Останній винахід Архімеда – ОЛЕГ РОМАНЧУК
Останній винахід Архімеда
Сіре крило осені торкнулося сіцілійських стрімчаків, від чого острів став безбарвним і беззахисним. Журно квилили білосніжні чайки, немов передчуваючи небезпеку, що нависла над непокірним сусідом могутнього Риму.
На скелястому підвищенні, яке зі сходу підступало до самого моря, розкинулося багатолюдне місто. Його стародавня частина, заснована ще фінікійцями, лежала на острові Ортигія, що тягнувся з півночі на південь, утворюючи східну межу великої гавані. З того, як по її плесу сновигали біреми, пентекотери, квадриреми, можна було догадатися: римський флот знов готується до приступу.
Із суші долинали вигуки, лайка, бряжчала зброя, скрипіли вози. Табір обложників скидався на мурашник. Шикувалися когорти, маніпули, декурії і центурії.
Від Сіракуз вітер доносив запах смаженої баранини, який дратував зголоднілих римлян. Чути було, як обложені виспівували веселих пісень – славили Аполлонову сестру Артеміду. Свято богині мисливства та покровительки звірів збіглося з другою річницею війни проти Риму. Його легіони нічого не могли вдіяти проти сіцилійського міста-держави.
Упевнені в безпеці, сіракузці вшановували свого героя – мудрого Архімеда. Всі знали: якщо він у місті, ніхто не може їм загрожувати. І хоча той умовляв припинити недоречні веселощі, однак його не слухали.
У зажурі полишив Архімед храм Зевса. Чи ж усе зробив для оборони Сіракуз? За його порадою в міській стіні пробили бійниці, через які захисники випускали снаряди. Вчений велів зробити метальні механізми, що жбурляли на римські кораблі важкі камені. На зубцях стіни встановили довжелезні важелі із залізними гаками, якими спритно зачіпляли і перевертали ворожі судна.
Так тривало протягом двох років облоги. Проте сіракузці передчасно заспокоїлися. Римляни надто підступні і не поминуть нагоди розправитись із союзником Карфагена. Тим паче, що їхній полководець Клавдій Марцелл – не безталанний.
Завойовників міг би спинити хіба що останній Архімедів винахід – сонячна колісниця. Інтуїція підказувала вченому, що лише така машина завдасть нищівної поразки зарозумілим латинянам. Однак цього разу мойри – богині людської долі – відвернулися од Архімеда. Пізно заволодів він секретом дивовижного сплаву феруму-заліза і “каменя Геркулеса”.
Коли винахід був уже втілений у дерево, залізо і бронзу, а затим випробуваний, сонячної днини Ори – богині пір року – зачинили небесну браму. І Архімед не міг застосувати свій витвір.
А сонячна колісниця таки й справді могла повернути події на користь сіракузців. Архімеду пригадалося: майстри, які слухняно виконували його розпорядження, з переляку попадали ниць, коли машина ожила. Загуркотіло, загуло, зарипіло – і сталося чудо: схожа на віз, але значно більша, сонячна колісниця рушила вперед. Швидше й швидше котилася химера, якою керував Архімед. А позаду нього сферичні дзеркала збирали в один пучок сонячні промені і посилали їх всередину дерев’яного ящика. Іржали коні, злякано сахаючись дива, яке, набираючи швидкості, котилося вулицею…
Сьогодні ж він, Архімед, наказав знищити сонячну колісницю. Вона вже не знадобиться захисникам Сіракуз. Натомість її могли захопити римляни, які не вміли виготовити аналогічної машини (секрет сплаву найважливішої деталі – колеса-ротора – знав лише Архімед).
Раптом Архімед згадав про море. Як він забув про нього раніше! Адже сонячну колісницю можна застосувати і на кораблі. Тоді сонячний вітрильник легко долатиме морські простори! І не Еол – бог вітру – штовхатиме його в чужодальні краї, а осяйний Геліос вдихне в нього часточку свого життя. Окрилений новою ідеєю, Архімед заспішив додому, аби зробити конкретні розрахунки.
При вході в будинок, де жив учений, стояв на чатах його вірний слуга-вільновідпущений Неоклід. Колишній раб стримано вклонився, вітаючи господаря.
Помітивши стурбований погляд слуги, Архімед запитав:
– Щось сталося?
– Це ти послав Люція Антонія за сонячною колісницею?
Архімед заперечливо похитав головою.
– Я так і гадав. Твій учень хотів пошити мене в дурні. Коли ж зрозумів, що ошуканство не вдалося, запропонував гроші. І я відлупцював його. Шкода, не зміг затримати – утік, клятий.
– Треба розшукати цього негідника! Чому він хотів заволодіти колісницею?
…Сутінки впали на місто. Відблиски вогню, що палав у печі, витанцьовували на стінах химерний танок, перестрибували з бронзових коробок для книг на шкіряні футляри з папірусами і пергаментами.
У кімнаті, де працював Архімед, було два столи: менший, з нубійського мармуру, стояв посеред кімнати; масивніший, з казімійського дуба, – уздовж стіни, під вікном. На ньому покоївся невеликий дерев’яний ящик.
То була діюча модель сонячної колісниці, якою намагався заволодіти учень Архімеда – Люцій Антоній. На передній грані, під горішнім ребром, тьмянів невеликий прямокутний отвір. З лівої грані виступала бронзова вісь із закріпленим точилом.
Вчений дістав з полиці масляний світильник і ч підійшов до печі, аби запалити його. Потому підніс язичок вогню до отвору в ящику. І сталося диво: вал, а з ним точило почали обертатися, сповнюючи кімнату розміреним гудінням.
Архімед вслухався, як поступово завмирає рух механізму. За мить він уже розібрав дерев’яну обшивку і пожбурив її в піч.
На столі лишилася внутрішня конструкція колісниці – кам’яна опора, через отвір якої проходив бронзовий вал з посадженим колесом-ротором. Нижня частина ротора занурена в керамічну посудину з водою. Окрім цього, на опорі кріпився прямокутної форми “камінь Геркулеса”.
Необізнаному важко повірити, що подібна система здатна рухатися. Коли верхня частина ротора нагрівалася, а нижня охолоджувалася водою, колесо починало обертатись…
Не одразу Архімедові вдалося приборкати сонячні промені. Однак спливло багато літ, поки вдалося знайти точку розташування, визначити вагу “каменя” і залізних кілець, аби останні висіли в повітрі, утримуючись лише взаємним притяганням.
Гієрон, сіракузький цар, перед смертю, уздрівши винахід, звелів Архімедові створити нове диво – розмістити залізну статую Артеміди в повітрі при вході до храму.
Довго розшукував підхожий “камінь Геркулеса”. І нарешті Архімед спробував виготовити потрібної сили “особливий камінь”, сплавляючи його різновиди на кшталт виготовлення кераміки. Один із таких сплавів несподівано набув дивовижних властивостей: при нагріванні поводився, як звичайне залізо-ферум, а при охолодженні притягував до себе залізні речі, мов будь-який “камінь Геркулеса”.
Як і тоді, коли Архімед установив, чи не підмішав золотар срібла в золоту корону царя Гієрона (купаючись у ванні, несподівано збагнув: занурене тіло витіснить стільки води, скільки має власного об’єму), він удруге вигукнув: “Еврика!”
Справді, чому б не виготовити колесо із такого сплаву?
– Люцій Антоній наче крізь землю провалився! – роздуми вченого перервав Неоклід.
– Цього я й боявся, – мовив Архімед. – Колісницю треба знищити. Розбий її і кинь у вогонь.
– Ти жартуєш, Архімеде?! – сахнувся Неоклід.
– Ні. Бо Люцій Антоній пішов на обман, аби заволодіти моделлю.
Архімед того не бачив, як слуга тінню вислизнув з кімнати. Присівши навпочіпки, вчений малював крейдою на підлозі різного діаметра кола, лише йому одному зрозумілі конструкції – проекти майбутніх сонячних вітрильників…
Світало. З моря повіяло холодом. Пронизливий вітер змушував легіонерів кутатися в короткі плащі. Кляті Сіракузи! Нічого, римляни ще покажуть їм свою силу. Вони з нетерпінням чекали наказу виступати.
Найзухваліший і найздібніший римський вояк Клавдій Марцелл також чекав – вивідувачів. І от настав довгожданий день. Клавдій вийшов із намету, щоб хоч трохи відігнати сон. Аби все було гаразд – відіспиться в Сіракузах. Сьогодні Вікторія на боці римських легіонерів, які приборкають місто. Птахи віщують перемогу.
Установити слабкі місця в обороні Сіракуз обложникам допоміг перебіжчик Люцій Антоній, котрий назвався учнем Архімеда. Від нього Марцелл дізнався і про дивовижну сонячну колісницю геніального сіракузця. Хоча принципу її роботи Люцій Антоній не знав. Архімед навіть своїм найближчим учням не відкрив секрет особливого сплаву – основу незвичайної конструкції. На думку зрадника, машина могла будь-кого зробити володарем світу.
Усе зваживши, Клавдій наказав повісити Люція Антонія, щоб звістка про нову зброю обложених не викликала паніки серед легіонерів. Він добре пам’ятав той день, коли сіракузці спалили римський флот. Од сонячного світла, що відбивало багато спеціальних дзеркал, спочатку спалахнули вітрила, потім снасті, просмолені канати… Від Архімеда можна всього сподіватися. Ні, Клавдій не доповідатиме сенатові про новий винахід ученого. Він сам спробує скористатися цією таємничою зброєю. Тому Марцелл і послав найспритніших своїх вивідувачів до табору обложених, наказавши будь-що натрапити на слід сонячної колісниці.
Але жоден розвідник не повернувся – сіракузці їх схопили. Далі зволікати не можна! Що ж, хай начуваються! Вікторія і Юпітер, допоможіть нащадкам Ромула і Рема!
З криками і погрозами військо рушило в наступ. Вивідавши од Люція Антонія слабкі місця і скориставшись тим, що сіракузькі вартові також брали участь у святі Артеміди, римляни швидко захопили місто.
Клавдій Марцелл у супроводі охорони рушив до будинку знаменитого ученого – Архімеда виявили вояки з Аврелієвого легіону. Вони доповіли, що ніяких слідів дивовижних машин в домі сіракузця немає. Лише в печі лежало якесь залізяччя. Вислухавши не зовсім втішну звістку, Клавдій наказав своїм охоронцям одвести Архімеда до його господи.
…У світлицю найдостойнішого мешканця поверженого міста увійшов ватажок римського війська. Спинився, роззирнувся. І наказав усім вибратися звідси геть. Лишившись із старим віч-на-віч, погордливо мовив:
– Сіракузи впали, Архімеде.
– Ти прийшов про це мене повідомити? – вчений насмішкувато зиркнув на полководця.
– Будьмо відверті, Архімеде. Сіракузам уже ніщо не допоможе. Навіть твій останній винахід. Горе переможеним!
– Так, горе переможеним… – сумно сказав учений. – Горе всім, хто не римлянин…
– Що вдієш? Війна не забавка для дітей.
– Облиш, Марцелле. Невже ти гадаєш, що я відкрию в тобі невизнаного філософа чи покровителя наук? Ти ж не для того завітав до мене?
– Мене цікавить твій останній винахід. Я знаю: з його допомогою можна заволодіти світом.
Архімед голосно засміявся.
– Заволодіти світом?! Ручаюся: цю нісенітницю наплів тобі Люцій Антоній – мій колишній учень, ганебний зрадник. Тож запам’ятай, – голос елліна став суворим, – світом ще ніхто не володів і ніколи не володітиме. Це протиприродно. Моя машина, можливо, і допомогла б вистояти сіракузцям проти численних ворогів. Хтозна. Але я велів знищити її.
– Мені вже доповіли, – Клавдій нервувався. – Цікаво, з яких міркувань ти взявся за цю справу?
– Так необхідно було моєму місту.
– У Римі ти почуватимешся спокійніше…
– О-о! В Римі уміють цінувати розум… – Архімед відверто глузував.
– Бачу, не хочеш стати на бік наймогутнішої держави світу? – спаленів Марцелл.
– Я знаю: йти проти Риму означає смерть…
– Не для всіх, – трохи охолов полководець.
– Очевидно, це не стосується тих, хто дуже потрібен вам? Поки що мене оберігає мій винахід. Але знай: Архімед не стане відкуплятися од смерті. Навіть бути нейтральним до Риму означає служити його славі і могутності. Це суперечить моїм принципам. Але досить розмов. Я зайнятий серйозною справою.
Здавалося, Архімед забув про все на світі, схилився над колами, накресленими крейдою на підлозі.
У нестерпній люті Марцелл вибіг з будинку. Оглянувся довкруж – горіли Сіракузи. Чорні клуби їдкого диму заволокли небо. Звідусіль доносилися крики й зойки.
До Клавдія підбіг Квінт Луцерій – один з тих, хто полонив Архімеда, і запитав, що робити з ученим. Полководець промовчав.
Наступного дня Марцеллові повідомили: Архімед загинув…
Це сталося 22 століття тому – Сіракузи впали восени 212 року до нашої ери. За найпоширенішою версією, винуватцем смерті Архімеда був римський легіонер, який вдерся до його будинку. Історики стверджують: знаменитий грек при цьому встиг тільки вигукнути: “Не чіпай мої кола!”
Геніальні винаходи завжди прості. Таким був і забутий Архімедів винахід. Нині важко судити, який сплав вдалося одержати вченому. Може, якийсь особливий різновид фериту. У цих хімічних сполуках окису заліза з окислами інших металів поєднується висока намагніченість і напівпровідникова або діелектрична властивості, завдяки чому вони широко застосовуються в радіотехніці, в електроннообчислювальних машинах. Отож, можливо, сонячна колісниця Архімеда буде винайдена людством вдруге.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)