періоду 1939-1941 рр. в Європі залишилося всього три нейтральних і незалежні держави: Швеція, Швейцарія та Ірландія.
Новим об’єктом агресії був обраний Радянський Союз.
22 червня 1941 Друга світова війна вступила в нову стадію – почалася Велика Вітчизняна війна. Уряду У. Черчілля і Ф. Рузвельта заявили про готовність надати допомогу СРСР у відображенні німецької агресії. Це було першим кроком до складання антигітлерівської коаліції, яке розвивалося за такими етапами:
– 12 липня 1941 – англо-радянську угоду про взаємодопомогу та підтримки;
– Серпень 1941 – зустріч У. Черчілля і Ф. Рузвельта (в бухті Ардженто у Ньюфаундленду) з питання про перспективи спільних дій (Атлантична Хартія);
– осінь 1941 г. – тристоронні переговори в Москві, які закінчилися угодою про військові поставки Радянському Союзу.
Після грудневих подій на Тихому океані (Перл Харбор, 7 грудня 1941), США остаточно приєдналися до коаліції і стали одним з учасників Другої світової війни.
– 1 січня 1942 у Вашингтоні представники 26 країн підписали “Декларацію Об’єднаних Націй” про готовність вести спільну боротьбу проти “держав осі” (у тому числі Китай, Чехословаччина, Польща, Югославія, британські домініони).
– Радянсько-англійський союзний договір від 26 травня 1942 і радянсько-американська угода від 11 червня 1942 підсумували процес оформлення антигітлерівської коаліції.
Створення антигітлерівської коаліції – найбільший стратегічний прорахунок Гітлера, який зовсім не очікував примирення настільки різних країн. Крім того, це стимулювало процес формування руху Опору в багатьох країнах, що зазнали агресії.
Антигітлерівська коаліція стала своєрідною основою майбутньої моделі післявоєнного устрою світу.
Аж до весни – літа 1942 р стратегічною ініціативою на всіх фронтах володіли “держави осі”. Союзники по антигітлерівській коаліції вели важкі оборонні бої. За цей час СРСР і США змогли провести прискорену перебудову економік, що стало давати свої результати і зумовило початок корінного перелому в ході війни.
При зовнішній ізольованості основних театрів воєнних дій, корінний перелом відбувався в кінці 1942 – початку 1943 рр. практично на кожному з них. Стратегічна ініціатива перейшла до країн антигітлерівської коаліції.
Перші успіхи:
– На Тихому океані (літо-восени 1942 р) – битва в Кораловому морі (поразка японської ескадри – повний крах плану вторгнення в Австралію) і атол Мідуей (розгром готувалася до нападу Японської ескадри);
– Східний фронт – Сталінградська битва – оточення і капітуляція другого армії Паулюса;
– Північна Африка (восени 1942 р) – наступ англійських військ в Єгипті у Ель-Аламейна; висадка англо-американського десанту (Д. Ейзенхауер) в Марокко і Алжирі; капітуляція німецького угруповання в Тунісі (13 травня 1943).
Завершенням корінного перелому з’явилася Курська битва (липень-серпень 1943). З неї почався остаточний криза фашистського блоку. Слабкішою ланкою виявилася Італія. У країні наростало невдоволення (масова загибель солдатів на фронтах, криза в економіці).
10 липня 1943 – висадка американців на Сицилію.
25 липня – змушене зречення Муссоліні і його арешт.
27 липня була розпущена італійська фашистська партія.
3 вересня 1943 – нове італійське уряд підписав перемир’я.
Битва “за Рим” дещо затягнулася, але союзники отримали контроль над середземноморським регіоном.
На цьому тлі лідери антигітлерівської коаліції переступили до процесу обговорення перспектив закінчення війни і післявоєнного врегулювання. Робота над обговоренням цих складних питань почалася взимку-навесні 1943 р, а завершилася зустріччю “великої трійки” в Тегерані з 28 листопада по 1 грудня 1943 р.:
1. Рішення про відкриття другого фронту в травні 1944 р.;
2. Обговорення майбутніх кордонів Польщі;
3. Питання про майбутнє Німеччини.
На Тегеранської конференції були промальовані основи майбутнього біполярного світу, тому прийняття рішень багато в чому залежало від двох держав – СРСР і США.
Зміцнення антигітлерівської коаліції стало основою для вступу війни в завершальну фазу.
До осені 1944 г. Більша частина території СРСР була звільнена від загарбників.
Гітлерівський блок розпадався: 23 серпня 1944 року з війни вийшла Румунія, у вересні – Болгарія і Фінляндія.
6 липня 1944 відбулося відкриття другого фронту в Нормандії.
25 серпня 1944 – звільнення Парижа.
Осінню 1944 р – звільнення Югославії та Греції, а також успіхи американців в Тихому океані (Маріїнські острови).
В цей же час в США, в Думбартон-Оксі пройшла конференція з розробки Статуту ООН.
На конференції в Бреттон-Вудсі обговорювалося освіту Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР). Ці нововведення стали основою післявоєнної валютно-фінансової системи.
Питання післявоєнного врегулювання.
У лютому 1945 р пройшла Ялтинська конференція (Кримська). На ній обговорювалися:
– німецький питання (окупація, розділ на зони і створення Контрольної Ради, а також, репарації – 20 млрд. Доларів);
– польське питання (про майбутнє державному устрої і кордони країни);
– про заснування Організації Об’єднаних Націй (ООН) і Ради Безпеки;
– війна з Японією (СРСР зобов’язувався через два-три місяці після розгрому Німеччини почати військові дії).
На цій конференції сформувався фундамент біполярної системи: з’явилися два центри тяжіння з претензіями на сфери впливу в Європі.
До весни 1945 р фронт підійшов до кордонів Німеччини. З 24 квітня почалася битва за Берлін (30 квітня – самогубство Гітлера).
8 травня 1945 був підписаний пакт про повну і беззастережну капітуляцію Німеччини.
Війна в Європі закінчилася.
25 квітня 1945 пройшла Установча конференція ООН у Сан-Франциско, на якій було прийнято Статут ООН. У конференції взяло участь 42 країни.
17 червня – 2 серпня 1945 – Потсдамська конференція (“велика трійка” в оновленому складі – Сталін, Трумен, Еттлі). Обговорювалися наступні питання:
1. Співробітництво в післявоєнному світі;
2. Вступ СРСР у війну з Японією;
3. Створення Ради міністрів закордонних справ (РМЗС) з п’яти міністрів (США, СРСР, Англія, Франція, Китай);
4. Німецький питання (політичні та економічні засади чотирьох “де”: демократизація, денацифікація, демілітаризація, декартелізації).
Війна з Японією. Завершальна стадія – серпень 1945
6 серпня – ядерна атака США на Хіросіму, 9 серпня – на Нагасакі. Вступ у війну СРСР.
2 вересня 1945 – капітуляція Японії (лінкор “Міссурі” в Токійській бухті).
Таким чином, Друга світова війна закінчилася повною поразкою сил агресії.
Підсумки війни.
1. Друга світова війна стала найбільш руйнівною і спустошливої у світовій історії (більше 50 млн. Осіб вбито, десятки мільйонів поранених і покалічених).
2. Розгром агресивної угруповання держав, відкрито претендували на переділ світу і його уніфікацію.
3. Покладено початок формуванню системи міжнародних відносин, заснованої на принципах мирного співіснування.
4. Завдано останній удар по колоніальній системі.
5. Перегрупування сил і позицій на світовій арені. Ослаблення позицій Англії та Франції, піднесення СРСР, США та Китаю.
6. Складання передумов подальшого поглиблення геополітичного розколу світу і формування біполярної системи при лідерстві двох держав – СРСР і США.
7. По всій Європі і в Азії зміцнилися позиції лівих сил, які завоювали авторитет у русі Опору.
8. Формування групи країн-пораженців, що вступили у фазу якісної трансформації суспільного ладу на основі посттоталітарної демократизації.
9. Відмова від гегемоністських принципів зовнішньої політики і формування потенціалу прискореної модернізації (“економічні дива”).
10. Складання риси постіндустріального типу суспільних відносин.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)