Аристотель про риторичний стиль
Інша основна проблема риторичної естетики, окрім проблеми прекрасного, – це проблема стилю. Тут дуже важливо підкреслити вельми здорове і дуже тверезе ставлення Аристотеля до проблеми стилю. Це відношення цілком серйозне, і аналізу стилю присвячена вся третя книга “Риторики”. Дух наукової об’єктивності пронизує всю аристотелевську теорію стилю, незважаючи на чутливість Аристотеля до стилю попередніх йому письменників і на виборче цитування різних письменників в “Риториці”.
Аристотель відносить стилістичні прийоми до тієї ж області мови, куди відноситься також вчення про способи переконання і про побудову частин мови (“Риторика”, гл. III, 1). Цим, правда, ще не дається визначення стилю, але вже й тут стає зрозумілим, що таке стиль для Аристотеля. Кажучи нашою мовою, стиль якого-небудь твору, за Арістотелем, є не що інше, як його певна структура, як спосіб і манера говорити, чому і терміном “стиль” ми переводимо аристотелевську lexis (що буквально означає “говоріння”, “лад мови “). Аристотель недарма помістив своє вчення про стилі саме в риторику. Адже риторика, на думку Аристотеля, зовсім не говорить щодо об’єктивних предметів у їх абсолютної даності, але говорить про них лише остільки, оскільки вони сприйняті людиною, оскільки він їх розуміє, оскільки вони його переконують. Особливою тверезістю відрізняються судження Аристотеля про поетичну, прозовому, трагічному і т. П. Стилях. Він рівно ні в якому стилі не зацікавлений як вчений і намагається аналізувати їх абсолютно в одній площині, хоча ми і знаємо багато про його чисто особистих художніх смаки та уподобання, ніяк не відображені у його наукової теорії. Сам Аристотель, будучи представником грецької класики і майже ще не виходячи за її межі, мало віддавав собі звіт в тому, що він представник саме класики, класичної естетики. Однак він був представником пізньої класики і виразно відчував наступ еллінізму, тому він мав повну можливість формулювати загальні особливості класичної естетики в цілому, зовсім не підозрюючи того, що всі ці формули стилю були вже формулами завершительную і максимально усвідомленими.
Насамперед Аристотель вимагає від стилю принциповою і найглибшої ясності. Він ще не знає того, що ясність взагалі є характерною рисою класики. Але ми-то тепер добре знаємо, що класика не тільки в грецькій, але і у всякій іншій культурі завжди відрізняється ясним стилем на противагу нагромадженням архаїки і витонченої манірності декадансу. Аристотель багато і прекрасно говорить про ясність стилю в трактаті (“Риторика” гл. III, 2).
Але ясність, виразність, визначеність, за Арістотелем, не повинні робити класичний стиль сухим. У гл. III, 3 “Риторики” ми знаходимо докладний міркування про те, що сприяє холодності стилю, і про те, як потрібно її уникати.
Класичний стиль передбачає відповідне побудова промови: воно повинно бути чітке, просте, всім зрозуміле, безискусственность. У промові не повинно бути нічого екстравагантного, варварського, що б’є в очі своєю оригінальністю або розрахованого на суцільне здивування (“Риторика”, гл. III, 5).
Хороший стиль допускає довготи, а також стислість тільки в міру. Всі занадто довге і всі занадто стислий, за Арістотелем, не відповідає хорошому стилю (“Риторика”, гл. III, 6). А по-нашому, це взагалі не відповідає класичному стилю.
Всі попередні міркування Аристотеля про стиль можуть навести читача “Риторики” на думку, що він проповідує занадто сухий, твердий, неповороткий і холодний стиль. Безсумнівно, класичний стиль завжди володіє певною правильністю, мірність і відсутністю всякого надмірності. Це й змусило Аристотеля в попередніх пунктах “Риторики” говорити саме про таку пропорційності і мірності того, що він називає стилем. Однак таке вузьке розуміння класичного стилю абсолютно не відповідає дійсності, не відповідає воно також і поглядам Аристотеля. Класичний стиль може бути не тільки суворим і розміреним. Він цілком може відрізнятися наявністю почуття, відповідністю дійсності і різноманітністю характерів, різноманітністю мови. Аристотель вказує і такі риси стилю, які відрізняються м’якістю, витонченістю. Але класичний стиль завжди характеризується моральною стриманістю, шляхетністю почуттів і художньої простотою.
Створюючи свою теорію стилю, Аристотель дає в “Риториці” теорію того, що ми тепер називаємо чисто класичним стилем. Цей стиль – ясний, що виключає холодність, нехаотіческій, в міру стиснений, у міру тривалий, відповідний дійсності (характерам, віком, статтю, національністю), в міру патетичний, загальнодоступний.
Цей стиль властивий і поезії, і ораторської мови, і взагалі всім творам мистецтва.
Цілком зрозуміло, чому Аристотель так зайнятий теорією стилю в області риторичних проблем.
Аристотель займається в “Поетиці” і “Риториці” особливого роду дійсністю, яка не обмежена раз назавжди встановленими фактами, а вічно коливається між “так” і “ні”. Він прекрасно відчув природу художнього твору з закладеними в ньому нескінченними можливостями і своєю особливою логікою, заснованої на поетичному, риторичному і діалектичному баченні буття. Без розуміння цієї концепції Аристотеля годі й думати хоча б частково доторкнутися до риторики Аристотеля як до науки про художньо і естетично зрозумілому слові у всьому різноманітті його впливу на життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)