Гоголь “Портрет”, частина 2 – короткий зміст
Той самий портрет азіата з дому Чарткова якийсь час опісля був виставлений на одному художньому аукціоні. Дивовижна жвавість очей портрета привернула покупців, ціна на нього швидко піднімалася. Однак у розпал торгівлі увійшов якийсь молодий художник і повідав історію цієї картини.
Кілька десятків років тому батько цього художника жив в одному з передмість Петербурга. Там же оселився казна-звідки приїхав азіат-лихвар. Дуже високого зросту, зі страшним, важким поглядом, він вибудував собі схожий на фортецю будинок і став давати гроші всім – від бідних бабусь до знатних вельмож. За свої позички лихвар брав непомірні відсотки. Всіх стала незабаром вражати дивна доля його позичальників. Здавалося, що позичені гроші починали приносити їм нещастя. Щедрі люди робилися користолюбцями, великодушні – заздрісниками, в сім’ях відкривалися розлади аж до кривавих убивств.
Батько художника писав картини на релігійні теми. Задумавши одного разу зобразити диявола, він подумав, що кращим зразком для нього міг би послужити той лихвар. Як не дивно, незабаром після цього, азіат особисто з’явився до нього і запропонував писати портрет з себе.
Батько погодився. Лихвар став позувати йому. Батько вклав у портрет весь свій талант, але встиг повністю закінчити на полотні лише очі замовника. Далі він писати вже не міг: очі неначе ожили і дивилися на нього, викликаючи важке тривожне почуття. Батько оголосив, що відмовляється від замовлення і грошей. Лихвар несподівано кинувся до нього в ноги і просив закінчити роботу. Він говорив, що в портрет таємничим способом повинно перейти його єство, що після завершення картини він не помре, а буде вічно існувати в світі. Батько навідріз відмовився. На наступний же день він дізнався, що лихвар помер, заповівши йому незакінчений портрет.
Батько поставив його у себе вдома. Очі лихваря зберігали людську жвавість, і написав їх художник незабаром відчув на собі демонічне вплив. Отця раптом обуяла заздрість до одного свого учня, якого він став вважати талановитіший себе. Очі святих, які писав батько для церков, якось самі по собі набували диявольське вираз. Запідозривши, що провиною всьому – портрет, батько хотів порізати його, але втримався на прохання одного друга, який випросив картину з лихварем для себе.
Коли портрет винесли з будинку, батько почав заспокоюватися. Зате згубний силу картини став відчувати новий його власник. Він поспішив швидше збути портрет з рук. Всім подальшим господарям особа лихваря теж приносило нещастя. Багато бачили, як ночами азіат виходить з рам картини.
Вмираючи, автор портрета заповідав своєму синові-художнику пам’ятати: в творчому натхненні є якась темна сторона, якій треба всіляко уникати. Під дією цієї темної пристрасті і були колись написані очі азіата. Тепер, перед кончиною, батько заклинав сина розшукати цей портрет, де б він не був, і знищити його.
Розповідь молодого художника так вразив учасників аукціону, що всі забули про сам портрет. Коли ж наприкінці публіка обернулася на картину, її вже не було на місці. Портрет чи то був вкрадений, чи то чарівним чином зник.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)