Молодь як особлива частина маси
Молодь – це частина маси, якій притаманні найбільший динамізм і сильна енергетика. Своєю енергією вона “заражає” масу. По тому, що з себе представляє молодь, які її проблеми, можна судити про рівень соціального контролю мас.
XX століття висунув на громадський суд і передав наступного XXI ст. ряд злободенних і гострих питань, які отримали назву молодіжні проблеми. Серед них цілий блок складають соціальні проблеми: освіта, зайнятість, рівність в оплаті праці з іншими соціальними групами, допуск до владних функцій та ін. Активно обговорюються проблеми духовного розвитку молоді, її соціалізації, соціальної реалізації і самореалізації. У багатьох країнах прийняті закони про молодь, створені спеціалізовані органи виконавчої влади, які реалізують цілі державної молодіжної політики (ГМП). Нові феномени соціального життя, що прийняли молодіжний вигляд (молодіжний бунт, молодіжні ініціативи, молодіжні субкультури і т. Д.), Прямо пов’язані зі зміною завдань і можливостей соціального контролю мас.
Важливо зрозуміти, що молодь – історичне явище, інакше кажучи, те, що ми сьогодні називаємо молоддю, існувало не завжди. Так, молоді люди були у всі часи і у всіх країнах, але з цього не випливає, що завжди була молодь як особлива група, зі своїми рисами, інтересами, формами самоорганізації. Вона склалася відносно недавно під впливом кількох обставин. Серед них чимале значення має розвиток системи освіти та масове навчання молодих людей одного віку в школах і вузах. Ще у XVIII ст. в школі могли поруч сидіти люди різного віку, до початку ж XX в. в європейських містах цього вже не було, а до середини століття навчання з однолітками стало не тільки звичайної, але й нормативно закріпленої практикою. Те ж можна сказати про армію, де строкова служба за призовом, в далекому минулому охоплювала людей з 25-річною різницею у віці, стала службою юнаків-однолітків. Великі підприємства на початку минулого століття породили юнацьке робітничий рух. Його учасники спочатку відстоювали права молодих робітників, а потім і робочих різного віку. У студентському середовищі також стали з’являтися організації культурного спрямування, а потім і революційні гуртки. Так на різних напрямках і в різних країнах формувалися умови для того, щоб виникли специфічні зв’язки між молодими людьми, що вивело їх з-під сімейного контролю, породило нові форми діяльності і спілкування, самоорганізації, усвідомлення себе як “ми”. У тому чи іншому вигляді подібне мало місце і раніше, але все це недостатньо явно співвідносилося з соціальної та політичної системою.
Можна впевнено говорити, що молодь з’являється тоді, коли починає усвідомлювати себе як щось особливе, як силу, з якою повинні рахуватися інші. По суті, зі становленням молодіжного руху, розвитком молодіжних організацій, їх включенням у громадське життя і пов’язаний перехід від номінального позначення молодих людей словом “молодь” до реального феномену сучасної цивілізації.
Всі революційні рухи активно використовували молодь. Історія нашої країни – не виняток. У дні початку першої російської революції, в лютому 1905, В. І. Ленін писав: “Потрібні молоді сили. <…> У Росії людей тьма, треба тільки ширше і сміливіше, сміливіше і ширше, ще раз ширше і ще раз сміливіше вербувати молодь, не боячись її. Час воєнний. Молодь вирішить результат всієї боротьби, і студентська та ще більше робітнича молодь “[2,247]. Напередодні Жовтневого збройного повстання В. І. Ленін вимагав “виділити найрішучіші елементи (наших ударників і робочу молодь, а одно кращих матросів) в невеликі загони для заняття ними всіх найважливіших пунктів і для участі їх скрізь, у всіх важливих операціях…” [ 3, 383-384].
У колективізації та індустріалізації країни ударною силою була молодь, об’єднана комсомолом, і на неї зробила ставку партія більшовиків. Велику Вітчизняну війну теж виграло в основному молоде покоління: з кожних ста чоловік народження 1922-1925 рр. тільки троє повернулися з фронту.
Плануючи напад на СРСР в 1941 р, гітлерівський Генштаб недоучел вікову структуру населення Радянського Союзу. Після поразки вермахту (збройні сили Німеччини. – Авт.) Під Москвою в грудні 1941 р розвідувальний відділ німецького Генштабу представив гітлерівському керівництву доповідь “Військова міць Росії та обсяг випуску озброєнь на початку 1942 р”, в якому справедливо стверджувалося, що російський народ був молодим народом – майже половину населення становили люди молодше 20 років. Про це доповіді писав після війни глава цього відділу генерал Р. Гелен у своїх мемуарах під назвою “Служба” [1, 14-15]. Він, зокрема, зазначав у них, що наслідки Російсько-японської, Першої світової, громадянської воєн призвели до різкого переходу до старших віках, а це, у свою чергу, означало, що велика кількість жителів СРСР були молодими, мали призовний вік, при цьому можливість призову в армію старших віків була значно меншою, ніж у Німеччині. Коли до кінця 1941 р німці знищили більшу частину кадрових частин Червоної армії, взяли в полон 3,2 млн її бійців, то саме молоді люди стали її основою. В ідейному відношенні це було саме загартоване покоління – продукт сталінської епохи.
Коротку формулу руху історії, що оцінює місце в ній молоді, знаходимо у К. Маркса і Ф. Енгельса в їх фундаментальній праці “Німецька ідеологія”:
“Історія є не що інше, як послідовна зміна окремих поколінь, кожне з яких використовує матеріали, капітали, продуктивні сили, передані йому всіма попередніми поколіннями; в силу цього дане покоління, з одного боку, продовжує успадковану діяльність при абсолютно змінених умовах, а з іншого – видозмінює старі умови за допомогою абсолютно зміненої діяльності “[4,44-45].
Необхідність нових засобів соціального контролю мас з боку правлячих груп, держави все більше відчувалася в міру того, як молодь заявляла про себе як про особливу групі, не тільки має свої інтереси, а й усвідомлює їх і готової активно захищати.
Перші натяки на майбутні заходи з вибудовування відносин влади з молоддю відносяться ще до XIX в. У Пруссії, наприклад, регулятив щодо праці молодих робітників на фабриках був прийнятий в 1839 р В цілому ж до 1920-х років в різних країнах приймалися окремі правові акти, спрямовані на захист неповнолітніх у сфері праці. Спочатку в європейських країнах турбота про молодь виступала як один з напрямків християнського вспомоществованія біднякам. Поступово вона стала частиною державної системи зняття конфліктів у суспільстві. Паралельно вибудовувалася система нагляду за молоддю.
Згодом ідеї турботи про молодь та нагляду за нею склалися в концепцію допомоги молоді, а приватна ініціатива в цій області стала регулюватися законом. Правова регламентація головним чином була спрямована на скорочення масштабів юнацького виробничого травматизму та попередження росту злочинності серед неповнолітніх. В кінці XIX – початку XX ст. в ряді країн формуються спеціальні склади судів для неповнолітніх, так звана ювенальна юстиція. У законодавстві з’являються положення, спрямовані на захист прав молодих громадян, але в той же час законом не заохочувалася соціальна діяльність молоді, оскільки вона зізнавалася непотрібною і шкідливою для виховання. Очевидно, що в цей період вже реалізується соціально-контрольна ідея щодо молоді, але її здійсненню фактично не заважають різні форми самоорганізації молоді. Пізніше такий шлях для влади стане неможливим, якщо вона декларує демократичні принципи політичного і соціального устрою. І в цьому, без всякого сумніву, важливу роль відіграли революційні події в Росії, а потім в цілому ряді інших країн.
З 1920-х років почали будуватися дві системи державного регулювання відносин влади і молоді, які суттєво різнилися за концепцією і механізмам. Одна з них формувалася в Німеччині в період Веймарської республіки. В її основі лежали ідеї соціальної педагогіки (насамперед, постулат свободи особистості дитини) та правової держави. У 1922 був прийнятий Закон про молодіжний благоденстві – комплексний правовий акт, що містив нормативне закріплення державних обов’язків щодо забезпечення трудових і деяких інших соціальних прав молодої людини. Закон був скасований у роки фашизму, але потім відродився в правовій практиці обох виникли після Другої світової війни німецьких держав – НДР і ФРН. У 1949 р в ФРН був відновлений закон 1922 з коригуванням ряду положень (згодом приймалися редакції цього закону в 1953, 1977, 1986 рр.). У НДР, у свою чергу, в 1950 був прийнятий Закон про молодь – один з перших законів нової влади, запропонований для прийняття молодіжною організацією – Союзом вільної німецької молоді. Наступні закони про молодь в НДР приймалися в 1964 і 1974 рр. Після об’єднання НДР і ФРН в 1990 р був прийнятий Закон про допомогу дітям та молоді, що охоплює питання зайнятості, соціального забезпечення, сімейних відносин та ін. Спеціальні норми регулюють державну підтримку молодіжних організацій.
У Радянській Росії розвивалася інша концепція державного регулювання в галузі вирішення молодіжних проблем. Для її формування визначальне значення мала мова В. І. Леніна на III з’їзді РКСМ (2 жовтня 1920). У підсумку молодіжна громадська організація – комсомол – придбала особливі повноваження з представництва інтересів молоді та стала найважливішим елементом суспільно-державної системи. У міру зміцнення позицій компартії та комсомолу в суспільстві роль державних механізмів звужувалася, і законодавство про молодь в кінцевому рахунку стало підсобним інструментом реалізації ідеологічної концепції комуністичного виховання молоді. Встановилася система, в якій комсомол ніс відповідальність за виховання всієї молоді (а не тільки членів ВЛКСМ), що знайшло закріплення в Конституції СРСР, законах і підзаконних актах (зокрема, в Кодексі законів про працю, у законодавстві про освіту і т. Д. ).
У законодавстві про молодь поєднувалися однозначна і не допускає вільного тлумачення постановка суспільно значущих цілей, широке охоплення молодіжних проблем, використання переваг, які дає з’єднання державних і суспільних механізмів реалізації великомасштабних завдань з формалізмом і бюрократизмом, малої орієнтацією на мінливі умови становлення нових поколінь. У СРСР спостерігалося нехтування правовими засобами забезпечення молодіжної політики.
Законодавче закріплення окремих прав молодих громадян до 1990-м рокам стало для світової практики загальним явищем. Закони про соціальний захист молоді були прийняті в Австрії, Афганістані, Греції, Індії, Іспанії, Італії, Китаї, Нідерландах, Туреччині, Фінляндії, Швеції і деяких інших державах. У багатьох країнах створені державні органи у справах молоді, прийняті національні програми. Заходи з розробки та прийняття законодавства про молоді були визнані необхідними на міжнародному рівні. Прикладом можуть служити резолюції Генеральної Асамблеї ООН та інші документи, пов’язані з проведенням Міжнародного року молоді (1985), а потім прийняті з нагоди десятиріччя Міжнародного року молоді в 1995 р і т. Д.
Молодіжні законодавства різних країн найбільшою мірою різняться в частині визначення ролі держави у забезпеченні прав молоді. У США участь державних структур у соціалізації молоді мінімально, соціальна підтримка молоді – справа благодійних приватних організацій. У Швеції, Фінляндії та низці інших країн, навпаки, роль держави достатньо велика, існує сувора регламентація заходів з підтримки молодих людей та молодіжних організацій.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)