Політична психологія
Політична психологія (політико-психологічні феномени) – це психологічні явища і процеси, що характеризують діяльність і поведінку людей в боротьбі за владу і в інтересах конкретних політичних організацій і є складовою частиною суспільної психології, за допомогою якої осмислюється система політичних відносин у державі. У свою чергу, політика (політичні відносини) являє собою організаційну та регулятивно-контрольну сферу життя суспільства, одну з найважливіших в системі інших таких же сфер: економічної, ідеологічної, правової, культурної, релігійної. Політика реалізується в боротьбі за владу в суспільстві (державі).
Сутність політичної психології реалізується в результаті і процесі відображення політичної реальності з урахуванням соціальних інтересів людей. Її зміст складають політичні ідеї, теорії, погляди, інтереси, настрої і почуття людей, що зазнають вплив політики. Специфіка політичної психології полягає у:
а) високого ступеня вираження і відображення соціально-класових інтересів людей;
б) активному впливі політики на інші форми суспільної свідомості (право, мораль, релігію, науку, мистецтво та філософію).
162
Політична психологія виконує певні функції. Її пізнавальна функція політичної свідомості покликана представляти систему знань про навколишнє політичної діяльності людей. Оціночна функція політичної психології сприяє орієнтації людей в політичному житті, оцінці політичних подій. Її регулятивна функція надає людям орієнтири щодо їх участі в політичній діяльності. Інтегруюча функція політичної свідомості сприяє об’єднанню соціальних груп суспільства на базі спільних цінностей, ідей, установок, а прогностична функція створює основу для передбачення змісту і характеру розвитку політичних явищ і процесів. І, нарешті, нормативна функціяполітіческой психології служить основою для формування загальноприйнятого образу політичного майбутнього.
Психологічна наука по-своєму класифікує і вивчає політичні явища, підходячи до них з точки зору цілей, засобів і результатів політики. В рамках цих явищ вона досліджує:
мотиви (потреби), інтереси, звички, погляди, схильності і переконання людей, які ініціюють їхню політичну активність і викликають певні реакції на політичні процеси, а також потреба у владі, лідерстві, досягненні політичних цілей; індивідуальні та соціально-політичні характеристики політичної свідомості індивідів і соціальних груп з урахуванням їх класової, національної, конфесійної та статево-віковою належністю;
психологічні закономірності політичного мислення, його змістовні компоненти і структуру; психологічні особливості формування уявлень і поглядів, що відносяться до політичної діяльності, боротьбі за владу, в тому числі і політичному суперництву, лідерства; психологічні закономірності та механізми прийняття політичних рішень; питання вироблення спеціальних методів пізнавального та інтелектуального стимулювання та контролю політичної діяльності, боротьби за владу, ситуативного поведінки суб’єктів і об’єктів політики;
індивідуальні та групові почуття, настрої і переживання, що виникають в ході політичної
163
діяльності та супроводжуючі її; психологічні закономірності впливів емоцій і почуттів, волі на результативність і зміст діяльності суб’єктів і об’єктів політики, формування симпатій і антипатій, політичної фрустрації, напруженості і т. д.;
найбільш загальні закономірності та особливості політичного спілкування, взаємодії і взаємин як індивідів, так і груп людей (у тому числі і в залежності від їх приналежності до конкретних класам, націям, конфесій, професійним і статево спільнотам); психологічні особливості соціалізації суб’єктів і об’єктів політичної діяльності (партійних і безпартійних, лідерів і простих учасників і т. д.); рольова поведінка людей, залучених в політику, боротьбу за владу; психологічні механізми формування й розвитку громадської думки в умовах політичної активності; закономірності прояву, зростання і зниження суспільного інтересу до політики; способи і прийоми формування іміджу політичних лідерів; своєрідність керівництва та управління в політичній діяльності і боротьбі за владу; своєрідність зародження і трансформації стихійних форм політичної активності, політичного екстремізму і аморалізму в політичній діяльності і боротьбі за владу; особливості функціонування масових комунікативних процесів в ході політичної діяльності і боротьби за владу. Інтерес психологічної науки до проблеми влади обумовлений тим, що, по-перше, будь-яка людина так чи інакше прагне до влади над іншими людьми, оскільки відчуває в собі певні внутрішні сили для цього, а дуже часто і відчуває і перевагу над ними.
По-друге, люди завжди грають (або виконують) в суспільстві якісь конкретні соціальні ролі, кожна з яких може бути (і, як правило, завжди є) нерівнозначної ролям інших людей. З цієї причини кожен індивід у всіх випадках або володарює або підпорядковується. Сам цей процес носить психологічно неоднозначний характер, грунтуючись на пануванні і підпорядкуванні. І якщо в міжособистісних стосунках у сім’ї, у приватній соціального життя панування і підпорядкування, як правило, не абсолютизуються, згладжуються, то в
164
суспільного життя і у взаєминах між спільнотами людей наявність влади вважається необхідною умовою існування, хоча це і призводить часто до конфліктних ситуацій, які часом дуже важко вирішити.
По-третє, без відносин панування і підпорядкування (і відповідно влади) не може існувати жодна держава, в тому числі і демократична, так як ці відносини необхідні при вирішенні проблем в економічній, політичній, культурній, національної, освітній та інших сферах життя і діяльності.
Влада, владні відносини, таким чином, постійно опосередковують поведінку, діяльність і вчинки людей, кардинальним чином впливають на їх внутрішній світ і взаємини з іншими індивідами. Під їх впливом відбуваються значні зміни в суспільстві і навколишньому світі, індивідуальній і суспільній свідомості.
З психологічної точки зору, влада – це здатність і можливість (особистості, групи, класу, нації, партії, держави і т. д.) здійснювати свою волю за допомогою авторитету, права, насильства та інших засобів, надаючи направляє вплив на діяльність, поведінку і життя людей у суспільстві.
У той же час влада як суспільне явище підпорядковується об’єктивним законам, незалежним від людських уявлень і прагнень, визначальним і регулюючим процеси соціального розвитку, в яких економічні фактори відіграють вирішальну роль. Суспільна система в цілому (насамперед, економічний лад суспільства) і, зокрема, її вплив на соціальний устрій життя людей визначають фактичний доступ до влади, характер відносин, методи її здійснення.
Влада притаманні універсальні соціальні властивості: загальність; функціонування в усіх сферах суспільних відносин; здатність проникати в усі види діяльності, зв’язувати людей, суспільні групи і протиставляти їх.
Науковий підхід до розуміння влади вимагає врахування різноманіття її видів і форм реалізації в суспільстві, ретельного аналізу особливостей її прояву.
Основні функції влади зводяться до:
формуванню політичної системи суспільства; організації його політичного життя, політичних відносин, які включають в себе відносини між
165
державами і суспільством, суспільними групами, класами, асоціаціями, політичними апаратами і органами державного управління, партіями, громадянами і т. д.;
управлінню справами суспільства на різних рівнях; керівництву органами влади та політичними, а також неполітичними процесами;
контролю політичних та інших відносин і в кінцевому підсумку створення певного, характерного для того чи іншого суспільства типу правління, політичного режиму і державного ладу (відкритого або закритого, замкнутого, відгородженого від інших держав), властивої даному державі політичної системи, відповідних їм політичних відносин і інших політичних характеристик суспільства.
Провідну роль у політиці та владних відносинах і грают політичні лідери. Політичний лідер – провідне особа політичного процесу, яка здійснює об’єднання і згуртування соціальних сил, що задає напрямок діяльності державним і суспільним інститутам, політичним рухам, багато в чому визначальний особливості курсу на політичні перетворення. Політичний лідер виконує певні функції:
планує політичні акції, займається пошуком своїх прихильників, контролює і регулює відносини між ними, орієнтує їх на компроміси або на рішучу зміну політики;
погоджує дії інститутів влади, приводить їх вирішення і політичний вибір у відповідність з громадською думкою, з прийнятої в суспільстві системою цінностей;
здійснює соціальний арбітраж, захист мас від беззаконня, самоуправства бюрократії, підтримання порядку в суспільстві;
забезпечує комунікацію влади та мас, запобігання відчуження громадян від політичного керівництва;
забезпечує підтримку однодумцями, оточенням, суспільством своїх планів і програм.
Основними психологічними рисами політичного лідера є:
наявність чіткої політичної програми, що відповідає інтересам великих соціальних груп;
166
популярність, вміння подобатися людям, завойовувати їх симпатії;
політична воля, готовність брати на себе відповідальність;
гострий розум, політична інтуїція і висока політична культура;
організаторський талант і ораторські здібності;
здатність підвищувати свій авторитет.
Класифікація політичного лідерства досить різноманітна. Зазвичай лідерів поділяють на види по соціальній природі їх авторитету (розрізняють традиційного, бюрократичного і харизматичного лідерів), по відношенню авторитету до людей (розрізняють авторитарного і демократичного лідерів), по відношенню до політичної системи (розрізняють лідерів функціональних і дисфункціональних, конформістів і нонконформістів), і за стилем лідерства.
Традиційний лідер – лідер, який спирається на традиції і ритуали. Лідер в цьому випадку – носій і знавець останніх, а сам тип владарювання є досить примітивним, віджилим, але ще зустрічається в суспільстві (монархія).
Бюрократичний (раціонально-легальний) лідер – спирається на закони, правила, норми, в рамках яких владарювання пов’язано зі знанням і чітким дотриманням норм політичної діяльності, їх активного використання для досягнення поставлених цілей (президент, прем’єр-міністр).
Харизматичний лідер – лідер, сенс діяльності якого проявляється в особливій зв’язку між лідером і його послідовниками, коли він відчуває себе готовим для здійснення певної мети, а вони переконані в наявності у нього особливих виняткових якостей, здатності долати будь-які труднощі, передбачати на багато років вперед.
Авторитарний лідер – це лідер, який прагне максимально підпорядкувати своєму впливу партнерів по політичній діяльності, строго контролювати їх активність, жорстко припиняти їхню ініціативу.
Демократичний лідер – лідер, що не обмежує строгими рамками активність своїх однодумців, радяться з ними з найбільш важливих питань політичної діяльності, що дозволяє їм проявляти ініціативу і творчість.
167
Функціональний лідер – лідер, який не виходить у своїй активності за рамки виконання тих обов’язків, які приписані йому правилами політичної діяльності.
Дісфункциональний лідер – лідер, не обмежується у своїй діяльності логікою і нормами функціонування політичного процесу.
Лідер-прапороносець – лідер, діяльність якого завжди асоціюється з відстоюванням головних ідей того соціального суб’єкта, чиї інтереси він представляє.
Лідер-служитель – лідер, який чи всього себе політичній діяльності в ім’я цілей своєї соціальної групи.
Лідер-торговець – лідер, який прагне реалізувати інтереси своєї соціальної групи головним чином за допомогою укладення політичних угод з іншими соціальними суб’єктами.
Лідер-пожежник – лідер, основна діяльність якого націлена на вирішення найбільш важливих і неминучих проблем політичної діяльності.
Лідер-актор (демагог) – лідер, зайво спирається на зовнішні ефекти своєї поведінки і обіцяє більше на словах, ніж на ділі.
Лідер-конформіст (нонконформіст) – лідер, який підпорядковується (або не підкоряється) впливу своєї політичної системи.
Релігійна психологія – це психологічні особливості взаємодії, взаємосприйняття, спілкування і взаємин віруючих в Бога людей. До релігійної психології зазвичай відносять: релігійну віру, мотиви, ціннісні орієнтації, почуття, настрої і специфіку спілкування віруючих, а також їх культове і ритуальне поведінку.
Релігія є однією з форм (поряд з філософією, правом, мистецтвом, наукою та ін.) Суспільної свідомості (суспільного життя) соціальних груп і особистостей, за допомогою якої люди спілкуються (намагаються спілкуватися) з реальністю, але не тієї, з якою ми стикаємося в повсякденній дійсності, а інший – що лежить за межами повсякденного досвіду і представленої в голові людини в ілюзорно-фантастичних образах, уявленнях, поняттях.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)