Як читати старослов’янські і давньоукраїнські тексти – Особливості пізнання і розуміння давнього тексту – Наодинці з давньою словесністю
Прийняте Руссю письмо принесло книжний варіант староболгарської (старослов’янської) мови, яка нині і в Болгарії, і в Україні є мертвою. Як і будь-яка мертва мова, старослов’янська має свої живі корені (мова південнослов’янських етносів), але як культурний та літературний феномен вона штучна, є книжним варіантом мови, покликаним обслуговувати християнські тексти. Саме такий варіант писемної мови в її вузькому призначенні і поширився на Русі із прийняттям християнства.
З утвердженням на Русі мови християнських текстів як офіційної (державної) почалося формування офіційно-ділової (літературної, писемної) мови, можливе тільки за умови її державного впровадження, передусім через освіту. Цю функцію взяла на себе інтенсивна церковна практика мововживання – через літургію, коли книжна мова звучала і запам’ятовувалась як “мова релігії”. Засвоєння її вважають і засвоєнням Слова Божого. Такий спосіб популяризації привнесеної ззовні мови з усіма її структурними та семантичними особливостями сприяв творенню літературної мови, поширенню її і на літературну практику місцевих письменників.
Після того як Київська Русь припинила своє існування (друга половина XIII ст.), розпочався процес формування давньоукраїнської літературної мови, в основу якої було покладено мову старослов’янську (“словенську”), що постійно модифікувалася відповідно до особливостей автохтонного мовлення. Цей феномен уперше зафіксував Лаврентій Зизаній (?-1634), котрий у 1596 р. видав “Граматику словенську”, а також буквар, основну частину якого займав “Лексис”, що містив українські відповідники старослов’янських слів. Автор першої української граматики – Мелетій Смотрицький (1572-1633), праця якого вийшла друком 1619 р. і відобразила літературно-мовні норми доби бароко. У XVIII ст. під впливом демократизації літератури, передусім використання усної творчості, народнорозмовної мови, писемні тексти помітно змінилися, набувши нових мовних відтінків, розвиток яких сприяв утвердженню літературної мови на народній основі.
Щоб правильно читати літературні тексти середньовічної та барокової доби, необхідно знати особливості тогочасної фонетики та орфоепії, які можна почерпнути із підручників зі старослов’янської (церковнослов’янської) мови, історичної граматики української мови та зі спеціальних праць. Загалом їх зводять до таких правил читання та вимови звуків у давніх текстах:
1) літера ѣ (ять) на українському грунті вимовляється як звук [і]: хлѣбъ – хліб, завѣтъ – завіт, рѣчь – річ (мова), в дѣлѣ – в ділі та ін.;
2) літера є (єсть) вимовляється як [йе] на початку слова та після голосного, а після приголосного – як [е]: прочеє, почиваєте, проливаємая, моєго, блажен, не может, рече, приде, єcu, почиваєте, єму, тебі, моліте (виняток – запозичені слова, на початку яких вимовляється [е]: Едем, Ераст, Ефіопія);
3) літера и ( “иже” ) читається як [и]: книги, Ростислав, учитель, оставити, живущим, они (вони), письмена, пити, проливаемая, писано, ученики, Симон, помоли, почивати, мимо. Як [і] ця літера читається в окремих випадках: на початку слова (ім’я, іже, Ісус), після голосних (моіх, ізидоша, ідете, іже єcu), у словах із заперечною часткою ні (ніже, нікто, нікогда), у відмінкових закінченнях деяких іменників (на землі, у брані, у церкві, на душі, на коні);
4) літера ы завжди відповідає звукові [и]: крати, паки, грішний, насущний, син, вина, владика, нині;
5) літера ь (єръ) у сильній (наголошеній) позиції читається як [е]: дьнь – день, отъвърглъ – отвергл, пришъдъ – пришед; у слабкій (ненаголошеній) позиції позначає м’якість: напасть, аминь, єсть;
6) літера ъ (еръ) у сильній позиції вимовляється як [о]: съблазнятъ – соблазнятъ, възгласитъ – возгласитъ, възможете – возможете; у слабкій позиції – редукується (зникає): въздавъ – воздав, въ гору – в гору, азъ – аз, къ ученикомъ – к учеником.
Приклади читання текстів:
1. По божью же устрою в се время розболѣлся Володимеръ очима, и не видяше ничтоже, и тужаше велми, и не домышляшеться, что створити. И посла к нему царица, рькуще: Аще хочеши избыти болѣзни сея, то въскорѣ крестися, аще ни, то не маши избыти недуга сего. Си слышав Володимеръ, рече: Да еще истина будет, то поистинѣ великъ богъ будет хрестеянескъ. И повелѣ хрестити ся. Епископ же корсуньский с попы царицины, огласивъ, крести Володимира. Яко възложи руку на нь, абье прозрѣ. Видевъ же се Володимеръ напрасное исцѣление, и прослави бога, рекъ: Теперь увидѣхъ бога истиньного//” (Із “Повісті минулих літ”).
[по божйу же устройу в се же время розболілся володимер очима / и не видяше нічтоже / і тужаше велми / і не домишляшеться / что створити //і посла к нему царица ркуще / аще хочеши ізбити болізні сея / то вскорі крестися / аще ні / то не маши ізбити недуга сего // сі слишав володимер рече / да еще істина будет / то поістині велик бог будет хрестейанеск //і повелі хрестити ся // йепископ же корсуньский с пони царицини огласив / крести Володимира // Йако возложи руку на не, абйе прозрі // Видев же се володимер напрасное ісціленіе и прослави бога / рек / тепер увидіх бога істинного].
2. Ознаймую вам, яко земля, по которой ногами вашими ходите и в ней же в жизнь сию рождением произведени есте и нынѣ обитаете, на вас перед господом богом плачет, стогнет и вопиет, просячи сотворителя, яко же древле на содомляны, и всемирного потопу, который бы вас выгубыти и искоренити (яко да не скверните болшей оную антихристовым безбожным невѣрием и поганским, нечистым и несправедливым житием вашим) могл, – изволяючи лѣпше пуста в чистотѣ стояти, нежели вашим безбожством запустошона от хвалы всесильного бога, создателя и творца небеси и земли, быти (Іван Вишенський, “Тобѣ в земли зовемой Полской…”).
[ознаймуйу вам, йако земля / по которой ногами вашими ходите і в ней же в жизнь сію рожденійем проізведени єсте і нині обитаете / на вас перед господом богом плачет, стогнет і вопийет / просячи сотворителя / йако же древле на содомляни / і всемирного потопу / которий би вас вигубити і іскоренити / йако да не скверните болшей онуйу антихристовим безбожним невірийем і поганським нечистим і несправедливим житійем вашим / могл / ізволяйучи ліпше пуста в чистоті стойати, нежелі вашим безбожством запустошона от хвали всесильного бога / создателя і творца небесі і землі / бити].
Читання текстів за правилами давньої орфоепії дає змогу ідентифікувати звучання мовного ряду, увести у звукову атмосферу тогочасної словесності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)