Калинець І. Переднє слово до видання Н. Кучака – ЛІТЕРАТУРА ЗАКАВКАЗЗЯ

Свою працю я не називаю “перекладом”, а тільки “переспівом”. І хоч я щільно йду за текстом Н. Кучака, великого вірменського поета XIV ст., я вільно повівся з формою айрена: відійшов від наскрізної рими, бо вона в українському вірші звучить трохи ненатурально. Ритмомелодика переспіву залежала від настрою, навіяного підрядником, а не від музики оригіналу. Зберігаючи ті ж вісім рядків айрена, передаю їх двома катренами. Вільне поводження зі строфікою, не бажане при строгому перекладі, дає можливість дещо наблизити і поетику автора до українського читача: інколи переспів вилився у пісню, як можливо це у Кучака, а іноді звучить як сучасний вірш, що також не так уже й зле для теперішнього читача.

Наапет Кунак

Сто і один айрен або увійти в сад

3

Звідкіля ти взялася така,

Що від всякого квіту красніша?

Мені в душу ввійшла, та не тішить

Мою душу жага пломінка.

Ти у серці моїм, та візьми

Пошукай собі стежки із серця.

Плачу я – і стає мені легше,

Коли з нього проллєшся слізьми.

4

Що у світі достойне ридання,

Коли серце ним сповнено вщерть?

Перша річ – нещасливе кохання,

Друга річ – несподівана смерть.

Не журітеся так за покійним:

Йому світ відчинився новий!

Ви мене щиро зором окиньте:

Я не мертвий, але й не живий.

9

Із-за гори зійшла зоря

Із місяцем упарі…

В моїх обіймах ти –

І я цілую очі карі.

“Як ока, – Бог прорік згори, –

Шануй свою кохану:

Я двох таких не сотворив

Під сонцем незрівняних.

15

Я – очі серед ночі.

А світло, світло – ти!

Ясній, зорій, світи –

Без світла гаснуть очі.

Я – риба. Річка – ти!

Без річки риба гине.

Та в іншій знову плине.

Мені ж бо – не змогти.

20

У мене серце – лист багряний,

Самітний на гіллі тріпоче.

А по щоках дощі весняні –

То за тобою плачуть очі.

Душа полинула до тебе –

Впусти її, мов гостю в хату.

В твоїх обіймах мав я небо,

Де неба ще мені шукати?..

51

На покрівлі проти неба

Спить собі моя зажура

Гей, впусти мене до себе

Чи кажи йти геть з-під муру.

– Не женуть тебе ці стіни.

А на дах лиш місяць вхожий.

У невіданні постій-но,

Аж заквітнуть ранку рожі.

93

Я персикове деревце.

Я ріс між диких скель.

Взяли мене звідтіль живцем

У сад чужих осель.

Мішають цукор до води,

Вкривають від завій…

О, віднесіть мене туди,

Де води снігові.

94

Як пісня багато нам важить!

Сьогодні мені заспівай

Про дні – не колишні, а наші,

Про рідний, далекий нам, край.

Співаймо оманливі вірші,

Краянів добром увінчай.

Ти знаєш, що я є мандрівець –

Мандрівнику все у печаль.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Калинець І. Переднє слово до видання Н. Кучака – ЛІТЕРАТУРА ЗАКАВКАЗЗЯ