УКРАЇНЕЦЬ З ЯВОРОВА НА ЧОЛІ РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ. СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ – ВАЛЬКО КРАВЧЕНКО
АБЕТКА ДЛЯ “СТАРШОГО БРАТА”
УКРАЇНЕЦЬ З ЯВОРОВА НА ЧОЛІ РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ. СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ.
Стефан (до постригу – Семен) Яворський народився в 1658 р. в сучасній Львівській області в містечку Яворові (нині – районний центр), від назви якого, як гадають, походить його прізвище, в незаможній православній шляхетській сім’ї. Дитинство пройшло в Ніжині, куди переселились батьки. В 1673 р. його було віддано до Києво-Могилянського колегіуму, де він досконало оволодів латиною і давньогрецькою мовою. Після закінчення колегіуму юнак продовжив навчання в училищах Львова, Любліна, Познані й Вільна. Отримав звання вчителя словесних наук і філософії, а потім – магістра філософії і вільних мистецтв і теолога. В 1690 р. прийняв чернечий постриг в Києво-Печерській Лаврі. Викладав в Києво-Могилянській академії поетику, риторику, філософію й теологію. В своєму курсі філософії популяризував ідеї Відродження. Писав вірші українською, польською, латинською, старослов’янською та російською мовами, за які був названий “лавроносним поетом”; вірші писав все своє життя. В Києві прославився як блискучий проповідник, високий рівень його красномовства визнавали навіть його ідейні супротивники.
На початку 1700 року, перебуваючи в Москві, С. Яворський виголосив промову над труною боярина Шеїна. Серед присутніх був і Петро І. Він оцінив талант Яворського і попрохав його прийняти пост митрополита Рязанського і Муромського, а коли в тому ж році помер патріарх Адріан, Петро І призначив досить молодого (42 роки) українського церковно-політичного діяча, лавроносного поета й філософа, місцеблюстителем патріаршого престолу.
В “Истории русской церкви”, виданій Спасо-Преображенським Валаамським монастирем в 1991 році, читаємо (ст.643): “Петр встретил слишком мало сочувствия и содействия своим предначертаниям между архипастырями своего времени, а потому должен был обратить взор на духовенство южной России (тобто України) как более просвещенное и более способное. Петр положил начало поставлению архиереев из малороссов – воспитанников киевских, и первый выбор пал на того, кому вверено было управление всей Русской церковью. Несмотря на то, что в Москве приняли Стефана неласково, осыпали его бранью и клеветами”.
С. Яворський активно включився в громадсько-політичне життя Росії. Він пише численні проповіді, в яких підтримує окремі реформи Петра І. В 1701 році цар віддав під його нагляд Московську слов’ яно-греко-латинську академію, єдиний вищий учбовий заклад тодішньої Москви, вона була відкрита в 1685 р. на базі Заіконоспаської школи С. Полоцького і реорганізована в 1701 р. за наказом Петра І на зразок Києво-Могилянської академії, і Яворський перший прийняв звання протектора академії. Як оповідає цитована новітня “История русской церкви”, “Стефан Яворський, питомец школ киевской и львовской, внушил царю, что лучшим образцом для устройства Академии Московской может быть Киевская и устроил Академию Московскую по образцу Киевской”. Там він реформував весь учбовий процес, головним зробив вивчення латини – мови тодішньої вченої Європи. При Академії він створив театр, до нас дійшли тексти й програми вистав, і цілком вірогідно, що їх автором був Яворський. Він взяв під свою опіку московську друкарню і видавав словники, учбові посібники, свої книжки з риторики, а також свої вступні статті і примітки до церковних книг, виступаючи, як редактор і навіть коректор.
Супротивники Яворського, серед яких був і випускник Києво-Могилянської академії український церковний діяч Теофан Прокопович, звинувачували його в зраді православної віри, називали його папістом, “українським опозиціонером, що виступив проти петровських перетворень” . Ці звинувачення не мали достатніх підстав, хоча, дійсно, європейська освіченість українця Яворського зближала його з Заходом, і Стефан приймав не всі реформи Петра І. В 1712 р. Яворський виголосив промову, в якій обгрунтував своє невдоволення політикою Петра відносно церкви, монарші й людські гріхи Петра І, і виявив прихильність до царевича Олексія, якого він назвав “єдиною надією” Росії. Після цього йому було заборонено виступати з публічними промовами. Заборона була скасована лише через три роки. Виступи Яворського на захист православної церкви мали позитивне значення в той період, коли боротьба за традиційну віру була однією з ідеологічних форм боротьби українського народу проти поневолення його шляхетською Польщею.
1718 р. Яворський написав полемічний трактат “Камінь віри”, в якому підтвердив свої попередні погляди. Цей трактат тоді ж в Європі було перекладено на латину. Критикуючи громадські порядки в Росії, Яворський показував моральну деградацію і духовне спустошення панівних кіл держави. “Какое между нами растление, – писав він, – глянешь на начальников – растление, глянешь на приказы – растление. Растление происходит от главы, от начальников”.
Реформи Петра І не принесли полегшення народу. Тривалі війни, великі новобудови вимагали багато коштів, і весь тягар лягав на посполитий люд. Підтримуючи розвиток морської справи в Росії, Яворський віддавав перевагу торговельному флоту: “Флот морской есть куплю деющая комора пребогатая и государству сокровище неистощимое”. Місцеблюститель патріаршого престолу звинувачував царя: “Кормчий виноват, егда его же невежеством либо небрежением корабль не так плывет, о камень разбивается”.
1720 року Петро І зібрав під своєю орудою церковний собор і затвердив на ньому створення Святішого Синоду як вищого керівництва російської церкви. Сподівання Яворського на відновлення патріаршества не справдились. Він був не згоден з підкоренням церкви державі, яке низводило духовенство до становища чиновників цієї держави. Однак, незважаючи на критику з боку Яворського і охолодження стосунків між ними в останні роки, Петро І призначив саме його Президентом Святішого Синоду. Цю посаду С. Яворський займав недовго, бо 24 листопада 1722 року помер, але, як бачимо, до кінця свого життя наш краянин з Яворова був головою російської православної церкви. До останнього подиху він мріяв повернутись на Україну. В листі до Дмитра Туптала, який тоді також перебував в Росії, Яворський скаржився на суєтність свого життя в Росії, писав, що мріяв ” … вийти з цього Вавілону. Помолись, святителю Божий, за звільнення полонених, серед котрих першим є я”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)