Home ⇒ 👍Культурологія ⇒ Історія Російської православної церкви

Історія Російської православної церкви

В історії Російської православної церкви прийнято виділяти домонгольський, монгольський, московський, петербурзький, радянський та сучасний періоди.

Домонгольський період

Початок християнізації Русі відноситься до X ст. Суттєву роль у підготовці і прийнятті християнства відіграла княгиня Ольга, яка прийняла хрещення в Константинополі. Хрещення князя Володимира і прийняття Руссю християнства починається в 988 р. Православ’я зіграло визначальну роль в соціокультурному розвитку східнослов’янського світу. Церква активно впливала на формування державних і громадських інститутів Давньої Русі. Розквіт книжкової культури на Русі був пов’язаний з монастирської життям, початок якій поклали преподобні Антоній і Феодосій Печерські (сер. XI ст.). Найдавніший Києво-Печерський монастир був заснований в XI ст.

Монгольський період

У період монгольського панування багато єпископи і священики загинули, монастирі і храми виявилися зруйнованими. Внаслідок дроблення руських земель у XIV ст. між Московським князівством і Великим князівством Литовським виникають відцентрові тенденції в самої російської церкви, які призвели до появи двох митрополій.

Московський період

З 1325 р. резиденцією російських митрополитів стає Москва, що сприяло підпорядкуванню предстоятелів руської церкви влади Великого князя Московського. У XIV ст. з’являється пустынножительное чернецтво, родоначальниками якого були преподобні Сергій Радонезький (1314 – 1392), Сергій та Герман Валаамских. З Візантії в російські монастирі проникає ісихазм – ідейно-містичне вчення, культивировавшее особливий чернечий досвід, в якому духовне преображення досягається відмовою і повною мовчанкою. До XIV-XV ст. відноситься творчість преподобного Андрія Рубльова, преподобного Феофана Грека, Діонісія, що стала вершиною давньоруської іконопису. У 1448 р. собор руських єпископів обирає митрополитом рязанського єпископа Іону, що фактично означало придбання самостійності Московською церквою. Ідеї національної гідності Русі знайшли своє втілення в концепції “Москви як третього Риму”. Найважливішою подією історії російської церкви є встановлення патріаршества в 1589 р. Першим патріархом став митрополит Московський Іов. У середині XVII ст. в ході церковної реформи, проведеної патріархом Никоном, відбувається старообрядницький розкол. Історія старообрядницької церкви починається з Московського собору 1666-1667 рр..), на якому була проголошена анатема на дотримуються старих обрядів, знята лише на Помісному соборі РПЦ в 1971 р.

Петербурзький період

Після смерті патріарха Адріана в 1700 р. Петро I перешкодив обрання нового предстоятеля Російської православної церкви. В результаті синодальної реформи управління РПЦ стало колегіальним, на чолі стає Святійший Правлячий Синод, до складу якого входить обер-прокурор, який представляв інтереси держави. В ході реформи духовних училищ складається триступенева система освіти (училища, семінарії і духовні академії). До 1917 р. в РПЦ діяло 4 духовні академії, 57 семінарій, 185 духовних училищ, близько 50 ТОВ церковно-прихід – ських шкіл. Розвивається церковно-історична та богословська наука. Важливою подією стало створення Синодального перекладу Біблії на російську мову. У російської інтелігенції, особливо слов’янофілів, пробуджується інтерес до духовної проблематики та питань життя церкви. До духовної спадщини православ’я звертаються такі видатні представники російської філософської думки, як Н. Бердяєв, С. Булгаков, С. Франк, А. Лосєв, П. Флоренський, К. Леонтьєв, Р. Шпет, Ст. Ерн, Л. Шестов.

Радянський період

У серпні 1917 р. в Москві відкрився Помісний собор Російської православної церкви, на якому було прийнято рішення про відновлення патріаршества. Патріархом був обраний митрополит Московський Тихон (Белавін). 23 січня 1918р. Радою народних комісарів було прийнято декрет “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви”, згідно з яким церква позбавлялася прав юридичної особи, її майно ставало власністю держави. У відповідності з Конституцією РРФСР 1918 р. духовенство було позбавлене громадянських прав. Православна церква намагалася знайти лінію взаємин з новою владою. В дусі лояльності до Радянської влади було складено “Заповіт” патріарха Тихона. Після смерті патріарха Тихона влада в церкві переходить до митрополиту Сергію (Страгородскому). У 1922 р. виникає обновленський розкол. Обновленці ввели одружений єпископат, дозволили повторний шлюб духовенства, прагнули змінити літургійну практику церкви, узгодити Євангеліє з комуністичною ідеологією, оголосили Ісуса Христа першим революціонером. Однак програми обновленців не поділялися більшістю віруючих.

Проти консенсусу церкви з Радянською владою виступила частина російського єпископату в еміграції, яка в Сремських Карловцях (Югославія) у 1923 р. утворила Тимчасовий Синод, що став на чолі Російської православної церкви за кордоном. Ця подія стала іменуватися “карловацкий розкол”.

До 1939 р. на території СРСР залишалося близько 100 діючих православних храмів і 3 знаходяться на своїх кафедрах єпископа. Під час Великої Вітчизняної війни становище церкви змінилося. Бажання використовувати церкву в політичних інтересах спонукало В. В. Сталіна провести в 1943 р. нараду з керівництвом РПЦ, на якому було погоджено обрання патріарха Московського і Всієї Русі, яким став митрополит Сергій. Почалося відкриття храмів і звільнення духовенства з таборів. Після смерті патріарха Сергія на Помісному соборі в лютому 1945 р. патріархом був обраний митрополит Алексій.

Починаючи з 1958 р. у зв’язку зі зміною ідеологічної обстановки в країні становище церкви знову погіршується. Атеїстична кампанія, розпочата за Н. С. Хрущова, мала метою “подолання релігійних пережитків”. До 1961 р. були закриті 7000 з 14 000 парафій, 5 з 8 семінарій, 31 з 47 монастирів. На Помісному соборі 1971 р. патріархом Московським і всієї Русі був обраний митрополит Пимен (Ізвєков). У його правлінні тиск радянської влади продовжилося, кількість церковних парафій продовжувало скорочуватися. Найважливішою подією стало святкування 1000-ліття хрещення Русі у 1988 р. На присвяченому ювілею соборі був прийнятий Статут про управління церквою.