Імунітет людини
Імунітет – це захист організму від генетично чужорідних організмів і речовин, до яких відносяться мікроорганізми, віруси, бактерії, різні білки, клітини, в тому числі і змінені власні. Основоположниками імунології є Луї Пас-тер, Ілля Мечников і Пауль Ерліх. У 1881 р Л. Пастер розробив принципи створення вакцин для попередження інфекційних захворювань. І. Мечников висунув клітинну (фагоцитарну) теорію імунітету. П. Ерліх відкрив антитіла і сформулював гуморальну теорію імунітету. У 1901 р, відкривши групи крові, К. Ландштейнер довів наявність імунологічних відмінностей індивідуумів в межах одного виду. Відомо, що організм відторгає пересаджені чужорідні тканини. Але відторгнення відбувається не відразу і залежить від імунологічної толерантності – це розпізнавання і специфічна терпимість.
Основною структурною і функціональною одиницею імунної системи є лімфоцит, який існує у вигляді двох незалежних популяцій (Т-лімфоцити і В-лімфоцити). Лімфоцити, як і інші клітини крові, утворюються зі стовбурної клітини кісткового мозку. З частини стовбурових клітин утворюються безпосередньо В-лім-фоцитов. Інша частина стовбурових клітин надходить в тимус, де вони диференціюються в Т-лімфоцити.
Імунна система об’єднує органи і тканини, що забезпечують захист організму від генетично чужорідних клітин або речовин, що надходять ззовні або утворюються в організмі.
До органів імунної системи відносяться всі органи, які беруть участь в утворенні клітин, що здійснюють захисні реакції організму. Імунні органи побудовані з лімфоїдної тканини, яка являє собою ретикулярную строму і розташовані в її петлях клітини (лімфоцити, плазматичні клітини, макрофаги та інші клітинні елементи). Органи імунної системи включають: кістковий мозок, тимус, скупчення лімфоїдної тканини, розташовані в стінках порожнистих органів травної, дихальної, сечостатевої систем (мигдалини, лімфоїдні бляшки тонкої кишки, поодинокі лімфоїдні вузлики в слизових оболонках внутрішніх органів), лімфатичні вузли, селезінку (рис. 43). Кістковий мозок і тимус відносять до центральних органів імунної системи у зв’язку з тим, що в них зі стовбурових клітин утворюються і диференціюються лімфоцити. Інші органи імунної системи є периферичними – в них лімфоцити виселяються з центральних. Центральні органи розташовуються в добре захищених від зовнішніх впливів місцях, периферичні – на шляхах можливого впровадження в організм генетично чужорідних речовин.
Органи імунної системи виробляють імунокомпетентні клітини (лімфоцити і плазмоцити), включають їх в імунний процес, розпізнають і знищують чужорідні речовини. Антигени – це речовини, які несуть ознаки генетичної чужорідність. При їх потраплянні в організм розвиваються специфічні імунологічні реакції, в результаті чого утворюються нейтралізуючі їх захисні речовини – антитіла, які є імуноглобулінами (гуморальний імунітет) або специфічно реагують лімфоцитами (клітинний імунітет). Т-лімфоцити здійснюють клітинний імунітет, знищуючи чужорідні клітини. В-лімфоцити беруть участь в гуморального імунітету, забезпечують накопичення плазматичних клітин, що синтезують антитіла. Антитіла зв’язуються з антигенами, в результаті чого поглинаються фагоцитами. Антитіла специфічні. В даний час загальноприйнятою є точка зору, що кожен В-лімфоцит програмується в кровотворної тканини, а Т-лім-фоцитов – в кірковій речовині тимуса. В результаті програмування на плазмолемме з’являються білки – рецептори, комплементарні певного антигену. Зв’язування антигену з рецептором призводить до проліферації даної клітини і утворення безлічі нащадків, які реагують тільки з даним антигеном.
Найважливішою властивістю імунної системи є імунологічна пам’ять. В результаті першої зустрічі запрограмованого лимфоцита з певним антигеном утворюється два види клітин. Одні з них відразу виконують свою функцію – секретують антитіла, інші представляють собою клітини пам’яті, що циркулюють у крові тривалий час. У разі повторного надходження цього ж антигену клітини пам’яті швидко перетворюються в лімфоцити, що вступають у реакцію з антигеном. При кожному діленні лимфоцита кількість клітин пам’яті зростає.
Крім того, після зустрічі з антигеном Т-лімфоцити активуються, збільшуються і диференціюються в одну з п’яти субпопуляцій, кожна з яких обумовлює певну відповідь. Т-кілери (вбивці) при зустрічі з антигеном викликають його загибель. Т-супресори пригнічують імунну відповідь В-лімфоцитів та інших Т-лімфоцитів на антигени. Для здійснення імунної відповіді В-лімфоцита на антиген необхідна його кооперація з Т-хелперів (помічником). Але це взаємодія можлива тільки при наявності макрофага – Е-клітини. При цьому макрофаг передає антиген В-лімфоцити, який потім продукує плазматичні клітини. В-лімфоцит виробляє сотні плазматичних клітин. Кожна така клітина дає величезну кількість антитіл, готових знищити антиген. Антитіла за своєю природою є імуноглобулінами і позначаються Ig. Імуноглобуліни бувають п’яти видів: IgA, IgG, IgE, IgD і IgM. Близько 15% всіх антитіл – це IgG, які разом з IgM впливають на бактерії і віруси. IgA захищають слизові оболонки травної, дихальної, сечостатевої систем. IgE забезпечують алергічні реакції. Збільшення кількості IgM свідчить про гостре захворювання, IgG – про хронічний процесі.
Крім того, лімфоцити продукують лімфокіни. Найвідоміший з них інтерферон, який утворюється під впливом вірусу. Функцією інтерферону є стимуляція неінфіціро-ванних клітин до вироблення противірусних білків. Причому інтерферон активний проти всіх вірусів і сприяє збільшенню числа Т-лімфоцитів.
Активація лімфоцитів призводить до синтезу клітинами неспецифічних біологічно активних речовин, званих цитокінами, або інтерлейкіну (ІЛ). Термін “інтерлейкіни” був введений в 1979 р для позначення медіаторів міжклітинних взаємодій. Вони розрізняються за будовою, молекулярною масою, біологічної активності, періоду напіврозпаду і іншим властивостям. Здатністю продукувати і секретувати цитокіни мають практично всі клітини організму. За допомогою цитокінів регулюються характер, глибина і тривалість імунної відповіді і імунного запалення. Цитокіни імунної системи групуються в 4 основні класи, в кожному з яких виділяють додаткові субкласи. Найважливіші з них виконують такі функції: ІЛ-1 впливає на дозрівання В-лімфоцитів і посилює функцію нейтрофілів; ІЛ-2 безпосередньо стимулює плазмоцити до синтезу антитіл; ІЛ-4 змінює протипухлинну активність макрофагів; ІЛ-5 підсилює функціональну активність еозинофілів; ІЛ-8 є медіатором гострої фази запальної реакції і викликає міграцію нейтрофілів у вогнище запалення; ІЛ-10 стимулює дифференциров-ку В-лімфоцитів; ІЛ-12 стимулює ріст і диференціювання Т-кил-леров і збільшує функціональну активність Т-хелперів. Саме інтерлейкіни відповідальні за передачу антігенспеціфіческую сигналу, без якого неможливий повноцінний імунну відповідь.
Тривалість життя В-лімфоцитів становить кілька тижнів, Т-лімфоцитів – 4-6 місяців.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)