Суспільство як частина об’єктивної реальності

Об’єктивна реальність – це все те природне і штучне, що оточує людину.
Суспільство – частина цієї об’єктивної реальності. Але частина непроста, а соціальна, наділена розумом, здатна змінювати світ.
Частиною цієї реальності є люди – індивіди, особистості, персони, а також різноманітні об’єднання людей – соціальні групи, спільності, інститути. Ця частина об’єктивної реальності носить назву соціуму (в неї не включаються технічні та екологічні системи, так як вони представляють разом із соціумом базові елементи суспільства). Соціум – основний елемент суспільства. Він структурований через такі соціальні компоненти як потреби і здібності, діяльність, відносини та інститути. Такий підхід відображає специфіку філософської концепції Л. Зеленова.
Уточнимо сутнісне розуміння суспільства.
Суспільство, насамперед, історичний продукт діяльності людей.
У зв’язку з цим висновком стає зрозумілою сутність людства, людського роду, соціуму, сфер суспільного життя і самого суспільства, так як ключем до оцінки цих категорій служить людська діяльність, суть якої була розглянута в попередній лекції. Діяльність (на відміну від звичайної життєдіяльності живого та взаємодії неживого) є доцільне взаємодія людини і навколишнього середовища (універсуму). Діяльність – функціональний стрижень суспільства. За діяльністю об’єктивно стоять соціальні та суспільні потреби і здібності, як родові сили індивіда та суспільства. Потреба завжди була спонукальною силою (мотивом) людини і суспільства, а здатність – діяльнісної силою (соціальним “двигуном”, соціальної детермінантою). Сама людська діяльність генерує найрізноманітніші соціальні та суспільні відносини і створює властиві їм інститути. У цьому полягає діяльнісна парадигма становлення соціуму та суспільства. Головне при цьому – люди, які є ядром соціуму. Сам соціум є ядром суспільства. Тому діяльність і творчість виступають фактором соціального і суспільного розвитку.
Людство – сукупність людей.
Людський рід – міра людей, система їх родових якостей.
Суть в тому, що людство, людський рід сукупністю своїх якостей породжують навколо себе специфічне поле буття:
– технічні системи (“друга природа” – техніко-технологічна, індустріально-інформаційне середовище, породжена людиною);
– екологічні системи (сади і парки, бульвари і набережні, перетворений людиною тваринний і рослинний світ).
Тому, коли ми говоримо про суспільство, то маємо на увазі не тільки демографічні (соціальні), але також технічні та екологічні освіти. Вони по суті громадські, так як створені людиною в процесі діяльності.
Сфери суспільного життя – самостійні системоутворюючі інститути суспільного життя, історично сформувалися на основі потреб і потенціалу суспільства з власною структурою, функціями, цілями, принципами, нормами, традиціями, культурою.
Системоутворююча роль інститутів суспільного життя укладена в їх ключовому призначення для цілісного функціонування суспільства.
Товариство являє собою людей в сукупності суспільних відносин та інститутів, породжених їх діяльністю. Суспільство немислимо поза людської діяльності, так як діяльність генерує всю систему суспільних відносин і відповідних їм інститутів. Можна сказати так, суспільство – це люди, взаємопов’язані діяльністю; або, суспільство – це функціональна взаємозв’язок людей. В силу цього, суспільство виступає особливою частиною об’єктивної реальності.
Залежно від розвиненості суспільних відносин і інститутів можна говорити про ступінь чи історичної щаблі розвитку суспільства: первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, індустріальної (постіндустріальної), інформаційної (комп’ютерної) та інших наступних. Можна використовувати і іншу методологію громадського побудови – регіональну, з політико-економічними та соціальними особливостями буття: латиноамериканська, азіатська, європейська, африканська моделі суспільства. При цьому доцільно виділяти базові форми суспільної діяльності (суспільної, т. Е. Значущою і необхідною для функціонування всього суспільства), які складають суть всебічної, цілісного життя суспільства. Ці форми наповнені конкретним змістом, які мають історичну зумовленість. Вони з’являються тоді, коли потреби суспільства відповідають його потенціалу і набувають обрисів організаційної основи суспільного життя, в конкретному, функціонально необхідному суспільству якості. До цього моменту численні види діяльності, що розвиваються всередині суспільства, мають чисто предметний характер. Трансформація предметного (професійного) виду діяльності в базову форму суспільної діяльності, т. Е. Системоутворюючу для життя суспільства – тривалий процес в громадському просторі та часі. Сфери життя суспільства, зароджуючись насправді, об’єктивно являють загальну потребу їх власного буття і функціонально утворюють взаємопов’язаний складу базових форм суспільної діяльності – економічній, оборонній, педагогічної, наукової, художньої, медичної, фізкультурної і т. П. Кожна з сфер формально самостійна, але функціонально необхідна для життя і діяльності всього суспільства. Згідно цьому, не всяка професійна діяльність здатна стати системоутворюючою для суспільного життя, а тільки та, без якої суспільне буття не може бути всебічним і цілісним. Наприклад, сфера економічного життя суспільства, включаючи виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів і послуг по всьому економічним профілем своїх професійних видів діяльності – у добувній та переробній промисловості, у сільському господарстві (тваринництво і рослинництво), у торгівлі та фінансах і т. П., необхідна для забезпечення життя всього суспільства і предметно інтегрована в систему інститутів (сфер) його життя, але окремо професійні види економічної діяльності не могли претендувати на зародження самостійної сфери суспільного життя. Формування сфери економічного життя суспільства відбувалося на основі принципу виникнення базової форми суспільної діяльності і було складним еволюційним процесом, починаючи з первісно-общинного суспільства, коли зароджувався характер економічних відносин за допомогою первинно господарської діяльності. Аналогічно відбувалося становлення інших сфер життя суспільства. Зокрема, паралельно з господарськими відносинами шикувалися відносини захисного порядку – оборонні, які були об’єктивувати суспільною потребою по відображенню реального і можливого нападу з боку сусідніх племен, а з рабовласницького суспільства – потребами зароджується держави. Функціонально, господарська, включаючи ремісничу, та оборонна діяльність вимагали чіткої організації, підготовлених кадрів, грамотних обгрунтувань і теоретичних розрахунків по її здійсненню – ставали сфери управління, педагогіки, науки. Необхідність цілісного, всебічного, гармонійного суспільного функціонування і розвитку зумовила становлення сфер медицини, фізкультури, мистецтва, екології, громадської безпеки. Процес Сферна становлення життя суспільства відбувався в міру визрівання суспільних потреб і здібностей, що обумовлювали розвиток базових форм громадської діяльності. В силу цього, сфери суспільного життя формувалися історично на основі базових форм громадської діяльності як самостійні системоутворюючі інститути життя суспільства з притаманними їм функціями, внутрішньою структурою, традиціями, принципами, нормами і культурою. Раніше в лекціях ми згадували четирехсферное побудова життя суспільства, обумовлене марксистською традицією: економічна сфера, політична сфера, соціальна і духовна сфери. Таке сферними побудова суспільного життя було далеко неповним віддзеркаленням її сутнісних потреб, типологічно некоректним, більш ідеологізованим ніж науковим, що явно збіднювала теорію цілісного, всебічного, гармонійного суспільного розвитку, нівелювало базові форми суспільної діяльності, без яких зазначене функціонування суспільства неможливо. На основі нової, сучасної методологі
ї Сферна побудови суспільного життя, закономірно шикуються десять сфер життя суспільства: економічна, екологічна, управлінська, педагогічна, наукова, художня, медична, фізкультурна, оборонна та громадської безпеки. Історичне становлення кожної з них було об’єктивувати суспільними потребами і здібностями, реалізованими в процесі діяльності товариства, як базовими для нього, що зіграли мотиваційну роль у становленні системоутворюючих інститутів суспільного життя з притаманними їм і їй нормами, принципами, правилами, культурою. Чим досконаліша ставала система суспільних відносин, заснованих на базових формах суспільної діяльності, тим виразніше позначався прогрес в житті всього суспільства. Причому, необхідно мати на увазі, що процес суспільного сферірованія не завершений. Нові потреби суспільства через діяльність породжують нові суспільні відносини, які сприятимуть становленню нових інститутів, частина з яких цілком може стати системоутворюючими для суспільного життя. Зокрема, це відноситься до області космонавтики, яка на сьогоднішній день розвитку суспільства представляє вид професійної діяльності. Але найближчим часом, можливо в наступному столітті, являтиме базову форму суспільної діяльності, організаційно представляючи системоутворюючий інститут життя суспільства – сферу суспільного життя. Паралельно визріває нова наука – сферологія, предметом якої буде дослідження формування, функціонування та розвитку сфер суспільного життя. На основі висновків сферологіі більш предметним стане отримання необхідних теоретико-функціональних продуктів, що забезпечують цілісність, всебічність, гармонійність суспільного розвитку – стратегій, концепцій, програм, доктрин федерального і регіонального значення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Суспільство як частина об’єктивної реальності