Найкращі невивчені сили природи
Молодий і поки нікому не відомий асистент Геттінгенського університету в Німеччині Пауль Шмідт в середині позаминулого століття знаходився на науковому роздоріжжі. Кілька років на посаді помічника професора не сприяли його успіхам у науці, і йому належало якось визначитися зі своєю подальшою роботою. Все вирішив випадок: в 1854 році звільнилася посада приват-доцента в університеті, і на неї став претендувати майбутній всесвітньо відомий математик і основоположник однієї з неевклідових геометрій Бернгард Ріман. Сам великий Гаусс запропонував йому тему для пробної лекції і був вражений знаннями цього, теж поки майже нікому не відомого математика.
Про те, що відбулося далі, розповідає кандидат фіз.-мат. наук В. псаломщиків.
Ріман і Шмідт познайомилися на одному з численних пікніків на природі, які так любили студенти та молоді викладачі. Ріманом було 28, Шмідту – 25 років, вони розговорилися. Пауль повідав колезі про свої проблеми, хоча вони працювали в різних областях науки: Ріман був математиком, а Шмідт тяжів до експериментальної фізики. Рада більш маститого колеги дещо здивував Шмідта – Ріман порадив йому знайти матеріал, екрануючий сили тяжіння. Попередні дослідження в цьому напрямку успіху не мали, але може бути, справа в тому, що вони носили поверхневий характер. Рімана ж вкрай цікавила поки що не відкрита (і донині, до речі) природа сил тяжіння та їх вплив на геометрію простору. У підвалі фізичної лабораторії університету Пауль обладнав закуток, де встановив винайдені Кавендишем крутильні ваги (або маятник), що використовувалися в експериментах по гравітації, замовив у майстерні 50 кілограмовий свинцева куля і приступив до досліджень.
Зазвичай фізики пробували встановлювати між тяжіє масою і крутильними вагами екрани з різних металів, дерева або каменю. Шмідт, з урахуванням вже відомих результатів, перейшов до рідин і газів, наповнюючи ними виконують роль екранів плоскі скляні кювети, потім спробував екранувати тяжіння за допомогою електричних і магнітних полів, розміщуючи в просторі між кулею і вагами плоскі конденсатори і котушки зі струмом. Перевірив в якості екранів навіть таку “екзотику”, як телячу шкуру і крило птаха. На жаль, жоден з використаних матеріалів, твердих, рідких або газоподібних, тяжіння й не екранував.
Через два роки кропіткої роботи Шмідт розповів Ріманом про свої невдачі, але той порадив не кидати розпочате, а спробувати значно збільшити чутливість реєструючого приладу. А заодно умовив Пауля опублікувати результати своїх експериментів: в науці негативний результат – теж результат. Принаймні, послідовники наб’ють тих же шишок.
Щоб збільшити чутливість крутильних ваг, Шмідт прикріпив до шовкової нитки їх підвісу найтонше дзеркальце і за допомогою джерела світла спроектували світловий “зайчик” на прикріплений до стіни екран. Чутливість терезів зросла настільки, що довелося працювати ночами: прилад став реагувати на тупіт студентів в аудиторії і навіть на кроки самого експериментатора. Тепер йому треба було пройти по другому колу з уже перевіреними як екран речовинами. І ось тоді почалися всякі дивацтва: кювету із звичайною водою тяжіння й не екранувала, але, як тільки вода стала проточною, ваги раптом показали збільшення сили тяжіння. Плоска котушка, по якій був пропущений постійний струм, тяжіння, навпаки, зменшувала, і тим сильніше, чим більше була величина пропущеного через неї струму (пізніше фізики пояснять це тим, що важки на крутильних вагах могли мати домішка заліза або іншого магнітного матеріалу).
З’явилися й інші дивні: навіть без присутності будь-яких екранів “зайчик” від крутильних ваг реєстрував якісь зовнішні впливи невідомої природи. Найчастіше він ніч від ночі повільно сповзав в бік більшого тяжіння, а потім так само повільно – назад. Цикл становив приблизно 28 днів. Відразу ж напрошувався висновок: на прилад діє тяжіння Місяця, проте характерного 12 годинного приливної циклу, пов’язаного з нічним світилом, прилад не відзначав.
Експерименти перервалися раптово: під час літніх канікул Пауль з друзями пішов у гори і зірвався при сходженні. Після нього залишилася лише одна опублікована наукова робота, завдяки якій він через тридцять років придбає всесвітню популярність: Герберт Уеллс у своєму романі “Перші люди на Місяці” виведе Шмідта під ім’ям винахідника Кейвор, який відкрив Кейвор – речовина, екранує тяжіння.
Приблизно в цей же час провінційний російський професор М. П. Мишкін, працюючи з квадрантной електрометром Томсона, теж є варіантом крутильного маятника, виявив наявність стороннього дрейфу його нульового показання, викликаного якимись зовнішніми впливами. Зокрема, спостерігалася явна зв’язок показань приладу з положенням Сонця на небозводі. Удосконаливши конструкцію крутильного маятника, а також використовуючи тонкі слюдяні диски, підвішені на шовкової нитки, Мишкін став фіксувати їх обертання при впливі різних зовнішніх факторів. Зокрема, його детектори реєстрували обурення, що виникають при заході Сонця. Іноді вони залишалися нерухомими при яскравому сонячному освітленні, але раптом починали обертатися в повний місяць. І навіть тоді, коли Місяць була закрита хмарами.
Радіометр (так Мишкін назвав свій прилад) не реагував на розташований поруч шматок дерева, але варто було цю деревинку хвилин десять потримати на сонці, як він оживав. Виявився ще один, зовсім несподіваний ефект: прилад майже не реагував на випадково покладене біля нього гниле яблуко, але різко реагував на щойно зірване.
Результати цих дивних експериментів професора Мишкіна кілька разів публікувалися в журналі Російського фізико-хімічного товариства (у 1906, 1909 і 1911 роках), але викликали серйозну критику колег, які висловили підозру, що обертання дисків і крильчаток в установках дослідника викликається звичайними тепловими конвекційними струмами.
Минуло ще півстоліття, і ульяновский інженер В. Бєляєв побудував вдосконалений варіант радіометра Мишкіна, використавши як підвісу безреактивное павутинку (йому вдалося виявити, що у деяких павуків павутина при тривалому закручуванні не створює реактивного моменту, що змушує її потім розкручуватися у зворотний бік).
Щоб прибрати всі зовнішні перешкоди, особливо сейсмічні, Бєляєв розмістив свій прилад в глибокому підвалі, помістивши його на потужний фундамент. Сам диск, підвішений на павутинці, був укладений у скляний ковпак. З ковпака відкачали повітря, а потім під невеликим тиском заповнили сумішшю кисню і аміаку. Від зовнішніх електромагнітних впливів прилад Бєляєва, названий їм “Дельта”, був екранований товстим мідним екраном, а від теплового впливу – водяним екраном. Однак варто було включити в підвалі електричну лампу, “Дельта” починала здійснювати коливання на кут близько десяти градусів. Реагувала вона і на що входить в підвал людини. І вже абсолютно несподівана реакція: варто було за дверима підвалу виплеснути на підлогу стакан з розчином аміаку, як “Дельта” починала обертатися.
Подібно Мишкіна, але використовуючи при цьому для реєстрації сигналів електронний самописець, Бєляєв провів кілька років у безперервних спостереженнях. Деякі результати Мишкіна і Бєляєва збіглися: їх установки впевнено реєстрували повного місяця, але не реагували на приливні явища. “Дельта” під час повень до того ж реєструвала двох-і чотиригодинні цикли коливань невідомої природи. Більш того, поміщений в підвал і екранований від будь-яких електромагнітних впливів прилад реагував на захід сонця і навіть на хмарність, періодично закривала світило!
Так би й залишився прилад Бєляєва черговим науковим курйозом, якби не виявилася зовсім вже фантастична річ: він реєстрував майже всі великі землетруси, що відбувалися на земній кулі, причому завчасно, приблизно за два тижні до їх початку!
Ось що розповідає про свої спостереження сам автор “Дельти”: “У липні 1973 року по Чилі прокотилася велика хвиля землетрусів. І рівно за два тижні до початку подій на дедалі ближчий стихійне лихо в Ульяновську в нашій підземній лабораторії зреагував прилад. Записи виглядали дивно: виникало враження, що кожні півтори-дві години якесь гігантське чудовисько турбує Землю. Саме неймовірне в тому, що звичайні сейсмографи в цей час мовчали. А наш прилад протягом усього липня ясно відчував судоми “чудовиська” і записував їх. “Дельта” відчувала коливання земного ядра задовго до того, як вони виходили на земну поверхню, обернувшись землетрусом.
На цей раз у винахідника знайшлися послідовники. Група фахівців з Тульського політехнічного інституту відтворила його прилад і отримала аналогічні результати. Наприкінці 80-х років збиралися на його базі організувати станції раннього сейсмічного попередження навколо Алма-Ати, але відомі подальші події поставили хрест на цих планах. В результаті розсудливий президент Казахстану Назарбаєв просто вирішив перенести столицю в менш сейсмонебезпечний район, благо її треба було переносити і з політичних міркувань.
У різних ЗМІ в останні роки періодично з’являються повідомлення і про інші ентузіастах, які працюють над проблемами нових видів фізичних та біологічних взаємодій в природі, зокрема, торсіонних полів і поздовжніх електромагнітних хвиль, що володіють великою проникаючою здатністю. Але поки офіційна наука проти цих непрошених помічників тримає глуху оборону.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)