Давньогрецький дидактичний епос
Поряд із героїчним епосом різновидом епічної творчості є дидактичний (повчальний) епос, який використовував художню форму для передачі:
- Морально-етичних; Філософських; Наукових уявлень.
Він мав:
- Виховну; Повчально-пізнавальну мету.
Найвидатнішим представником цього роду поезії у Давній Греції був Гесіод (кінець VIII – початок VII ст. до н. е.) – перший давньогрецький письменник, про життя якого до нас дійшли деякі достовірні відомості.
Антична традиція приписує йому створення численних поем. До нас дійшли його поеми “Теогонія” та “Роботи і дні”, які є спробою осмислення світу і життя з позицій вільного працьовитого землероба.
“Теогонія” Гесіода – це поетична класифікація давньогрецької міфології, літературна спроба привести її до стрункої системи. Гесіод подає генеалогію грецьких богів і принагідно переказує міфи, тобто в перелік імен украплює окремі епізоди з життя олімпійських богів, їхніх предків та нащадків.
Гесіод прагне повноти того родоводу, який подає, і тому в його “Теогонії” значне місце посідає голий перелік імен, так звані каталоги міфологічних постатей. “Каталог” богів доповнюється списком жінок, котрі від богів народили героїв (“Каталог жінок”), який теж приписується Гесіоду.
Повністю збереглася поема Гесіода “Роботи і дні ” – до нас дійшли всі 828 рядки.
Цю поему написано у формі настанов та умовлянь, звернених до непутящого брата Перса, гультяя й ледаря, але ця форма переростає рамки порад братові і, по суті, перетворюється на своєрідний кодекс морально-етичної поведінки, поєднаний із підручником сільськогосподарських робіт.
Звернення до брата є лише типовим композиційним засобом дидактичної літератури (аналогічні “умовляння” з розповідними моментами відомі ще з літератур стародавнього Сходу), що дозволяє авторові створити широку панораму сільського життя і висловити власні роздуми та судження щодо світу й людини як такої. Гесіод демонструє при цьому свій доволі суворий світогляд. Життя він уявляє як безперервну боротьбу, як суперництво насамперед між представниками однієї професії:
“Гончар дивиться з гнівом на гончара, тесля – на теслю, жебрак заздрить жебракові, співець – співцю”.
Навіть відкриваються “Роботи і дні” протиставленням двох Ерід – різних видів суперництва: є люта Еріда, яка породжує війну, чвари, ненависть, і добра Еріда – змагання у праці. Як бачимо, Гесіод відкидає гомерівський ідеал воєнної хоробрості й звитяги як джерела слави і здобичі. Але і в праці він вбачає тяжку необхідність, наслану людям розгніваними богами, які сховали від смертних джерела їжі.
Саме у “Роботах і днях” Гесіод чи не вперше у світовій літературі розпочинає дискусію про те, чи на користь людині культурні та наукові здобутки, чи завжди збігаються розвиток прогресу і розквіт доброчесності, що врешті-решт несуть людству плоди пізнання.
Гесіод пропонує власну версію міфу про Прометея, який, з його точки зору, дуже необачно пильнував інтереси людей: викрадений Прометеем вогонь у гесіодовому трактуванні приносить людству незчисленні лиха.
У такому ж річищі тлумачиться і всесвітня історія.
У притчі про зміну віків ми бачимо поступове моральне зубожіння людства. Загальну історію людства Гесіод песимістично поділяє на 5 епох: золотий вік, срібний вік, мідний вік, вік героїв, залізний вік. Уже назва цих епох свідчить, що Гесіод обожнює міфічне минуле, а себе і своїх сучасників відносить саме до “залізного віку”, пророкуючи, що в недалекому майбутньому:
Правду замінить кулак;
Міста підпадуть руйнуванню;
Не будуть цінити ні того, хто клятву святу
Зберігає, ні справедливих, ні добрих.
Де сила, там буде і право.
… Йде недоля тяжка
Людям в житті залишиться
Й ніхто не позбавить від неї…
Поеми Гесіода вийшли з питомих фольклорних джерел, ставши, у свою чергу, арсеналом афористики:
- “Жодна робота не чинить ганьби, лиш неробство ганебне”, “Порядок – найкорисніший, а найгірше – безголов’я”, “Доброчесним важко стати, легко бути” тощо.
Антична критика неодноразово порівнювала епічні твори Гомера і Гесіода, відзначаючи неповторну мову першого й виховну місію другого. Історик Геродот стверджував, що Гомер і Гесіод “склали для еллінів родовід богів, наділили імена богів епітетами, поділили між ними гідність і заняття та написали їх образи”.
В очах давніх греків вихваляння Гесіодом мирної праці доповнювало військову героїку Гомера. Але інколи епічні здобутки Гомера і Гесіода протиставлялися, що знайшло відображення у легенді про “змагання” між обома поетами. Присутні на змаганні елліни віддали перевагу велеречивому Гомеру, а голова змагання цар Панед увінчав Гесіода, наголосивши, що перемога має належати тому, хто закликає до землеробства і миру, а не тому, хто оспівує війни та бойовиська.
Але твори Гесіода не могли змагатися з поемами Гомера ні художньою силою, ні тривалістю свого впливу на літературу, і легендарний цар Панед згодом увійшов у грецьке прислів’я як втілення слабоумства.
VII-VI ст. до н. е. для Греції були добою соціально-політичної боротьби, внаслідок якої формуються:
- Античні рабовласницькі суспільства і держава; Виникають грецькі міста-держави (поліси).
Відбувається заміна цілісного колективного міфологічного світогляду індивідуальним морально-філософським світобаченням. Соціальні зрушення цієї доби знаходять ідеологічну основу в моральній проповіді, релігійних шуканнях, спричинених кризою олімпійської релігії та міфології.
Щодо літератури, то за незначної диференційованості її ідеологічних форм і різновидів словесної творчості віршова форма продовжує бути найважливішим засобом літературного оформлення думки. Віршованою формою творяться роздуми морального й державного змісту, політична агітація, заклики до боротьби тощо.
Навіть філософи попервах нерідко послуговуються віршами для викладу своїх концепцій.
Водночас – і це закономірно, оскільки виникає інтерес до індивідуальної особистості, – поезія стає засобом відтворення почуттів і настроїв людини, яка вповні усвідомлює себе в суспільстві.
У даний період спостерігаємо три найважливіші літературні процеси:
- Занепад і відмирання старовинного епосу; Розквіт лірики; Зародження літературної прози.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)