Політична система: сутність і структура
Вивчення проблем політичної системи є одним з найважливіших питань сучасної політичної науки. Політична система є відображенням політичного життя суспільства. У функціональному плані політична система сприяє ефективній реалізації політичної влади, забезпечує політичну і соціальну стабільність. В рамках політичної системи відбувається процес завоювання, утримання, перерозподілу, здійснення та прирощення політичної влади, тобто вирішується основне питання політики. Все це зумовлює важливість:
1) вивчення сутності та структури політичної системи;
2) аналізу складових елементів, де особливе місце займає розгляд проблем держави;
3) вирішення проблем стабільності політичної системи.
Відображаючи специфіку політичного життя різних країн, поняття
Політичної системи представляє в мініатюрі практично всю основну політологічну проблематику: державу, демократію, партію, громадські організації і т. д. Це закономірно, так як ситуація в суспільстві політична система об’єктивно виконує інтегруючу функцію, забезпечуючи стійкість політичних і соціальних зв’язків. Разом з тим політична система нормально розвивається суспільства не може залишатися незмінною. Її еволюція передбачає розвиток політичної культури та ідеології, постійну модернізацію політичної структури і вдосконалення взаємодії елементів системи.
Визначення політичної системи має дві сторони.
Політичне життя суспільства є процес взаємодії деяких суб’єктів; в основі цього процесу лежать економічні інтереси різних соціальних верств, груп, а також окремих індивідів. Політична система в цьому випадку може бути визначена як формалізоване вираження політичного життя. Інститу-соціалізації необхідна для більшої ефективності політичної дії. Визначення політичної системи як відображення політичної, а отже, і соціального життя тісно пов’язане з поняттям політичного життя суспільства.
Поряд з цим політична система може бути визначена, як і будь-яка інша система, тобто характеризуватися наявністю структури і елементів. У цьому випадку постає питання про наявність системоутворюючих чинників.
Основним поняттям політичної системи є політична влада. Питання про те, що таке влада, досі залишається дискусійним. На Заході існують емпірична і нормативистская концепції влади; в нашій країні визначають владу як здатність, якість індивіда (групи) або як вольове соціальне відношення.
Визначення політичної влади як великої влади видається не дуже обгрунтованим. Мабуть, більш справедлива точка зору М. Вебера, який пов’язував поняття “політика” з поняттям “держава”. Таким чином, політична влада набуває більш чітке визначення, крім того, з’являється можливість виміру політичної влади.
Формування й існування політичної системи пов’язане з державою як суб’єктом політичної влади. У функціональному плані політична система являє собою механізм розподілу та здійснення політичної влади.
В якості елементів політичної системи можна виділити: політичні інститути, політичні відносини; політичні норми і принципи; політичну свідомість і політичну культуру.
Структура політичної системи дозволяє виділити наступні функції:
1) інституційну;
2) регулятивну;
3) комунікативну;
4) ідеологічну;
5) функціональну.
Інститути політичної системи – це, насамперед, держава, а також політичні партії, суспільно-політичні рухи та інші подібні організації, що беруть участь в процесі розподілу і здійснення політичної влади.
Вивчення держави, в силу відомих причин, найбільш важливо. При розгляді даного питання необхідно уникати застосування характеристик Радянської держави до аналізу держави як інституту, а також не змішувати поняття “держава” і “суспільство”.
Виникнення держави – результат суспільного розподілу праці і відповідної диференціації суспільства: боротьби інтересів різних соціальних верств, груп та окремих людей – з одного боку, і необхідності збереження цілісності суспільства – з іншого. Таким чином, існування держави є наслідок об’єктивної завдання збереження стабільності суспільства шляхом регулювання соціальної взаємодії.
Різні суспільні групи, прагнучи реалізувати свої групові інтереси, утворюють систему міжгрупового взаємодії. Спрямованість інтересів носить переважно зустрічний характер, що сприяє зростанню соціальної конфліктності. Функції держави пов’язані:
– З встановленням правил поведінки для суспільних груп у процесі реалізації інтересів;
– Забезпеченням дотримання даних правил. У масштабах суспільства такими правилами є різні правові норми, закріплені в законах, указах, постановах і т. п.
Як наслідок, до основних функцій можна віднести ознаки ідеальної держави:
– Існування специфічною суспільної структури, в рамках якої відбувається реалізація соціального управління;
– Наявність особливої??групи (груп) людей, наділеної повноваженнями здійснення управління;
– Виключне право на видання нормативних актів (законів), що регулюють соціальну взаємодію;
– Володіння особливим силовим примусом для дотримання правил соціальної гри.
Аналіз реально існуючої держави показує порушення параметрів ідеальної моделі. Слід визнати дію деяких факторів, що обурюють, приводяться до інтересів.
В основі регулятивної діяльності держави як специфічного соціального інституту лежить державний інтерес. Державний інтерес складається з інтересу держави як інституту та інтересу соціальної групи, представники якої знаходяться при владі. Інтерес держави як інституту полягає в збереженні основ свого існування, тобто у збереженні території, населення і влади.
Спостерігається суперечність між об’єктивною функцією держави (регулювання соціальних відносин) та державним інтересом. Наслідком даного протиріччя можуть бути: війни з метою територіальних придбань, що руйнують економіку суспільства; насильство держави по відношенню до суспільства з метою збереження влади; привілейоване розвиток частини суспільства на шкоду цілого і тому подібні явища.
Відзначимо, що в історії соціально-політичної думки існують два оригінальних шляхи подолання даного протиріччя: знищення (ліквідація) соціальної диференціації або знищення держави. Історичний досвід показує невдачу численних спроб (соціально-зрівняльні, анархічні) здійснення таких завдань.
Вирішення даного протиріччя лежить в руслі реалізації ідей правової держави і демократичного устрою політичного життя. Сутність концепції правової держави полягає у приведенні законів та інших нормативно-правових актів держави у відповідність з цивільними правовими нормами і цінностями, джерелом яких є суспільство; а також у створенні механізму контролю над діяльністю держави шляхом демократизації політичного життя.
Як правило, свавілля держави пов’язаний з недотриманням носіями державної влади законів та інших загальнообов’язкових норм. Показовим є російська політична традиція, що виводить можновладців за межі загальнообов’язкового. Тому контроль за діяльністю держави повинен, насамперед, зводитися до забезпечення дотримання владними структурами норм права.
Питання стабільності держави та ефективності державної діяльності тісно пов’язані з функціонуванням суб’єктів держави:
1) політичною елітою (з функцією розробки та реалізації стратегічного курсу);
2) політичної бюрократією (чиновництво) (з функцією конкретизації та реалізації політичного курсу);
3) репресивними органами (з функцією охорони та захисту).
Можна припустити, що невиконання функцій або виконання невластивих функцій веде до неефективності діяльності або дестабілізації держави.
Завершуючи розгляд держави як інституту політичної системи, необхідно зупинитися на проблемах типології. Держави поділяються за формами правління і способу державного устрою.
Під формою правління розуміється організація влади, яка характеризується її формальним джерелом. Наприклад: тиранія; плутократія (гроші); охлократія (натовп); аристократія; монархія; тимократия (сила); демократія чи республіка і т. д.
У плані устрою держави поділяються на унітарні; федеративні; конфедеративні (державні об’єднання).
Аналіз політичного режиму, тобто способу здійснення державної влади та показника політичної свободи суспільства, може послужити основою для характеристики держави як демократичної, ліберальної або тоталітарного.
На закінчення слід зазначити, що в сучасному світі спостерігається тенденція скорочення ролі держави. Функції регулювання соціальної взаємодії сприймаються інститутами громадянського суспільства, цей процес відображає рух людського суспільства до саморегуляції і самоврядування.
У сучасному світі велика роль політичних партій, суспільно-політичних рухів та інших подібних політичних організацій. Основна функція цих інститутів політичної системи – що у процесі розподілу політичної влади; представлення та захист інтересів різних соціальних верств, груп.
Метою політичної партії є досягнення політичної влади і реалізація певної програми. Політична партія, як правило, відрізняється внутрішньої ідеологічної згуртованістю, ієрархічною структурою, фіксованим статутом, наявністю професійних політиків і певної символікою. Досить складна і часто довільна типологія політичних партій, однак типологизация допомагає оцінити характер і роль конкретних партій в політичному житті того чи іншого суспільства. Критеріями типологізації політичних партій можуть служити: соціальний склад; соціальна спрямованість; спосіб діяльності і принципи побудови; ставлення до існуючих у суспільстві нормам і цінностям; зв’язок з виборцями і т. д.
Розглянемо функції політичних партій. Якщо систематизувати виділяються різними дослідниками функції політичних партій, можна навести їх класифікацію.
1. Функції по відношенню до політичної системи суспільства та її окремих інститутів:
– Боротьба за владу;
– Кадрова, або функція політичного рекрутування;
– Розробка і здійснення політичного курсу.
2. Функції, що характеризують зв’язок партій із соціальною групою та суспільством в цілому:
– Представництво інтересів;
– Функція соціальної інтеграції;
– Функція політичної соціалізації.
3. Функції внутрішнього порядку, тобто по відношенню до власних проблем, до проблем організації та здійснення внутрішнього життя самих партій.
Розгляд проблем політичних партій ставить питання і багатопартійності в сучасному суспільстві. Практика країн Західної демократії свідчить, що двопартійна система найкраще сприяє стабільності політичного життя. Багатопартійність дозволяє якоїсь партії чи партіям отримати (наприклад, в результаті створення коаліційного уряду) вплив, непорівнянне з результатами виборів.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)