Методологічні підходи до управління
У розкритті поняття державного управління, а на його основі всього багатства відповідного наукового знання важливе значення має розуміння обох його складових частин: “державне” і “управління”. Справа в тому, що досі в кожне з доданків цього поняття привнесено настільки багато різних смислів, інтерпретацій, семантичних нюансів, що часом навіть фахівцям важко зрозуміти, про що йде мова і що мається на увазі. Особливо багато трактувань має поняття “управління”, в результаті чого останнє стало охоплювати майже нескінченна безліч самих різноякісних явищ, відносин і процесів.
До управління нерідко відносять будь появи взаємодії: гравітаційні, електромагнітні, хвильові, корпускулярні і інші, які існують у Всесвіті. Посредствам його понять іноді описують геологічні та географічні процеси. Управлінські аспекти вбачають в механізмах, у фізичних, хімічних і біологічних взаємозв’язках. Часом навіть стихійне, довільне дію природних і соціальних елементів намагаються представити у вигляді управління. Пишуть про універсальність взагалі принципів управління в природі і суспільстві. Виникло і отримало визнання родове поняття управління, що характеризує впорядкування взаємодії безлічі елементів або складових частин природи, суспільства, самої людини. Найбільш широко управління трактується кібернетикою (Н. Вінер), яка виділяє найзагальніші (універсальні) властивості взаємозв’язків і взаємодій в механічних, біологічних і соціальних сістемах1. Відповідно цьому розроблені математичні та інформаційні теорії управління (К. Шеннон, У. Р. Ешбі). З подібних “загальних” позицій багато аспектів управління описані загальною теорією систем (Л. фон Бернталанфі), синергетикою (Г. Хакен), “организмической теорією управління” (А. Н. Колмогоров), іншими галузями точних наук.
Такий підхід багато дав для з’ясування призначення і сенсу управління. Він мав і велике практичне застосування: сприяв пізнанню космічного простору, удосконалення управління механізмами і виробничими технологіями, фізичними і хімічними процесами, виникненню біотехнологій, просуванню в дослідженні генетичного коду і його ролі у розвитку організмів і їхніх популяцій.
Разом з тим розширення поняття “управління”, “підведення” під нього дії природних і технічних сил, а також механізмів об’єктивної саморегуляції призвели до того, що воно почало втрачати власний зміст, стало вживатися для позначення явищ, відносин і процесів, в яких відсутня свідоме початок – неодмінна зв’язок управління з людиною. Адже неважко помітити, що природно-природні закономірності, форми їх прояву у варіанті стихійності (випадковості) або об’єктивної саморегуляції вельми відрізняються від відносин, процесів і явищ, які формуються людьми в рамках своєї приватної і особливо суспільної жізні2. При цьому відмінність тут якісне, що дозволяє розмежовувати стихійні та саморегулятивних механізми і управління.
У природі будь-яка саморегулююча система має певною мірою, в контурах саморегуляції, замкнутий, локалізований, в якійсь мірі закритий характер (атом, молекула, клітина, організм, популяція, сонячна система і т. д.) і об’єктивно (незалежно від бажання і волі людини) детермінована внутрішніми, іманентними даній системі закономірностями і джерелами (імпульсами) існування, руху і розвитку. Людині доводиться пізнавати таємниці таких систем і вводити їх в свою життєдіяльність лише з обов’язковим урахуванням їх закономірностей, форм і можливостей. Тут суб’єктивне, свідоме прояв волі та впливу людини дуже обмежено.
Дану посилку слід підкреслити особливо. Матерія в загальному єдина, але її рівні – механічний, фізичний, хімічний, біологічний, соціальний – мають головним чином свої, специфічні джерела відтворення, структури, зв’язку, детермінації та інші властивості й елементи, які в сукупності формують і забезпечують існування саме даних рівнів. Механічна система не може бути біологічної, і навпаки. Хоча наука в чомусь їх і зближує. Соціальна ж система являє собою якісний стрибок. Вона як би вбирає елементи і властивості всіх попередніх рівнів і, спираючись на свідомість людини, надає всім своїм взаємозв’язкам, взаємодій і процесам інший, “олюднений” характер. Саме свідомість людини через його діяльність дозволило створити “другу” природу, все те, що сьогодні іменується цивілізацією в широкому сенсі. Свідомість створило і управління, яке в усі періоди історії людства було чинником його розвитку. Зрозуміти це означає зрозуміти сенс і призначення управління.
Управління, звичайно, здійснюється в системах “людина – техніка”, “людина – технологія”, “людина – природа”, “людина – техніка (технологія) – природа” та ін., Але здійснюється саме тому, що в них первинним, ” керуючим “компонентом виступає людина, та й створені вони з метою обслуговування інтересів людини. Якою б складною не була подібна система, вона формується і діє за моделлю, заданої їй людиною, і покликана задовольняти його потреби. Хоча зараз і є автоматизовані (навіть автоматичні) системи, які управляються комп’ютерами і без прямої участі людини, вони створюються і програмуються за задумом людини і є відображенням його творчого потенціалу – продуктом його свідомості і праці. Тим самим всі знання, накопичені кібернетикою, загальною теорією систем, теорією інформації, математикою, синергетикою, технічними та іншими галузями науки, вимагають при їх застосуванні в управлінні суттєвої поправки на ту обставину, що управління – це суспільне явище.
Одночасно хотілося б звернути увагу на те, що названа проблема набагато складніша і більш принциповою. Справа в тому, що будь-яка механічна, фізична, хімічна та біологічна системи, будь-яке явище і речовина природи набувають для людини сенс тільки при співвіднесенні їх з потребами, інтересами і цілями його життєдіяльності, тоді, коли він з ними стикається і відчуває їх у своєму існуванні. Зрозуміло, мова йде не про окрему людину, а про людство в цілому в його історичному розвитку. Утилітарна точка зору, звісно, ??не найкраща, але не можна не визнавати, що природно-природні “продукти” і творіння “другий”, штучної природи значимі для людини головним чином тим, що забезпечують його приватні та громадські запити.
Космос існував завжди, але тільки його пізнання дозволило людині почати його освоювати і використовувати. Те ж відноситься і до тих елементів і взаємозв’язкам, відкриття яких призвело до оволодіння ядерною енергією. І так можна сказати про кожного матеріальному і духовному продукті, який колись і кимось був створений і поступово став споживчою цінністю для людей.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)