Боротьба католицької церкви з єресями
У цю пору найвищого процвітання католицизму йому доводилося, проте, боротися з єресями, що виникали в надрах церкви. Серед самих схоластиків з’являлися люди, які доходили до богословських і філософських положень, з якими церква не могла погодитися і які тому піддавала переслідуванню. Але особливо багато клопоту створювали татові і духовенству релігійні секти, які знаходили послідовників в народних масах. На рубежі XII і XIII ст. весь південь Франції був охоплений двома єресями – альбигойской і вальденской. Перша єресь була походження східного. Це було маніхейство, відроджене в Болгарії у формі богомильства і звідти перейшло через Иллирию та Італію в південну Францію. Єресь отримала назву альбигойской від міста Альбі, але самі сектанти називали себе катарами, т. Е. Чистими або досконалими. Вони вірили в існування двох світових начал – доброго і злого, бачили в Старому завіті одкровення диявола і проповідували аскетизм, визнаючи життя плоттю і мирськими інтересами рівносильно служінню дияволу. Поруч з цією сектою на півдні Франції розвинулася й інша, чисто християнська, що нагадує протестантизм нового часу. Вальденси знаходили, що католицька церква відступила від чистоти первісної християнської громади, і хотіли реформувати віру і церковне життя, керуючись одним св. писанням. Єретики справляли велике враження на народ своєю строгою життям і викриттям жадібності і пороків духовенства.
З южнофранцузских єретиками вступив у боротьбу папа Інокентій III. Проти них і підтримував їх графа Тулузького їм був оголошений хрестовий похід з відпущенням гріхів за участь у придушенні єресі. Лицарство північної Франції впало на південну Францію і стало її розоряти. Папський легат вимагав у них при взятті одного міста, щоб вони вбивали всіх без розбору, тому що “Бог потім своїх дізнається”. В цей же час для боротьби з єресями і був заснований домініканський орден і введена інквізиція, що потрапила в завідування цього ордена. Почалися тортури підозрюваних у єресі, спалення засуджених на вогнищах, конфіскації їх майна. Власне церковні суди тільки засуджували до страти “без пролиття крові”, виконання же кари відбувалося світською владою. Схоластики старалися і теоретично виправдати страти єретиків, посилаючись навіть на один неправильно перекладений текст Євангелія (у притчі про царя, запросивши гостей на бенкет і, коли вони не прийшли, що послав кликати жебраків; в латинському перекладі було сказано: “примусь увійти”). Незважаючи на гоніння і страти, єресі, однак, не припинялися. У XIII в., Напр., Була в ходу проповідь Вічного Євангелія, в якій говорилося, що Старий Заповіт був одкровенням Бога Отця, Новий – Бога Сина, і що настає час одкровення Духа Святого, коли все життя людства буде заснована на нових засадах. Чудово, що це вчення захопило вельми багатьох францисканців, які готові були бачити в засновника свого ордена предтечу майбутнього царства Святого Духа.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)