Духовно-лицарський орден

Духовно-лицарські ордени – це військово-чернечі організації лицарів Західної Європи за часів хрестових походів 11-13 століть.

Духовно-лицарські ордени створювалися для збройної боротьби з мусульманськими державами Сходу і залишалися ще в Європі так званими язичниками – народами і племенами, що сповідували свої традиційні релігії (багатобожжя). Язичники повинні були або підкоритися хрестоносцям і прийняти хрещення, або загинути.

Члени орденів як монахи давали обітниці стриманості, слухняності, бідності. У той же час як лицарі-феодали вони носили зброю і обладунки, постійно займалися військовою справою.

Структура ордена

На чолі кожного духовно-лицарського ордена стояв обирається довічно і затверджується головою католиків Папою Римським великий магістр (гросмейстер). Йому підпорядковувалися начальники провінцій (місцевих підрозділів ордена) – пріори, а також маршали (відали фінансами ордена), комтури (командори), які очолювали місцеві громади (монастирі) і нижчі адміністративні одиниці ордена, центрами яких зазвичай були замки. Разом вони складали періодично скликається генеральний капітул, що мав законодавчу владу.

Список орденів
    Орден Авіс. Орден Алькантара. Орден госпітальєрів. Добринський орден. Орден Дракона. Орден Калатрави. Орден мечоносців. Орден Монжуа. Орден Монтеси. Орден Сан-Хорхе де Альфама. Орден Сантьяго. Орден Св. Іоанна Акрского і Св. Фоми. Орден Св. Марії Віфлеємської. Орден святого Георгія. Орден Святого Гроба Господнього. Орден Святого Духа. Орден Святого Лазаря. Орден Святого Стефана. Орден тамплієрів. Тевтонський орден. Орден Христа.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Духовно-лицарський орден