Індія в період Середньовіччя
Передумови феодалізму в Індії з’явилися ще в давнину. Період становлення феодальних відносин належить приблизно до I-V ст. У VI-VII ст. феодальні відносини стали панівними. Нашестя “білих гунів” (ефталітов) в VI ст. завдало остаточний удар проіснувала більше двох століть імперії Гуптів. Перше нашестя в середині V ст. Гупти відбивали, але на початку VI ст. ефталітам вдалося завоювати не тільки Західну Індію, а й значну частину Джамною-Гангской долини. Завоювання супроводжувалося значними руйнуваннями і кровопролиттями. Союз ефталійскіх племен був неміцний і не зміг надовго зберегти панування над індійськими областями, але наслідки цього завоювання були вельми важливими.
У Північній Індії з’явилося багато конкуруючих князівств. Найбільшу силу в першій половині VII ст. придбало держава, яку очолював Харша. За шість років війни він зумів опанувати фактично всієї Північної Індією. Імперія Харши проіснувала близько 30 років, після його смерті держава розпалася. Після цього протягом кількох століть територія Індії являла собою конгломерат ефемерних політичних об’єднань, які безперервно ворогували між собою, укладали союзи і знову нападали один на одного. Ефаліти і прийшли разом з ними племена гуджари злилися з населенням Північно-Західної та Західної Індії, утворивши нову спільність племен, так званих раджпутов, які створили свої князівства.
У Деканові і Південної Індії також існувало кілька держав, іноді досить великих, які підкоряли собі значні території, але жодне з них не було достатньо сильним, щоб об’єднати весь південь країни. У другій половині VII – початку VIII ст. в Північно-Західну Індію неодноразово вторгалися війська Арабського халіфату. Результатом цього стало створення самостійної мусульманської держави в пониззі Інду, яке, однак, згодом в історії Індії істотної ролі не зіграло.
Починаючи з XI ст. на індійську територію стали відбуватися набіги з боку тюркських мусульман. До цього часу обстановка на північно-західних кордонах Індії змінилася. Було створено держава Газневидів, підпорядкувавши собі сучасний Афганістан, Пенджаб, Сінд, частина Ірану і Середньої Азії. Махмуд Газневидів почав завойовницькі походи до Північної Індії під гаслом священної війни мусульман з невірними. Цю ж політику продовжили наступники Газневидів Гурідо.
На початку XIII в. на руїнах Гурідской держави в Індії виникла держава, що отримало назву Делійського султанату (1206-1526). Значного могутності Делійський султанат досяг за правління Ала-уд-Діна Хильджі, на рубежі XIII і XIV ст. В результаті завоювань Ала-уд-Діна і його наступників до складу Султанату були включені в першій чверті XIV ст. значна частина Північного Індостану – Пенджаб, Сінд, Уттар, Прадеж, Гуджерат. Західним кордоном держави стала річка Інд. У васальній залежності від Делійського султанату знаходилися також деякі князівства Раджастана і держава Ядавов в Деканові. Однак незабаром багато з них придбали незалежність.
На чолі султанату стояв, природно, султан, який вирішував всі найважливіші державні справи – призначав правителів міст і областей, воєначальників, великих сановників адміністративного апарату, членів так званого Таємної ради, що складався із знатних осіб і виконував функції дорадчого органу.
Феодалізм був панівним ладом в султанаті, однак деякі з народностей, що входили до його складу, перебували на ще більш низькому рівні соціально-економічного розвитку. У Делійському султанаті переважала державна власність на землю. Державі також належали великі зрошувальні споруди, ліси, луки, необроблені землі. Багато землі знаходилося у власності султанського будинку. У XIV ст. відбувалося подальше зміцнення економічних і політичних позицій феодалів. Все це призводило до зростання сепаратизму та посилення феодальних міжусобиць.
У Делійському султанаті існували різні форми сільських громад. Стійкість громади, що з’єднувала землеробство і домашнє ремесло, була однією з особливостей соціально-економічного розвитку Індії. Громадяни мали орні наділи різної величини, а прилеглими луками, лісами і пустками володіли спільно. Громада була господарської та фіскальної одиницею; збором податків відали староста і писар, освобождавшиеся за це від сплати податків.
Селяни-общинники користувалися спадковими наділами і виплачували ренту-податок державі і феодалу. Основну частину сукупної поземельної ренти податку в Делійському султанаті становив поземельний податок, що стягується натурою або грошима, який коливався в межах від 20 до 50% врожаю.
Міста в Делійському султанаті представляли собою поселення полуаграрний типу. Тут в першу чергу розвивалися ремесло і торгівля. Міські ремісники виробляли вироби переважно на ринок. Однак крім приватних майстерень існували великі державні підприємства, де працювали тисячі ремісників, які отримували оплату від скарбниці. Вироблена ними продукція надходила на потреби султанського двору. Таким чином, ремесло і торгівля обслуговували в основному султанський двір, феодалів і військо.
У Європі Індія була відома як країна казкових багатств. Але справа була не стільки в природних ресурсах країни, скільки в мистецтві і працьовитість майстрів, які виготовляли чудові вироби. Мистецтво Індії в Середні століття увібрало в себе всі кращі досягнення майстрів багатьох країн Сходу. Архітектура Індії відрізнялася різноманітністю будівель. Спочатку храми (буддистські і індуїстські) висікали в скелях і гірських печерах: наприклад, в Аджанте Еллоре в Центральній Індії і на острові Елефанта, поблизу сучасного Бомбея. Стіни приміщень розписувалися фресками. У VII-VIII ст. індуїстські храми стали зводити у вигляді величезних веж. До одного з чудес світу відноситься всесвітньо відомий мусульманський мавзолей Тадж-Махал.
У другій чверті XIV в. від Делі відділилися майже всі окраїнні області, настав період створення самостійних держав. Найбільшим з них став султанат Бахманн, створений в середині XIV ст. А в 1398 в результаті нашестя на Північну Індію Тимура (інше ім’я – Тамерлана), Делійський султанат було завдано нищівного удару, від якого він згодом так і не зміг оговтатися. У XIV ст. він був завойований Бабуром, який заснував сильне і стійке держава – Імперію Великих Монголів. У 1526 році Бабур розбив Ібрахіма в битві при Паніпаті, поклавши цим початок Монгольської імперії, що проіснувала майже 200 років. У цей період тимчасової стійкості і рівноваги новоутворених держав на час припинилися міжусобні війни, які кілька століть роздирали цей “райський куточок” світової цивілізації.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)