Іван Нечуй-Левицький – РЕАЛІСТИЧНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА

Іван Семенович Левицький (Нечуй) народився 15 листопада 1838 р. в м. Стеблеві (тепер – м. Корсунь Шевченківського району на Черкащині; у родині сільського священика. Змалку він добре знав українські народні пісні, приказки, старовинні легенди та комічні казки й анекдоти, придивлявся до звичаїв і побуту селянства. Рано виникло у хлопця й тяжіння до книги, історії й поезії рідного краю. У батьковій бібліотеці він знаходив історичні пращ М. Маркевича, Д. Бантиша-Каменського, твори давньої та перші ластівки новоукраїнської літератури. Особливо полонив уяву Івана Левицького “Кобзар” Т. Шевченка своєю народністю й високою поетичністю. Вірші поета, розмови про нього були поширені в народі, особливо в тій місцевості, де минали дитячі роки письменника. Враження від поезії Т. Шевченка, водночас і від усної народної творчості, глибоко запали у свідомість і згодом знайшли гучний відголос в оригінальній прозі І. Нечуя-Левицького.

За півсторіччя невтомної праці І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят творів. Своєю творчістю письменник сприяв розвиткові реалізму в українській літературі, поширив її тематичні межі й образні можливості. Найсильнішою стороною його таланту було вміння помітити у плині життя виразні людські типи та втілити їх у рельєфні й яскраві художні образи. З особливим співчуттям письменник-гуманіст ставився до простих людей, правдиво й майстерно малював народних героїв. Микола Джеря, Василина, Кайдаші, баба Параска і баба Палажка – це класичні художні постаті, що міцно закарбувалися у свідомості різних поколінь читачів.

Реалізм І. Нечуя Левицького можна визначити як соціально-побутовий. Глибокий знавець життя, письменник умів докладно подати портрети своїх героїв, їх повсякденні думки й розмови, змалювати цілі покоління людей різних соціальних класів і станів. До цього в українській літературі не було такої різноманітності побутових картин, таких багатобарвних, реалістично точних і захоплено поетичних пейзажів. Замилуваний у природу, І. Нечуй-Левицький щедро малював своїм письменницьким пером українські села й містечка, відтворював чудові пейзажі Києва, Одеси, Кишинева, Акермана, зображував Карпатські гори, Дніпро, Чорне море, широкі степи України.

І. Нечуй-Левицький був пристрасним борцем за чистоту української літературної мови, брав активну участь у процесі її нормалізації. Він видав підручник “Грамматика украинського языка”. У першій частині – “Етимології” – письменник розглянув фонетичні, словотвірні та морфологічні норми української мови, а в другій частині – “Синтаксі” – синтаксичні питання. Обидві частини завершувалися вправами та текстами для практичного засвоєння теоретичного матеріалу.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Іван Нечуй-Левицький – РЕАЛІСТИЧНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА