Поезії вихованців літстудії “Сузір’я” Макарівського центру творчості дітей та юнацтва ім. Д. Туптала

Шановний читачу! Перед тобою поезії вихованців літстудії “Сузір’я” Макарівського центру творчості дітей та юнацтва ім. Д. Туптала.

Різні теми відображають юні поети, але й дуже багато у віршах подібного, і це, передовсім – любов до України, віра в її високе призначення, надія на нові, впевнені кроки до нових висот нашої молодої держави. Світло дитячого сприйняття навколишнього вражає і надає впевненості, що юне покоління громадян України готове взяти на себе відповідальність за майбуття нашої країни. Побажаємо юним поетам Макарівщини нових творчих здобутків, любові і щастя в подальшій праці.

Мій космос

Ну от, і знову я на самоті

Десь серед космосу безмежного тиняюсь.

Так хочеться кометою летіть,

Але боюсь, що десь я заблукаю.

І не знайду дороги вже назад,

В твої зіниці всесвіту безмежні.

І лиш далекий грому перекат

Мене стривожить так необережно.

Мої хліби давно вже відцвіли,

Та їх нема кому пожати з мене.

Чи бачить сонце кольорові сни?

Чи просто мріє про життя зелене?

Ну от, і знову все якесь чудне,

Десь чути, як щебечуть зорі,

Як місяць шепче чарівне

У вухо небу ніжне слово.

Як десь на пагорбі цвіте

Моя чудова, ніжна квітка…

Ну от, і знову все чудне,

Таке чудне, різноманітне.

Десь поміж сим блукає сон,

Він в мрію ніжно закохався…

Посеред зоряних корон

Блакитний місяць заховався.

І так майстерно заховався,

Що не помітив я його,

Коли кометою промчався,

По шляху Космосу свого.

Бойко Олександр

Мій рідний край

0 Україно, край безмежний

Ланів пшеничних золотих,

0 простір мрій необережних,

Солодких, ніжних і п’янких.

Твої поля, степи і гори,

Зозуля, що кує літа,

В тобі все сяє, як в короні,

Немов оздоба золота.

Лісів безкраїх бір зелений,

Гілля калини навесні.

Пташок прекрасних спів натхненний –

Це найпрекрасніше в тобі.

Бернацька Ольга

Оточи мене, захисти мене

Оточи мене, захисти мене

Муром-поясом, златокованим,

Не пускай у сни крука-ворона,

А конем його, та й підкованим

Прожени углиб небуття-біду,

Краще пішки я до висот піду.

Розшукаю день, потягнусь увись,

Де стежини всі у одну сплелись.

Не лиши саму!.. Ворушилась тінь,

Ключе-промінь впав в неживу глибінь,

Розколошкав лінь – сіру ковилу,

Запустивши вглиб золоту стрілу.

Не боюсь тіней, згинь, холодний бруд!

Серцем не прийму звабливих облуд!

Зацвіти, душе, цвітом-полум’ям,

Мов стожарами світанковими,

Запалай росою пречистою, –

Ти сьогодні на диво – очищена.

Герасименко-Кравченко Галина

Родина

Тихо падає змучений сніг,

Загораються в небі сузір’я.

Я, піднявшись на рідний поріг,

Розумію: родина – це сила!

І ця сила дає нам життя,

І свободу обрати надії,

Нам в минуле нема вороття,

Я прошу: не втрачайте родини.

Хай життя занесе вдалечінь,

Все одно повертайтесь додому,

Відпочиньте від злетів й падінь,

Залікуйте образи недолі.

Тут знайдете ви ласку й тепло,

Розуміння, підтримку і віру,

Щоб життя у вас чистим було,

Я молю: не втрачайте родину!

Ігнатова Оксана


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поезії вихованців літстудії “Сузір’я” Макарівського центру творчості дітей та юнацтва ім. Д. Туптала