Долітературний (архаїчний) період розвитку літератури Риму – Література Стародавнього Риму
У період утворення рабовласницької Римської республіки було закладено підвалини самобутньої римської літератури. Загальнодержавна міфологія Риму базувалась на пантеоні римських богів, які за своїм значенням і роллю були не такими всемогутніми, як грецькі, а часом і зовсім абстрактними постатями без певних індивідуальних рис. Дехто з богів уподібнювався до тварин (Артеміда зображувалась у вигляді корови). Найголовнішими богами були Юпітер (Зевс у греків), Сатурн (Крон) і Марс (Арес). Характерною ознакою римських релігійних вірувань була конкретність мислення. Найпоширенішими були боги-покровителі, які опікувались усіма видами господарської діяльності і родинного життя, суспільних відносин і політики тощо. Відомо, що суспільство Риму законодавчо поділялося на патриціїв, плебеїв і рабів, мешканці окремих полісів мали права й пільги римських громадян без права голосувати. Особливо шанувались у Римі культи богів пологів, перших кроків дитини, страху, радості, жіночої доброчесності, скромності, богів хліборобської праці тощо.
Римляни вірили, що кожен день був пов’язаний із певним божеством, наприклад, понеділок вважався днем Місяця, вівторок – днем Марса, середа – днем Меркурія тощо, що кожна людина має свою Фортуну – власну богиню долі, що дім і родину в ньому захищають боги-пенати, душі померлих родичів – мари. Шанування померлих родичів було дуже важливим культом, адже давні римляни були переконані, що після смерті родичі ставали добрими духами або злими (якщо їх не вшановували). Саме від римлян пішла традиція знімати з обличчя померлого воскову маску і зберігати її у родині. У разі смерті когось із родини ці маски одягали живі і йшли за труною: це символізувало, що померлі предки шанують і супроводжують своїх родичів.
На відміну від греків римляни не дали своїм богам яскравих біографій, виразних постатей, тому ці боги не стали джерелом для творчого натхнення поетів. Так само римляни не мали і культу героїв, тому вони не створили і епічної поезії, яка б їх прославляла, бо для цього не було необхідних умов.
Невідомим для греків новоствореним римським жанром стала історична легенда, яких у Римі виникло дуже багато, і найпопулярнішою із них була легенда про заснування Риму і долю його численних царів.
Популярною і старовинною була легенда про грецького героя Геракла, якого в Італії почали називати Геркулесом. Довгий час ці легенди вважалися вимислом, проте археологічні дослідження довели, що, незважаючи на фантастичні епізоди, ці легенди грунтуються на достовірних історичних фактах.
У римській дописемній літературі була поширена народна поезія. Довгий час її не записували, бо впливові жерці й патриції вважали за краще не записувати навіть закони. Виняток становили лише важливі угоди, історичні події, економічні записи тощо, які здійснювалися на спеціальних табличках-анналах. Вважається, що найстаріші записи були прозовими і це були так звані “Закони XII таблиць” – перша пам’ятка римського законодавства.
Великий вплив на розвиток римської літератури мали народні обряди, зокрема пов’язані із сільськогосподарським календарем. Найдавнішими вважаються культові гімни, трудові й обрядові пісні. Вагоме місце займали пісні поховальні, побутові, весільні. Популярними були жартівливо-пародійні і тріумфальні пісні, яких не знала еллінська поезія. Більшість поетичних творів написана старовинним фольклорним розміром – сатурнічним віршем. Жартівливо-пародійні вірші були об’єднані загальною назвою фесценіни, вони, ймовірно, були засобом осуду певних вчинків людини, окремих її недоліків. Напевно, вони були дошкульними, адже в Римі було прийнято спеціальний закон, за яким карали виконавців за особливу брутальність образливих пісень, які Горацій називав “чорними”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)