Державний устрій і політична система Німеччини
ФРН – демократична, федеративний, правову і соціальну державу з республіканською формою правління. Діє Основний закон (Конституція), прийнятий 23 травня 1949. В Основному законі закріплені основні свободи, обов’язок держави захищати гідність людини і право вільного розвитку особистості (це відноситься не тільки до німців, а й до іноземців), права і свободи громадян, в т. ч. свобода зборів, союзів, переміщення, вибору професії і т. д., принцип рівності, принцип верховенства закону, принцип поділу влади. Ідея правової держави доповнюється принципом соціальної держави: обов’язком держави реалізовувати принцип соціальної справедливості і захищати соціально слабких.
Конституційний принцип федеративного устрою означає, що державністю володіє не тільки федерація, а й кожна з 16 федеральних земель. В Основному законі чітко прописано поділ компетенцій між федерацією і землями, зокрема, в найбільшому 10-му розділі – поділ повноважень в податкової та бюджетної сферах (принцип бюджетного федералізму, механізм фінансового вирівнювання).
Німеччина вважається класичною країною федеративного державного порядку. Федеральні землі – це не провінції, а держави зі своєю Конституцією, яка відповідає принципам республіканського, демократичного, правової і соціальної держави, та органами влади (виборні законодавчі органи – ландтаги і уряду на чолі з прем’єр-міністрами).
Землі поділяються на громади, міста, округи (останні об’єднують кілька громад і міст; великі міста не входять до складу округів). У них здійснюється комунальне самоврядування, гарантоване Основним законом.
Найбільш великі міста (число жителів з основним місцем проживання на 30.09.2002 [Берлін – листопад 2002, Гамбург – 31.12.2001], тис. Чол.): Берлін (3 394,6), Гамбург (1 726,4), Мюнхен (1 263,7), Кельн (970,2), Франкфурт-на-Майні (650,2), Ессен (592,5), Штутгарт (590,8), Дортмунд (590,2), Дюссельдорф (569, 9).
Основний закон базується на принципі представницької демократії: вся влада виходить від народу, але він здійснює її лише під час виборів і передає її реалізацію спеціальним законодавчим, виконавчим і судовим органам. Основний закон з урахуванням досвіду Веймарської республіки передбачає обмеження або заборона діяльності політичних сил, якщо вони прагнуть завдати шкоди демократичному ладу або ліквідувати демократію навіть демократичними методами.
Глава держави – федеральний президент. Його обирає строком на 5 років (з можливістю одноразового переобрання) Федеральні збори, конституційний орган, спеціально скликається для цієї мети. Президент виконує в основному представницькі функції (насамперед у міжнародно-правовій сфері), акредитує і призначає послів, призначає і звільняє федеральних суддів та ін. За результатами парламентських виборів він пропонує бундестагу кандидатуру на пост федерального канцлера і може розпустити бундестаг, якщо той не підтримає заяву канцлера про довіру. Президент являє собою надпартійний об’єднуючий фактор, що стоїть над повсякденному політичною боротьбою, але саме він формулює політичні та суспільні орієнтири для громадян.
Федеральним президентом з 1 липня 1999 є Йоханнес Рау (СДПН). Його попередниками були: Т. Хойс (ВДП, 1949-59), Г. Любке (ХДС, 1959-69), Г. Хайнеман (СДПН, 1969-74), В. Шеель (ВДП, 1974-79), К. Карстенс (ХДС, 1979-84), Р. фон Вайц-зеккер (ХДС, 1984-94), Р. Херцог (ХДС, 1994-99).
Вищий орган законодавчої влади і орган народного представництва – німецький бундестаг, що обирається народом на 4 роки. Основна робота з підготовки законів проходить в профільних комітетах. Пленарні засідання використовуються зазвичай для парламентських дебатів щодо основних проблем внутрішньої і зовнішньої політики. За час функціонування бундестаг прийняв близько 5000 законів. Більшість законопроектів вносить федеральний уряд, меншу частину – депутати бундестагу або бундесрат. Законопроекти проходять три читання і приймаються більшістю голосів (крім поправок до Основного закону, які вимагають кваліфікованої більшості).
Глава вищого органу законодавчої влади – президент бундестагу. З 26 жовтня 1998 їм є Вольфганг Тірзе (СДПН). Він має заступників, кожен з яких представляє парламентську фракцію.
В результаті виборів 2002 бундестаг сформований у кількості 603 депутатів. Правляча коаліція СДПН і Союз 90 / “Зелені” мають 306 (тобто вона всього на 4 голоси перевершує рубіж абсолютної більшості), у правої опозиції ХДС / ХСС і ВДП – 295, у ПДС – 2 місця.
Друга палата німецького парламенту – бундесрат. Це представництво 16 федеральних земель, причому його члени не обираються: він формується з членів земельних урядів або їх представників; їх число залежить від числа жителів у землі (Північний Рейн-Вестфалія, Баварія, Баден-Вюртемберг і Нижня Саксонія мають по 6 представників, Гессен – 5, Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Берлін, Саксонія-Ангальт, Тюрінгія, Бранденбург і Шлезвіг-Гольштейн – по 4, Мекленбург-Передня Померанія, Гамбург, Саарланд і Бремен – по 3). У функції бундесрату входить схвалення федеральних законів, якщо вони зачіпають істотні інтереси земель (особливо у сфері державних фінансів). При внесенні поправок до Основного закону необхідна згода 2/3 членів бундесрату. Голова бундесрату обирається в певній черговості з числа прем’єр-міністрів земель строком на 1 рік. Він виконує обов’язки федерального президента, коли той не в змозі це робити.
Вищий орган виконавчої влади – Федеральний уряд. Сформоване 22 жовтня 2002 уряд складається з 13 федеральних міністерств: закордонних справ; внутрішніх справ; юстиції; фінансів; економіки та праці; захисту споживачів, продовольства і сільського господарства; оборони; сім’ї, літніх, жінок та молоді; охорони здоров’я і соціального забезпечення; транспорту, будівництва та житлового господарства; навколишнього середовища, охорони природи та безпеки реакторів; освіти і наукових досліджень; економічного співробітництва та розвитку. 10 міністрів є членами СДПН, 3 – представниками блоку Союз 90 / “Зелені”.
Глава вищого органу виконавчої влади – федеральний канцлер. Він єдиний член уряду, якого затверджує бундестаг, і він один йому підзвітний. Тільки він формує кабінет, визначає сферу діяльності міністрів і визначає основні напрямки політики уряду.
З жовтня 1998 федеральним канцлером є Герхард Шредер (СДПН). Його попередниками на цій посаді були: К. Аденауер (ХДС, 1949-63), Л. Ерхард (ХДС, 1963-66), К. Г. Кізінгер (ХДС, 1966-69), В. Брандт (СДПН, 1969- 74), Г. Шмідт (СДПН, 1974-82), Г. Коль (ХДС, 1982-98).
Федеральний конституційний суд, який обирається на паритетних засадах бундестагом і бундесратом, здійснює нагляд за дотриманням Основного закону.
Вибори в усі органи народного представництва є загальними, прямими, вільними і рівними при таємному голосуванні. Виборче право надається всім громадянам, що досягли 18 років. Вибори в бундестаг проводяться за мажоритарно-пропорційною системою: кожен виборець має 2 голоси, один з яких він віддає конкретному кандидату за своїм виборчому округу, а другий – за певну партію. Увійти в бундестаг можуть лише партії, які отримали не менше 5% дійсних “друге” голосів виборців або 3 прямих мандата.
Основні партії представлені в бундестагу: СДПН (голова – Г. Шредер); ХДС (А. Мер-кель); ВДП (Г. Вестервелле); Союз 90 / “Зелені” (А. Беер і Р. Бютікофер); діюча в Баварії ХСС (Е. Штойбер); ПДС (Г. Циммер).
Є безліч інших партій: на останніх виборах у бюлетенях для голосування за партійними списками крім 6 названих брало участь ще 18 партій, але жодна з останніх не набрала і 1% голосів (найкращі показники у право популістських і націоналістичних партій: “шилл” – 0, 8%, республіканці – 0,6%, НПГ – 0,4%). Ряд партій має регіональне значення, наприклад, партія данського меншини в Шлезвіг-Гольштейн. У країні існує безліч профспілкових організацій (близько 70), що виражають і захищають економічні та соціально-політичні інтереси найманих працівників. Найбільша з них – Об’єднання німецьких профспілок (ОНП), в яке входять 8 окремих галузевих профспілок, найбільші з яких – “Верді” (працівники сфери управління та сфери послуг) і “ІГ Метал” (металургія, металообробка і машинобудування) – складають 70 % чисельності ОНП. Загальне число членів профспілок, що входять в ОНП, скорочується: у кін. 2002 воно склало 7,7 млн??чол., Тоді як в 1998 їх було 8,3 млн, а в 1993 10,3 млн чол. У країні функціонують і деякі інші професійні об’єднання, наприклад, Профспілка німецьких чиновників, Профспілка німецьких службовців, Об’єднання християнських профспілок. Але в цілому рівень організації найманих працівників у країні нижче 50%, а в західних землях – менше 30%. Зменшення чисельності профспілок не означає, що впливовість і значення самих профспілкових організацій також пропорційно знизилися. Вони надають як і раніше сильний вплив на вироблення політичних рішень.
Німеччина відрізняється великою кількістю інших громадських організацій та спілок: їх більше 300 тис. І в них входить більшість населення країни. Так, в країні більше 85 тис. Спортивних товариств, що охоплюють 1/4 жителів, 2 млн чол. налічують співочі суспільства і т. д.
Підприємці організовані краще, ніж працівники: 80% підприємців у промисловості, банківській сфері та страхуванні входять в союзи. Федеральне об’єднання німецьких союзів працедавців (ФОНСР) – головна організація роботодавців (приватних підприємців), призначена для реалізації їх соціально-політичних інтересів. У нього входять 46 спеціалізованих (галузевих) спілок роботодавців. Разом з профспілками вони є двома сторонами механізму соціального партнерства.
Федеральний союз німецької промисловості (ФСПП) – головний загальнофедеральних організація, що об’єднує 34 галузевих союзу підприємців. Переважна більшість промислових фірм входять в один або кілька підприємницьких спілок. Основна традиційна задача ФСПП – вираз і захист спільних інтересів підприємців та їх спілок, координація деяких їхніх дій, а також політична взаємодія з федеральним урядом і парламентом (і лобістський вплив на них при вирішенні принципових господарсько-політичних питань).
Свої головні союзи існують також в ремісничому виробництві, роздрібній торгівлі, сфері страхування, у банківській справі і т. д. Тільки особи вільних професій (лікарі, адвокати, архітектори тощо) мають 78 спілок, об’єднаних у Федеральний союз вільних професій.
Важливі координуючі функції виконує і Німецьке об’єднання торгово-промислових палат (НОТПП) – добровільне об’єднання торгово-промислових палат, що представляють інтереси фірм на локальному та регіональному рівні.
Внутрішня політика Німеччини спрямована на підтримку правопорядку і забезпечення конституційних прав і свобод. За допомогою Федерального конституційного суду вирішуються суперечки між федерацією і землями, перевіряються партії та політичні організації на відповідність Основному закону, забезпечуються гарантії правової держави і відправлення незалежного правосуддя.
Важлива складова частина внутрішньої політики у ФРН – імміграційна політика. Наголос робиться на інтеграцію живуть в країні іноземців при обмеженні їх припливу. У 1992 Німеччина прийняла 80% громадян, які просили притулок у країнах ЄС (в основному з політичних мотивів). Після прийняття в 1993 нового законодавства, що обмежила право на отримання притулку, приплив іноземців в Р. став зменшуватися.
Свою зовнішню політику ФРН проводить у тісному союзі зі своїми партнерами по Європейському союзу і НАТО. Основні напрямки німецької зовнішньої політики: подальший розвиток ЄС, поглиблення інтеграції не тільки в економічній, але й у внутрішньо-і зовнішньополітичній сферах, а також формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки; перетворення інституційної структури ЄС для підвищення ефективності Союзу в умовах глобалізації та розширення ЄС на схід; забезпечення ефективної інтеграції в ЄС нових членів; зміцнення загальноєвропейського співробітництва в рамках ОБСЄ; подальший розвиток НАТО і трансатлантичного співробітництва, недопущення напруженості і конфліктів всередині організації при виявленні розбіжностей, подібних тим, які виникли з приводу операції проти Іраку; посилення ролі міжнародних організацій, насамперед ООН, і більш активну участь Німеччини в їх діяльності; зміцнення і повагу прав людини в усьому світі; розширення партнерських відносин з країнами-сусідами ЄС – регіонами Середземномор’я, Близького Сходу та СНД; забезпечення сталого розвитку у світі, попередження виникнення глобальних катастроф.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)