Рабство в Древньому Римі
Одне із самих страшних, нелюдських явищ римської історії – рабство. Раби, або говорять знаряддя праці, як їх називали римляни, перебували в повній залежності від своїх панів. Як з’явилося рабство в Древньому Римі, де використовувалася праця рабів, чому раби піднімали повстання? Про це наш сьогоднішній урок.
Передісторія
У кінці I ст. до н. е. під владою Риму опинилися Балканський півострів, Мала Азія, Сирія, Іспанія, Галлія, Північна Африка (див. уроки “Друга війна з Карфагеном”; “Встановлення панування Риму на всьому Середземномор’ї”). Із завойованих міст у Рим стікалися не тільки величезні багатства, але і велику кількість полонених, які в Римі ставали рабами.
Рабами в Стародавньому Римі ставали:
- захоплені в полон жителі підкорених територій, Боржники (так зване боргове рабство, що проіснувало до 326 р. до н. е..), Діти рабів.
Події
- 326 р. до н. е. – скасування боргового рабства. 74-71 рр. до н. е. – повстання рабів під проводом Спартака, яке було придушене.
Учасники
Гладіатори – раби, які билися на потіху публіці. Гладіаторські бої проводилися в амфітеатрах.
Вільновідпущеники – раби, які отримали від своїх господарів свободу.
Спартак – гладіатор, керівник одного з найбільших повстань рабів.
Висновок
Важке становище рабів, які не мали ніяких прав в Римі, призводило до повстань, найвідомішим з яких було повстання Спартака (див. урок “Повстання Спартака”).
Конспект
У прадавньому Римі раби були членами римських сімей (прізвищ). З плином часу кількість рабів зростала, їх господарі зверталися з ними все гірше і гірше. Римляни залежали від рабів. Навіть у бідних жителів Риму були 1-2 раба.
Багаті римляни володіли одним, а деколи кількома маєтками в різних місцях Італії. У кожному маєтку працювало 15-20 рабів. Господарі жили в Римі і рідко об’їжджали свої володіння. Усіма роботами керував раб-керуючий. Він стежив за тим, щоб у будь-яку погоду раби працювали від зорі до зорі. Одні збирали виноград, інші давили оливкова олія. Навіть довгими зимовими вечорами невільники не сиділи без діла. Вони плели кошики, вілі мотузки, обтісували ручки для лопат і мотик. Раб був для господаря корисною річчю, діти раба були приречені провести життя у важких працях (рис. 1). Ніякої надії на краще життя. Лише іноді господарі робили вольноотпущенниками вірно служили їм керуючих. Громадянином – вільний римлянин, належав до нижчих суспільних прошарків.
Будинок багатія був переповнений рабами. Одні раби прибирали приміщення, інші допомагали пану одягатися, треті готували їжу і подавали до столу. Співачки, музикантки потішали за обідом слух господаря будинку. Серед мешканців багатого будинку було чимало освічених рабів: лікував господаря раб-лікар, відав його книгами раб-бібліотекар, писав під його диктовку листи раб-секретар.
Домашнім рабам жилося незрівнянно легше, ніж рабів в маєтках. Однак будь-раб був безправний, вважався річчю, якої господар міг розпорядитися, як забажає.
Примусити рабів до важкої праці можна було лише суворими покараннями. За будь-яку провину рабів нагороджували оплеухами, пороли. Існували спеціальні в’язниці для рабів (эргастулы), куди господар міг направити провинився. Особливо норовливих відправляли в каменоломні. Самим страшним і ганебним покаранням було розп’яття на хресті. Існував закон, згідно з яким стратили всіх рабів, що перебували в будинку під час вбивства господаря. Одного разу сенат прийняв рішення про страту чотирьохсот рабів, таким чином, сенатори хотіли запобігти подібні злочини.
Рабів у Римі ставало все більше і більше. Основним джерелом рабства були завоювання. Полководці звертали в рабство десятки військовополонених. Іншим джерелом рабства були діти рабів. Також рабами ставали боржники, однак, в 326 р. до н. е. закон про борговому рабстві був скасований. Чим більше ставало в Римі рабів, тим гірше ставилися до них господарі.
Самих сильних і спритних рабів поміщали в гладіаторські школи, де навчали володіти зброєю. Таких рабів називали гладіаторами (рис. 3). Вони повинні були битися на потіху публіці. В залежності від виду зброї розрізняли гладіаторів-фракійців, самнитів, димахеров, велитов та ін. В Італії і провінціях будували амфітеатри – спеціальні споруди для гладіаторських ігор. У дні вистав амфітеатр завжди був повний. Багаті і бідні очікували кривавої бійні, як свята. У Римі рідко хто замислювався про нелюдськість таких розваг. Одним з нечисленних супротивників гладіаторських боїв був учений-філософ Луцій Анею Сенека.
Ріст чисельності рабів став представляти загрозу Риму. Раби піднімали повстання, пасивно чинили опір, нерадиво виконуючи доручену їм роботу. Римські раби
В III ст. н. е.. Рим приходить в занепад, і, незважаючи на те, що Рим впаде під ударами варварів лише у V ст. н. е.., його доля була вирішена задовго до цього.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)