Дивосвіт рідної мови у творчості Дмитра Білоуса
Ю. Мірончук,
Учениця 11 класу
Немішаївської ЗОШ № 1,
Київська обл.
Зацікавленість творами про мову, зустрічі з Дмитром Григоровичем у школі, знайомство з непересічною особистістю, незвичайною людиною, можливість користуватися архівом письменника, особисті консультації поета-педагога підказали вибір теми дослідження – “Дивосвіт рідної мови у творчості Дмитра Білоуса (мовознавча поезія митця”), робота над якою тривала близько 2-х років.
“Не цуратися рідної мови, не забувати її – це так мало! Треба ще й плекати її, і правильно користуватися нею”, – стверджує Дмитро Білоус, відомий письменник, вчений, академік Академії педагогічних наук України, добрий друг та порадник дітвори та вчительства.
Поет проніс щиру й трепетну любов до мови і до всього рідного крізь усе своє життя. Ця любов вихлюпнулась у неповторне поетичне слово. Книги “Диво калинове”, “Чари барвінкові”, “За Україну молюся”, “Безцінний скарб” пронизані палким бажанням автора розкрити багатство нашої мови, допомогти зрозуміти гнучкість, витонченість її форм, роль у житті багатьох поколінь українців.
Свій талант Д. Білоус віддає прекрасній справі прилучення молодого читача до скарбів української мови. Його поезію, присвячену цим темам, Леонід Новиченко називає “філологічною”, а почасти – і дидактично-прикладною, “Володимир Забаштанський” – “мовознавчими” книжками, Віктор Лупейко – “поетичним мовознавством” або “мовознавчою поезією”.
Це літературне явище не вивчене в сучасному літературознавстві, хоча твори збірок введені до шкільних підручників, є настільними книгами вчителів-словесників, окремі фрази стали крилатими виразами.
У роботі здійснено огляд літературного доробку Дмитра Григоровича Білоуса кінця 80-х років XX ст. – початку XXI ст.
Новизною роботи є спроба окреслити вперше в українському літературознавстві поняття мовознавчої лірики, її специфіки.
Простежено походження назв поетичних книжок Д. Білоуса, їх символічне значення, адже самі назви збірок стали крилатими виразами, що свідчить про влучність висловів, зосередження в них народної муд-рості, глибокої образності, дотримання народнопоетичних традицій українського народу.
У процесі спостереження над текстами поетичних творів Д. Г. Білоуса узагальнено образну систему творів, виділено образ Мови, Рідного Слова, який висвічує гранями:
1) асоціоніми Слово, Рідне Слово як символічний знак;
2) космічність, божественні початки мови; мова – код нації;
3) зосередження в мові понять матеріальної та духовної культури народу; 4) слово Світочів у розвої мови; 5) мова – основа духовності нації; 6) українська мова в колі слов’янських мов; 7) збереження мови – збереження нації.
Досліджено основні мотиви мовознавчої лірики та погруповано за такими провідними лініями:
1) вірші, що розкривають лексичне багатство мови (етимологію слів, розмаїття діалектів, роль омонімів, антонімів, синонімів, походження географічних назв, красу й поетичність українських прізвищ, збагачення мови неологізмами);
2) твори про первородність фразеологізмів, крилатих слів і виразів (тлумачення значень і походження фразеологізмів, оригінальність крилатих висловів у споріднених мовах, поетичний коментар до відомих образів та висловів класиків української літератури);
3) твори, у яких зосереджено мовний етикет українців, вислови традиційних українських свят (форми пошанування, вдячності, вітання, звертання та ін.);
4) вірші, що розкривають понятійний апарат лінгвістики (поетичні правила з різних розділів мовознавства, яскраві приклади мовних явищ);
5) “дидактично-прикладна” частина містить граматико-семантичні загадки, акровірші, метаграми, головоломки, каламбури, які є яскравим ілюстративним матеріалом до лінгвістичних тем.
У роботі окреслено жанрове розмаїття творів мовознавчих збірок, виділено групи:
1) жанри рефлексійно-виражальної лірики (декларація, послання, акровірш, лірична сповідь);
2) жанри розповідної лірики (сюжетний вірш – улюблена жанрова форма Білоуса, форми-новотвори: поетичний коментар до висловів класиків української літератури, поетичний коментар значення та походження фразеологізмів, географічних назв, вірш-пояснення мовознавчих правил);
3) так звана дидактично-прикладна частина (загадки, жарти, каламбури, шаради, скоромовки, головоломки). Саме вони допомагають зробити вивчення мови цікавим, захоплюючим, заставляють учнів міркувати, досліджувати мовні явища.
Матеріали роботи були апробовані під час проведення в Немішаївській ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 презентації рукопису книги “Безцінний скарб”, на яку запросили й поета. Упродовж 2003-2004 років по національному радіо в передачі “Рідний край” неодноразово транслювали запис цього свята (журналіст В. Марусик).
Актуальність цієї роботи – у важливості розглядуваного питання, адже мовознавча лірика Д. Білоуса – основа нових підручників з мови (О. Олійник та інших).
Узагальнення результатів анкетування учнів Немішаївської ЗОШ №1 та вчителів-словесників Бородянського району дало підстави зробити висновки про:
1) увагу до мовознавчої поезії митця;
2) використання віршів митця як дидактичного матеріалу;
3) введення творів Дмитра Білоуса до програми літератури рідного краю.
Отже, виконана робота має теоретичне (порушено проблему, яка заслуговує на глибоке вивчення), а також практичне значення, оскільки може використовуватися вчителями та учнями під час опрацювання як окремих тем на уроках української літератури, так і на уроках мови, українознавства, історії, географії, в позакласній роботі.
Якщо Тарас Шевченко ставив питання: “хто ми, чиїх батьків діти?”, то Д. Г. Білоус показав шляхи оновлення української нації через глибоке осмислення та вивчення рідної мови як найдорожчого скарбу.
Ти, рідна мово, – скарб від Бога,
Жива в народу на устах;
В майбутнє сонячна дорога
І наша гордість у світах.
Наприклад, вірш “А що це діється надворі” подає синонімічний ряд: завірюха, заметіль, сніговиця, мокреча, хвища, хуртовина, буран, пороша, пояснюючи відтінки в значеннях слів.
4. Слова – паліндроми (“Навчила”, “Що то за рак – паліндром?”, “Паліндром у назвах”).
5. Походження географічних назв (“Рідні назви”, “Батурин”, “Святі гори”, “Лохвиця”, “Чому Десна?” та інші.)
Продовження цієї лінії знаходимо в збірці “Ромен хіба не родич Рима?”, де повно й детально аналізуються географічні назви рідної авторові Сумщини.
6. Краса й поетичність українських прізвищ (“Ймення й прізвище”).
7. Збагачення мови неологізмами (“І якби моя бабуся встали”) та авторськими неологізмами (“Барви в слові шукаймо”).
Автор знаходить “оригінальні”, “дерзновенні” барви-епітети: “веселі бджоли” у Рильського, “срібночолий чоловік” у Бажана, “холодний вогонь” у Ліни Костенко, “сліпе кохання й куля видюща” в Павличка.
II. Вірші, що розкривають первородність українських фразеологізмів, крилатих слів і виразів.
1. Тлумачення етимології фразеологічних зворотів.
Підкреслюючи національну основу, автор зазначає, що фразеологізми – “окраса мови, Без них мова – як сад чи ліс без птахів і квітів”. [4; 13]
У книжці “Чари барвінкові” досліджено походження і розкрито зміст 35 фразеологізмів (” Брати ноги на плечі”, “Про дядька і бузину”, “Підкласти свиню”, “Ні кола ні двора”, “Біла ворона” та інші). Книга “Безцінний скарб” подає значення ще 7 стійких висловів (“Топтати ряст”, “Що з воза впало”.)
Поет наголошує: “Розкриття етимологій слів і фразеологізмів сприяють глибшому засвоєнню багатств живої народної мови. Не розуміючи фразеологізму, вживаєш його механічно, коли ж він розкривається тобі – стає твоїм духовним, інтелектуальним надбанням”. [4; 14 ]
(2 votes, average: 3.00 out of 5)