Барбара Космовська. Буба. Художній світ Космовської. Батьки – діти, діди – онуки. Сімейні цінності у творі

Мета: ознайомити учнів з особистістю та творчим доробком відомої сучасної польської письменниці Барбари Космовської; розпочати аналітичне дослідження книжок “Буба” та “Буба: мертвий сезон”, показати особливості творчої манери Космовської; сприяти формуванню кращих людських якостей в учнів та принципів міжособистісного спілкування.

Обладнання: буктрейлер: “Барбара Космовська. Книга про Бубу”, портрет письменниці, тексти творів.

…рідний будинок здатний незримо

Створювати в серці “пласти ніжності”,

Де, як води джерела, народжуються мрії.

Антуан де Сент-Екзюпері

Перебіг уроку

I. Організаційний момент

II. Оголошення теми й завдань уроку

Учитель. На думку В. Сухомлинського, “слово у матері має бути – ніжним, добрим, уважним, розумним, а не дратівливим, сварливим, злим – саме від нього і залежить виховання у дітей почуття “потрібності” та відповідальності”. Але жаль, що майже в кожній сім’ї діти не чують тих лагідних, турботливих слів.

Тому нині найактуальнішою є проблема стосунків батьків і дітей. Вона є надзвичайно складною, тому що батьки не завжди розуміють своїх дітей. Саме про такі стосунки про батьків, які не цікавляться життям своєї дитини, ми з вами будемо вести мову на уроці.

Віртуальне знайомство з письменницею

Учитель. Барбара Космовська – популярна польська письменниця, лауреат численних літературних конкурсів. Пише і для дорослої аудиторії, і для молоді. Народилася 24 січня 1958 року в місті Бутів. Закінчила Гданський університет. У 1999 році захистила кандидатську дисертацію на тему “Між дитинством і дорослим життям. Про романи Зофії Урбановської”. Певний час працювала вчителькою польської мови, писала вірші. Барбара Космовська здобула ряд премій на поетичних конкурсах. У 2000 році світ побачив перший роман письменниці – “Голодна кішка”. А вже у 2001 – му році вийшов роман “Приватна територія”, що приніс авторці популярність і потрапив до списку бестселерів, складеного газетою. Твори для підлітків Барбари Космовської удостоєні польських та міжнародних нагород. їх перекладено багатьма іноземними мовами. Українському читачу твори Барбари Космовської “Буба”, “Буба: мертвий сезон” та “Позолочена рибка” відомі в перекладах Богдани Антоняк.

Самостійна робота по варіантах

I варіант. Створення словесного портрета Барбари Космовської як людини

II варіант. Створення словесного портрета Барбари Космовської як поетеси й письменниці

III. Робота над темою урока.

З’‎ясування первинних вражень про твір

– Розкажіть, наскільки цікаво вам було читати книжки “Буба” та “Буба: мертвий сезон” Барбари Космовської.

– Який стан був домінуючим під час читання – захоплення, розчарування, здивування, обурення? Поясніть чому?

– Про що йде мова у цих творах польської письменниці?

– Як швидко ви прочитали твори? Чим вони вас вразили?

– Хто із героїв викликав у вас захоплення, а хто вам не сподобався? Чому?

– Чи ділилися ви своїми враженнями про прочитані твори з батьками, з друзями? Чи захотіли вони теж прочитати книжки про Бубу?

Історія написання. Художнє оформлення.

Роман “Буба” та його продовження “Буба: мертвий сезон” вийшли друком у видавництві “Урбіно” протягом 2010-2011 років у перекладі з польської Божени Антоняк. Художнє оформлення книжок виконала художниця Наталка Гайда. Воно стилізоване під аніме та безсумнівно зорієнтоване на підліткову аудиторію. Ілюстровані на обкладинці герої роману – мама, яка зайнято мандрує своїм шляхом, прихопивши лише умовний спогад про родину у вигляді зображення свого чоловіка; дідусь, який окрилено “літає” у своєму світі, – чітко передають найяскравіші риси характеру згаданих героїв. Сама ж Буба на обкладинці першої частини зображена, радше, як спокійний та врівноважений спостерігач, а ось на обкладинці продовження роману “Буба: мертвий сезон” дівчина ніби летить назустріч усім тим неприємностям, що зваляться не неї, хоча, як розуміє читач із виразу Бубиного обличчя, відступати дівчина не збирається. Вона готова подолати будь-які негаразди.

Перегляд буктрейлера: “Барбара Космовська. Книжка про Бубу”

У романах “Буба” (2002) і “Буба: мертвий сезон” (2007) ідеться про шістнадцятирічну школярку Агнешку на прізвисько Буба. Це мудра, цілком позитивна дівчина. Вона відповідальна, слухає класичну музику, допомагає своїй родині.

Буба живе з батьками, старшою сестрою і дідусем.

Її мама – відома та амбітна письменниця – не має часу на доньку; батька частіше можна побачити на телеекрані, ніж удома; сестра прагне будь-що стати кіноактрисою; дідусь пристрасно захоплений грою в бридж. З теплим гумором роман розповідає про сімейні проблеми, зраду, пошук дружби, перше кохання, гіркоту поразок, про маленькі й великі перемоги над собою.

Герменевтична бесіда за змістом твору.

– Від чийого імені ведеться розповідь у творах про Бубу? У чому полягає особливість оповідної манери Барбари Космовської? (Розповідь ведеться від імені третьої особи, але складається враження, що це сама головна героїня розкриває перед читачем свою душу.)

– Як ви думаєте, чому авторка без усіляких вступів та передмов відразу знайомить читача з головною героїнею? Що ми дізнаємося про Бубу з перших рядків твору? (“Буба не була ані дуже вродливою, ані негарною. Не була й надто високою, хоча низенькою її теж не назвеш. Можна було б сказати, що вона товста, проте насправді гладкою вона також не здавалася. Деякі продавчині навіть зверталися до неї “крихітко”, коли дівчина приміряла чергову пару джинсів. Бо Буба ходила лише в джинсах. Так, ніби в усіх крамницях з лахами продавали виключно вилинялі й витерті “Левіси”.)

– Де й з ким мешкає Буба? (Дівчина проживає разом з батьками й дідусем “в їхньому просторому помешканні на третьому поверсі багатоповерхівки на вулиці Звіринецькій, у якому, проте, не бракувало пожильців”.)

– У чому полягала проблема Бубиної родини? Чому вона живе під прізвиськом, а не під власним ім’‎ям? Хто й чому, по-вашому, назвав її Бубою? (Дівчині шістнадцять років. Звуть її Агнешка (але про це читач дізнається майже в кінці першої книги після її перемоги на турнірі з бриджу). Бубою, вірогідніше за все, її назвали батьки, коли вона була ще маленькою. Дорослі чомусь дуже люблять своїх дітей, коли вони маленькі й безпомічні, коли з ними можна сюсюкатись і гратися, як з іграшкою, або не помічати (як це робить сестра Буби Олька зі своїм сином Францішеком).

Проблема Буби в тому, що вона має знаменитих батьків, зайнятих собою й своєю кар’‎єрою. До дівчинки та її дорослішання, за великим рахунком, їм немає діла. Тому й у шістнадцять років вона носить дитяче прізвисько. “Буба не вдавалася в дискусії, бо не збиралася ні з чого виростати. Тим більше, що її дорослішання ніхто з родичів, певне, й не помітив би. Дівчина не раз замислювалася, чи хтось у сім’‎ї знає, як її звуть насправді. Про всяк випадок нікому не задавала цього незручного питання. Зрештою, байдуже, яке її справжнє ім’‎я, якщо його взагалі не використовують. Щось схоже відбувалося і з Бубиним прізвищем. Теж незручним. Завжди її запитували про маму або тата. “Дитинко, ти випадково, не донька цієї відомої письменниці?”. Або: “Це твій татко веде передачу “Обрій надії”? Цю програму про хворих на серце?”. А Буба знала, що вона донька аж ніяк не “випадково”, та ніколи не вимовляла цього вголос.

– Я? – удавала вона в таких ситуаціях щире здивування.

І люди приймали це лаконічне пояснення й більше не мучили запитаннями таку посередню людину, як Буба. Вона чудово пригадувала кошмар під час поїздки зі своїми знаменитими батьками на відпочинок. Буба просто повинна була навчитися зберігати анонімність. Коли поруч були батько з матір’‎ю, вона перетворювалася на об’‎єкт суворої критики численних шанувальників їхніх талантів, котрі були гірко розчаровані тим, що Буба виглядає так, а не інакше, а до того ж не настільки розумна, дотепна й вродлива. Якби ж то йшлося лише про вроду! Буба відчувала, що від неї очікують усього, чим природа обдарувала її батьків аж надто щедро. А може, навіть трохи більшого. Вона швидко зрозуміла, що мусить боротися за власне право залишитися Бубою. Подобається це комусь чи ні. Тому щоразу, коли вона не признавалася до свого відомого прізвища й тим самим відмовлялася дати комусь автограф, дівчина відчувала себе знаменитою актрисою після чергової вдалої вистави”.)

– Про що мріє Буба, повертаючись з ліцею? (“…уявляла собі, що коли переступить поріг рідної домівки, її відразу огорне атмосфера загального зацікавлення. Пролунають важливі запитання: Ти зголодніла? Як ти написала контрольну з фізики? Що думаєш про нові квіти на балконі пані Пенцикової? Або інші, які стосуються, наприклад, хатніх справ, у яких її голос виявиться вирішальним. Важливо, аби Бубу запитували й очікували її відповідей”.)

– Схарактеризуйте стосунки в родині Буби. Доведіть, спираючись на текст, що рідні Буби байдужі до неї. (У цій родині всі живуть “поряд”, але не “разом”! Найближчі люди – батько й мати – настільки заклопотані собою, що не помічають доньки (матір цікавить тільки її статус відомої письменниці та зустрічі з нечисленними читачами її “жіночих романів”, так званого літературного “мила”, а батько ніяк не навтішається своєю роллю відомого телеведучого, який врешті-решт виявляється невдахою), або звертаються до неї стандартними фразами, які нікого ні до чого не зобов’язують (“Буба подумала, чи батькові спало коли-небудь на думку, що кожну розмову він починає однаково. Ніби щойно повернувся з далекої подорожі. Запитання, чи все в неї гаразд, було загальним, і аж ніяк не заохочувало Бубу до звірянь. Що їй було відповісти? Що не все гаразд? Що батько вже тричі переносить їхню поїздку на Віслу? Що вчитель англійської по-англійськи кепкує лише з Буби, і що вона по-англійському йде з уроку? Нарешті те, що Адась, той самий, з яким Буба знайома з дитсадочка і якого любить, почав зустрічатися з Йолькою? І що він навіть не подумав піти з Бубою на “Міс Сайгон”, хоча в неї були два квитки? Окрім цього короткого списку скарг, усе було якнайкраще. По – старому. Без карколомних поворотів долі, без приголомшливих і неймовірних ситуацій, від яких перехоплювало би подих. Батько більше не чекав на Бубину відповідь…”; “Буба знала, що розмова про неї закінчилася. Тепер настав час батька, заповнений докладною розповіддю, яка перенесе його в атмосферу телестудії”).

Мати навіть забула про день народження доньки (“Бубо! – перелякано глянула на неї мати. – У тебе нині день народження? – Був учора”). Вона помічає дівчину тільки мимохідь, крутячись перед дзеркалам чи збираючись на чергову “зустріч”. Проте для дівчини це дорогі хвилини, коли вона може побути бодай поряд з матір’‎ю: “Буба приглядалася до неї, примруживши очі. Не вперше мати в присутності доньки розмовляла сама із собою, своїм тілом, колготами й пурпуровим светриком. Але вони настільки рідко зустрічалися вдома, що дівчина була вдячна їй навіть за постать у дзеркалі, яка час від часу зупиняла погляд на доньці, очікуючи схвалення в таких важливих справах, як колір шарфика, котрий мати саме приміряла.

– Без нього краще, правда, Бубо? – вона поглядала на годинника. І Буба знала, що переддзеркальна аудієнція невблаганно наближається до кінця” (…) “Батько в останній момент помітив Бубу”).

Батьки навіть не знають, в якому саме ліцеї навчається Буба! Мати шукала її в зовсім іншому навчальному закладі! Вершина байдужості до власної дитини! (“Я обов’‎язково піду. А до якого класу ліцею ти ходиш, доню? – поцікавилася мати”; Буба: “Але ж ти ніколи не знаєш, о котрій я виходжу чи повертаюся. Тебе ніколи немає, або ти спиш…”. Мати: “Мовчи! – закричала мати. – Тобто – розповідай! – зажадала вона. – Поясни, будь ласка, чому ти так підло нас ошукала. Ти ж не ходиш до жодного ліцею! Ти брехуха! Донька відомої письменниці з незавершеною середньою освітою! – мати витирала накрохмаленою скатертиною то очі, то носа. – Я перевірила журнали в усіх класах. Навіть у четвертих! Ніде про наше поізвище навіть не чули”; “Ось адреса. Що, не твій? На площі Вашингтона. Імені, здається, 303-їДивізії.

– Не мій, – спокійно відповіла Буба. – У тому, що на площі, були якісь літературні зустрічі з тобою. Рік тому. Мій – імені Костюшка, двісті метрів звідси, біля бібліотеки. А з ліцеєм імені 303-ї Дивізії в нього спільного лише те, що цей ліцей, як із пташиного польоту, видно з вікна нашої кухні.

Мама завмерла.

– Справді, Бубо? – запитання пролунало драматично. – Ти розумієш, що це значить? Що я знову можу повністю тобі довіряти! Ох, дитинко! – Буба опинилася в маминих обіймах, але перш ніж її притулили й обцілували, дівчині спало на думку, що в цій ситуації не все настільки смішно, як хотілося б зараз мамі”.)

Мама, авторка “провальних” романів, постійно впадає в певні крайнощі. То вона невпинно пише, то вдягається по-підлітковому й фанатично займається фітнесом, то намагається помолодшати, то переймається модними релігійними віяннями. Материн контакт із донькою зводиться до нечастих візитів до Бубиної кімнати та істеричних розмов, у яких Буба радше стає буфером для материних сліз, аніж повноцінним учасником спілкування. Мати нагадує Бубі інфантильне наївне дівчисько.

Дорослі весь час сваряться. Огидно спостерігати за тим, як розмовляє мати (“відома письменниця”!) зі своїм батьком, дідом Буби Генриком (Мати: “Дідусь навіть про власний день народження не пам’‎ятає”. Дід: “А я боюся, що ні! Я пам’‎ятаю не лише про власний, але й про твій, Маріє, – дідусь стояв у дверях. Окуляри на носі перехнябилися, на сивій голові панував безлад. – Якщо так звані нащадки можуть бути старими, то ти – саме той випадок, – продовжував він. – Твій онук Францішек сам тобі про це скаже, щойно в нього проріжуться зуби” (…) “Тобі не вдасться мене рознервувати, – запевнила вона, зберігаючи кам’‎яний вираз обличчя. – Я не сперечатимусь зі старим, який у житті надбав хіба що хворобу Альцгеймера.

– І погану дочку, – додав добряче ображений дідусь”.)

Батько й мати сваряться через дрібниці, дорікають одне одному за охолодження почуттів, за надмірну витрату грошей Марисею, за прискіпливість і жадібність Павела, його скарги на неуважність дружини (“Вічно ти кудись ідеш, коли я повертаюсь, – докірливо відповів батько”), за намагання матері виглядати молодою та її романчики з шахраями-продюсерами й видавцями тощо (“Батько теж здогадується, – Бубині очі зробили небезпечний маневр і заховалися під повіками. Неначе їх закрила якась жахлива таємниця. – Я чула вчора, як вони сварилися. Мама тричі заводила розмову про розлучення.

Тепер з Бубиними очима було ще гірше. З них полилися струмочки сліз.

– Про розлучення, моя дорогенька Бубо, твої батьки розмовляють тричі на місяць. З точністю двох солідних швейцарських годинників. Дехто полюбляє в подружжі сваритися через телепередачу, інші змагаються на професійній ниві, а твої батьки мають гарну звичку обіцяти одне одному свободу”.)

Вони поводяться як невиховані вередливі діти! Здається, що найбільш дорослою й поміркованою у цій родині є шістнадцятирічна Буба.)

Що вже казати про батька, який не здатен сам вибрати собі одяг на роботу? Бубу він помічає частіше, але здебільшого їхні розмови короткотривалі. Батьки надто зайняті собою та своїми кар’‎єрами. Егоцентризм домінує й у родині Бубиної сестри Ольги, яка постійно намагається оволодіти котроюсь із популярних професій. То вона хоче стати моделлю, то зіркою кіно. Ольга навідується до батьків лише в ситуаціях родинної “кризи”, бо вона, успадкувавши від матері любов до крайнощів, за першої ж сварки ладна розлучитися зі своїм чоловіком.

– Наведіть з тексту приклади, які підтверджують думку про самотність Буби при живих батьках. (“Цікаво, що б ми робили, якби тут не було телевізора, думала Буба, дивлячись на своїх рідних, утуплених у блакитний екран”; “наше майбутнє буде саме таким. Гівняним, – задоволено процідив дідусь, і про всяк випадок подався по наступне яблуко”; “Ой, Бубо, – дорікнула мати. – Ти стаєш дріб’‎язковою, як твій дідусь. Іноді тиша краще єднає людей, аніж слова. Це мистецтво розуміти без слів, – закінчила вона, задоволена зробленим моралізаторським висновком.

– Але невідомо, чи ми розуміємо одне одного, бо ми ні про що не розмовляємо, – не здавалася Буба”; “Пані Коропова любить цього кота! Я не пригадую, щоб мене хтось так притуляв, – схлипнула вона”; “Притуляли, притуляли, – дідусь поплескав онуку по щоці, – коли ти сама була маленьким кошеням, – посміхнувся до неї. – Ну, якщо так, то я йду до підвалу, – він згріб з пачки решту ласощів і рішуче підвівся”.)

– Чому ж перестали “притуляти”, коли Буба почала дорослішати? Невже “дорослі” діти не потребують любові, ласки та уваги? Чи доводилося вам перебувати в ситуаціях, подібних до Бубиних?

– Чому Буба не хотіла дорослішати? (“дорослі поводяться як діти, коли сердяться одне на одного, й вирішила ніколи не дорослішати до кінця”; “Невже я колись теж буду така? – подумала Буба, спостерігаючи, як батько з мамою позбавляють себе приємних хвилин, анітрохи від цього не страждаючи. Вони скидалися на когось далекого й недоступного. Неначе невидимими картами грали в бриджа, не усвідомлюючи, що поруч вирує якесь інше життя. Та найгіршим було те, що в цього уявного бриджа Бубині батьки грали… поодинці. У цьому вона була переконана”)

– Поясніть сенс слів, сказаних дідусем Генриком: “Безкритично нікого не варто любити. Навіть себе, бо можна перетворитися на нарциса”.

– Розкажіть, якою ви бачите Бубу. Чи можна її вважати важким підлітком? Чому ви так вважаєте? (Буба зовсім не важкий підліток, вона – підліток, покинутий напризволяще зі своїми проблемами власними батьками. Шістнадцять років (а нерідко ці проблеми діти вже відчувають у 12-13 років!) – складний період дорослішання, коли увага й розуміння рідних і близьких надзвичайно потрібні дитині, що робить перші кроки в доросле життя. На жаль. Бубі, як і більшості її однолітків, доводиться всі випробування цього віку долати самій. Вона сильна дівчинка! У хвилини відчаю вона слухає класичну музику, медитує або грає з дідусем у бридж. Буба має унікальні здібності до бриджу, у неї розвинене логічне мислення. Вона прекрасно співає. Проте нею ніхто, крім дідуся, не цікавиться й не займається, буває й він не завжди розуміє онуку, бо занадто зациклюється на власних образах на дочку й зятя. (“Дід поглянув на онуку, немовби вперше її побачив”-, “Пекло продовжувалося, і Буба у відчаї сягнула по навушники. Зрештою, завдяки цим скандалам вона знала напам’‎ять усі найвідоміші концерти для скрипки з оркестром. Вона не встигла увімкнути диск. У дверях стояв дідусь і голосно шепотів:

– Ця сварка гірша, ніж попередня. Перед нами тиждень тиші.

– Менше, – так само пошепки відповіла Буба. – Помиряться післязавтра, бо підуть разом до театру”.

Дід і онука – змовники. Вони намагаються згладжувати гострі ситуації, які весь час накручують батьки. Наприклад, ситуація з “нечитанням” членами родини материного літературного “мила”. (“Мати не зауважила потиску двох рук. Меншої, дівочої, і великої, старечої, яка тримала під пахвою примірник “Службової сонати”.

“Зрештою, подумала вона (Буба), навіть, якщо батьки розлучаться, то в неї залишиться дідусь.

І Буба вкотре подумала, що життя без старенького було б для неї просто нестерпне”.

“Дідусь важко підвівся й більше не озвався жодним словом. Поплентався, ледь згорбившись, до своєї кімнати. За ним подалося Бубине серце.

Решта онуки із застиглим поглядом залишилася в кімнаті”.

” І дівчина подумала, що в цьому домі краще вже бути хатньою робітницею, аніж нею, Бубою”.)

– Чим є для Буби її кімната? (Це її територія, її світ, де вона могла бути сама собою. “Вона не терпіла, коли хтось із батьків удирався на її територію. Бо їм не вдавалося побувати в неї без спроби понишпорити в доньчиних речах, зошитах і нотатках. А Буба понад усе ненавиділа якраз такі обшуки”; “вона почувалася майже щасливою, що їй не доведеться передивлятися каталоги й проспекти, вибирати острови, на яких більше басейнів, ніж дерев на їхній вулиці. Що її кімната не перетвориться на виставку італійських меблів, а батьки залишаться зі своїми звичками, не надто дорогою косметикою й рахунками за телефон. Бо це нормально,- думала Буба, ворушачи великим пальцем лівої ноги. – А нормальності не можна купити за жодні гроші. Відмовитися від неї означало покинути все те, що, власне кажучи, було добрим, власним і примушувало дівчину, незалежно від життєвих негараздів, які траплялися мешканцям Бубиної квартири, любити власний дім. Вона не збиралася міняти його на жодну віллу. Навіть якби там стояли тисячі коробок з новими мартенсами”.)

– Доведіть, спираючись на текст, що для Буби родина, дім, батьки є найважливішими попри їхні дивацтва й байдужість до неї. (“Буба раптом усвідомила, що епітет “щасливі” дуже невідповідне слово, аби проілюструвати стосунки між батьками. – Ну, хай там як, а тато з мамою разом, – здалася вона”; Олька: “Мені здавалося, що батько щойно дурнувато всміхався в дебільній програмі, а мама, напевне, уже кілька годин базікає з кимсь на іншому кінці міста. На неї вирячився якийсь псевдоінтелектуал, що видає книжечки на всі випадки життя, а вона заряджає біля нього свої жіночі акумулятори. І так щодня, – переможно закінчила вона”.

Буба: “Буба взялася захищати сімейні цінності. – Батьки знаходять для себе час удома, – продовжувала вона голосом, який свідчив про її прагнення повірити у власні слова”.

Олька: “Удома батьки приречені на власне товариство, та вони тут просто гинуть! Так, гинуть! – засичала вона зловісно, ніби повторювала слова Касандри на сцені шкільного театру. – Уникають розмов, брешуть, дратуються, утікають одне від одного, бо в них немає часу для себе, а якщо випадково зіштовхнуться, скандал забезпечено. Ти що, справді цього не бачиш? – знову здивувалася сестра”.)

– Поясніть, чому через “мамине кохання” та татові викрутаси щодо інших жінок найбільше страждала Буба? (“І через усі ці складні причини Буба почала сумувати за нормальними сімейними ситуаціями. За Олькою, яка ридає у вітальні, за Францішеком, котрий мав усі шанси стати мімом, за веселою мамою, що домовляється про зустріч із ксьондзом Кореком, за татом, коли той супроводжує маму поглядом Казанови-старшокласника. Зовсім нещодавно Бубині мрії зосереджувалися на тому, аби всі вони бодай один день провели поза домом. Зараз вона все б віддала, щоб повернути ці нестерпні, дратівливі, але такі необхідні для родинного життя хвилини в помешканні на Звіринецькій”; “Коли ввечері Буба слухала свій улюблений диск із найкращими скрипковими концертами, їй спало на думку, що домашній оркестр трохи “розстроївся”. Ця відсутність гармонії не була новою, але чомусь дивно її засмутила. Уперше в родинній опері з ‘‎явилася анонімна солістка, якій удалося цілковито вивести матір з рівноваги. Досі батьки ніколи не відкривали перед Бубою своїх слабинок. Були настільки зайняті собою, що навіть не помічали решту членів оркестру. Тим часом хтось сфальшивив, з’‎явилася зайва нота, когось підвів смичок, і першокласний оркестр почав грати, як дует музик-самоуків. Подумавши про дует, вона раптом побачила перед собою Адася з Йолькою, які танцювали самбу на безлюдному пляжі. Рухалися важко й неритмічно, ніби зовсім не чули скрипки, чиї ідеально злагоджені звуки розливалися Бубиною кімнатою, тихенько розповідаючи якусь важливу й сумну історію одного знайомства. І Буба чомусь зраділа, що скрипка грає не для батька з матір’‎ю, і не для Адася з Йолькою. Вона грає для неї, для зіщуленої клубочком Буби, ледь наляканої несподіваним відкриттям, що іноді краще бути самій, аніж із кимсь, хто зробить твоє життя сірим і безрадісним”.)

– Що відбувалося в квартирі Бубиних батьків з появою нової подруги матері “сестри Астріди”? Доведіть, що вона була нахабною шахрайкою. Чому мати дозволила їй маніпулювати собою? Чому не побачила її істинної сутності? (“Пані Астріда як цунамі вдерлася в родину Буби: “Досі будь-яка суперечка відбувалася, як звичайно, достатньо було запастися терплячістю, щоб знову побачити, як батьки повертаються до ніжності й любовних зітхань. Проте цього разу мати порушила класичне закінчення подружньої драми й запровадила на сцену нову дійову особу, що тут, у їхньому домі, почувалася краще, ніж Буба”!)

– Яку пораду дала Бубі Зузка Хваст щодо материного божевілля? Доведіть, що проблеми, з якими намагається впоратися Буба, непоодинокі в польських (та й в українських) родинах, (“…через маму. Вона збожеволіла, – коротко пояснила Буба, розгризаючи м ‘‎ятне драже.

– Лише зараз? – здивувалася Зуза, і в її голосі вчувалася нотка заздрості. – Тоді тобі справді пощастило. Можна сказати, що ти постаріла з нормальною матір’‎ю. З моєю не можна було говорити ще в п’‎ятому класі школи. Ну, що ж, – співчутливо зітхнула вона, – колись і у твоєї мусив поїхати дах. Із часом це минається, – продовжувала Зуза тоном знавця ненормальних матусь. – Нарешті ти якось до цього звикнеш, але треба мати терпіння. Послухай доброї поради.

– Біда в тім, – пояснила Буба Зузі, – що в мами поїхав дах не через мене, а через якусь ненормальну жінку, котра відучора живе в нашому домі, поглинає наш сніданок і поводиться, як мамин чоловік… Вони навіть сплять разом, – Буба вже пожалкувала, що все так вибовкала, але Зуза не надто зацікавилася екстравагантністю Бубиної матері.

– Не переймайся, – сказала вона. – Це минеться. У твоєї матері теж повинні виявитися якісь вади. (…)

– Власне кажучи… – намагалася проаналізувати ситуацію Буба, – відтоді, як батьки повернулися з моря, мама виглядала такою нещасною, весь час плакала. Навіть вигляд тата її страшенно дратував і… і… знаєш, вона з ним узагалі не розмовляла. А він теж поводився по-дурному, неначе мамині нерви його не обходять.

– Сама бачиш, – Зуза безпорадно розвела руками. – Емоційний недолік! Причому серйозніший, ніж у моїх старих після розлучення.

– Після розлучення?

– Звісно. А чого ти дивуєшся? У нашому класі більше розлучених батьків і матерів, ніж тих, що живуть разом”)

– Яку роль в житті Буби й дідуся Генрика відіграє бридж? Чому вони завжди грають на пару? (“Цього разу, моя дорогенька, ти перебільшуєш! – дідусь аж затрусився. – Не звертайся до мене цією жахливою мовою кар’‎єристів, як твої нещасні батьки. Ти що, вирішила в майбутньому піти їхніми слідами? Писати поганенькі романчики або мавпувати на екрані на очах усієї Польщі? – дідусь не на жарт перелякався, уявивши, що Буба стане авторкою еротичних книжок або сидітиме, утупивши напудреного носа в об’‎єктив телекамери. – Твоє майбутнє повинно бути іншим, – заявив він. – Я бачу тебе, – почав він пророчим тоном, – на міжнародних змаганнях за титул королеви бриджу. Через декілька років станеш найкращою”. ” Хіміком ти однаково не станеш, – безапеляційно заявив дідусь, – а честь родини відстоювати треба, – наказав він і подався по колоду карт”. “Справжній виграш у лотерею – це ти, Бубо. Жодні мільйони тебе не вартують, – і сів, аби дати перше інтерв’‎ю”; “-А що там нового в Адася? – дідусь програвав велику кількість очок, тож Бубі спало на думку, що таким чином він хоче примусити суперника розслабитися.

– Не знаю, – неохоче відказала вона. – Я ж не Йолька.

– І це твій найбільший козир, – серйозно запевнив пан Генрик. – А таких Адасів на твоєму шляху буде стільки, скільки двійок у колоді. Ти повинна, дитино, чекати на свого козирного короля.

– Найгірше, що я мушу, а Йолька ні.

– Дурниці! – обурився дідусь. – Якщо твій Адась справжній козирний король, а не який-небудь хрестовий валет, то ти ще цю партію виграєш. Інакше, – мудрував він, намагаючись зазирнути в Бубині карти, – нема за ким шкодувати.

– Це ти, дідусю, мій король, – примружила очі Буба. – Зараз, коли ми з тобою граємо, у нас збори, присвячені скаутській пісні. Йолька абсолютно безголоса, Адась теж далеко не Паваротті, а я, найкращий голос загону, обрала побачення з тобою”.)

Учитель. Одначе дідусь Генрик є золотою серединою цієї сім’‎ї. Здебільшого саме він є рушієм сюжету. Дідусь не просто виконує нав’‎язані сімейними конфліктами чи ситуаціями ролі – навпаки, він завжди охоче приміряє рольові маски: мудреця-філософа, колишнього донжуана, рятувальника, досвідченого пройдисвіта, а часом навіть бевзня. Водночас він здатен не тільки підтримати Бубу в тяжкі хвилини, а й вирішити в родині будь-яку ситуацію завдяки гумору та здоровому глузду. На ділі він завжди виявляється найближчим Бубиним другом, який здатен оцінити й переосмислити будь-яку складну ситуацію. Щоправда, у другій частині роману бачимо, що він почувається дедалі самотніше й намагається знайти собі “інтернетного” друга для душі, чим дивує Бубу.

Дідусь Генрик

У мене є гідність, – гордовито підкреслив дідусь. Прогулянка засніженими вулицями між магазинами належала до його улюблених занять. Роздивляючись вітрини, він тішився, як дитина. Особливо полюбляв спортивні магазини й крамниці іграшок. Погано реагував лише в чергах у продуктових, зате супермаркети, де можна було ходити з кошиком, викликали в нього повагу.

Найдужче дідусь цінував відділ алкогольних напоїв. Продавчині добре його знали й відразу з’являлися, почувши за полицями його гучний голос. Вони розуміли, що він нічого не купить, але старенький був просто чарівний і так цікаво розповідав про довоєнні горілки, що невдовзі його оточувала юрба покупців, неначе дідусь проводив у супермаркеті екскурсію, (с.5)

Пообіддя було сонне й ледаче. Навіть жвавий останнім часом дідусь впадав у зимову сплячку, про що свідчило його гучне хропіння. Мати ходила по хаті знервована, у розхристаному халаті й шукала натхнення

– Твоє майбутнє повинно бути іншим, – заявив він. – Я бачу тебе, – почав він пророчим тоном, – на міжнародних змаганнях за титул королеви бриджу, (с. 13)

Важливо любити людей. Особливо в наш час, коли всі кидаються одне на одного з бейсбольними битами, крихта справжніх почуттів цінується на вагу золота…(с.25)

Дідусь був чемпіоном з вигадування проблем.

– Я ж бо, онучко, розумна людина, і завжди помічаю, що діється довкола мене, – закінчив він, посміхаючись, а в його очах видніла сімдесятип’‎ятилітня мудрість

Бабуся Рита

– Бабуся ціле життя була вчителькою, – майже пошепки пояснювала вона подрузі й нарешті побачила в її очах зрозуміння.

– Пробуде з тиждень, може, довше. А цього вистачить, Щоб дідусь набув важкої депресії, я – комплексів, а Бартошова – неврозу, як це було рік тому

– Визначте місце в родині Буби баби Рити? Чому її не люблять і намагаються якнайшвидше спекатися? Чи хотіли б ви, щоб ваша бабуся була схожа на бабцю Риту? Чому? Визначте головну проблему баби Рити. (З бабою ритою пов’‎язане “пекло дитячих спогадів” Буби. Баба Рита, батькова мати, як і всі інші, понад усе захоплена собою та “здоровим способом” життя. А ще вона була сорок років учителькою і це стало діагнозом. Вона весь час усіх повчає і перетворюється на сімейного диктатора. ” Як я рідко сюди приїжджаю! Ходи-но, Бубонько, я тебе поцьомаю, – бабуся Рита виконала ритуал, який аж ніяк не нагадував поцілунок. Бубі навіть здалося, що літня пані старанно уникала торкнутися її вустами, на яких видніли сліди віртуальної помади”; “Бабуся ціле життя була вчителькою”; “Пробуде з тиждень, може, довше. А цього вистачить, щоб дідусь набув важкої депресії, я – комплексів, а Бартошова – неврозу, як це було рік тому.

– Ти диви, – зітхнула Агата тоном знавця педагогів, – одна вчителька, а скільки лиха здатна наробити “Навіщо їй ходити до театру, якщо в неї вдома постійні вистави? – прийшов на допомогу дідусь, гортаючи газету.

– Я й анітрохи не сумніваюся, – бабця відкопилила губу. – Те, що відбувається в цьому домі, нагадує цирк, а це надзвичайно шкідливо, – бабусин голос досягнув максимальної висоти.

– Надзвичайно шкідливими бувають вистави нудні й повчальні. Ти, дорога Рито, якраз і з ‘‎являєшся в нас із таким репертуаром, – дідусева голова сховалася за сторінками газети, тож тепер бабця зверталася із претензіями до Адама Малиша з першої сторінки “Газети Виборчої”, який саме готувався стрибнути із трампліна”; “- Бабусю, уже приїхало таксі! – Буба повернулася з балкону, намагаючись надати обличчю вираз, який найкраще передавав би атмосферу ніжного прощання. Але бабця вочевидь забула про цей ритуал. Диригуючи транспортуванням своїх валіз, вона квапливо покидала пост командувача. Коли її капелюшок зник у салоні таксі, а дідусь послужливо хряснув дверцятами, Буба машинально помахала рукою. Батько зробив те саме з балкону. Мати не з’‎явилася взагалі, що примусило діда виголосити лаконічний коментар.

– Дивися, Бубо, як воно буває, – зауважив він, кумедно ворушачи вусами, – щойно позбулися одного нещастя, а вже маємо чергову драму. Ромео на балконі, а Джульєтта в сльозах. Як чудово, що на цьому найкращому зі світів існують карти”)

– Чому дідусь Генрик свариться з бабою Ритою? Чому інші члени родини намагаються їй “догоджати”? Як вели боротьбу зі “здоровою їжею” баби Рити Буба та батько й дідусь?

– Прокоментуйте цитату “Усередині самої себе Буба була відмінницею в школі виживання, свідома власної переваги над усім, що її оточує. Ну, може, не над усім, але, напевне, над світом, у якому більшість її рідних та знайомих бавилася в піжмурки. Гралися мати й дідусь, а поруч із ними крутилася, наче дзига, довгонога Йолька. Поміж них з певною гідністю вештався Адась. І в усіх на очах були пов’‎язки. Крім Буби, яка знову сплела ноги, вирівняла дихання й виключилася із гри”. Виділіть в ній ключові слова, доведіть, що Буба – “стійкий солдатик”.

– Буба та її дідусь Генрик весь час підслуховують. Як ви думаєте, чому вони це роблять?

– Яку функцію стосовно діда має виконувати Буба за дорученням батьків? Чи дійсно вона перетворюється на дідусевого наглядача? (“Я тебе не можу залишити, бо ти відразу побіжиш по квитки спортлото. До того ж, на таксі треба мати грошики, а звідки їх узяти, коли ти цього місяця все дощенту програв?”)

– Прокоментуйте думки діда Генрика стосовно онуки: “І не занадто худа, і не затовста. Щоправда, не така вродлива, як довоєнні актриси, чи хоч би Марися, але нічого їй не бракує. Якби ще трохи краще грала в бриджа…”. Схарактеризуйте його ставлення до Буби.

– Яку роль у творі відіграють сестра Буби Олька, її чоловік Роберт та їхній малолітній синок Францішек? Чи можна сказати, що молоде подружжя живе в любові та злагоді? Чому дід Генрик не любить Ольку? (“Буба не брала участі у сварці. Кожні три місяці Олька із сином, що ревма ревів, атакувала батьківський дім, захоплювала вітальню і перебувала там доти, доки не з’‎являвся скрушний Роберт із букетом прив’‎ялих троянд. Після довгих перемовин, коли сльози чергувалися із взаємними докорами, уся трійця полишала територію відчуження. Олька й Францішек з полегшею, Роберт – з невиразною гримасою жалю, неначе учень, у якого несподівано закінчилися канікули. Цю сумну вервечку біженців супроводжували запевнення, сповнені радісних слів про міцні родинні узи й побажання, аби несподівані Ольчині відвідини раз і назавжди залишилися в історії. Проте вони повторювалися з аж ніяк не історичною регулярністю, просто без кінця”; “Бідний Роберт, – подумала вона про тихого швагра, у якого не було жодних шансів приборкати вередливу дружину, котра постійно переконувала свою другу половину в перевагах фемінізму над чоловічою безпорадністю. Цей фемінізм, який полягав у постійному задоволенні сценічних забаганок Ольки й ненавмисному, проте систематичному занедбуванні Францішека, часто наштовхувався на Робертів спротив. І через це чергові псевдофеміністичні прагнення переносилися разом з Олькою на вулицю Звіринецьку”; “Нестерпний шибеник, на підтвердження непомильності дідусевої оцінки, схопився з голосним плачем і, незграбно стягаючи трусики, обцюняв килим, а саме турецьку розету, якою так пишалася господиня.

– Що тут робиться? Чому, у дідька, ви дозволили йому пісяти на килим? – у дверях стояла мати й намагалася поглядом переконати Францішека припинити ганебні дії.

– От і капець твоєму килиму, Марисю! – проказав дідусь тоном знавця, а тоді тихенько вибрався із цього шарварку, який знову зчинився у вітальні, і асоціювався в Буби з Вавилонською вежею. Хіба що з тією відмінністю, що тут ніхто нічого не будував. Навпаки, руйнувалися підвалини й опори родини, і все це під голосний плач Францішека, який демонстрував могутність свого голосу в будь-якому місці й будь-якій ситуації”; “Є покинутий чоловік, занедбана дитина й комфортабельна квартира. Є полишене навчання й невдала кар’‎єра співачки. Треба, нарешті, дати цьому лад. Закінчити навчання, виховати Францішека й спромогтися бодай на якусь самостійність. Гарна незалежність… Моя донька в епізодичній ролі в поганенькому серіалі, із прихованою під пледом анемією! Та на місці цього Роберта…” (батькова реакція на чергову появу Ольки в рідному домі); “Я ніколи б не закохалася, – думала Буба, спостерігаючи за кульмінацією мелодрами, яку знала напам’‎ять. Герої подружнього скандалу неухильно наближалися до згоди. – Я б цього не зробила, коли б не… Узагалі я вже теж трохи закохалася. До того ж нещасливо”.)

– Доведіть, що Буба стає янголом-охоронцем не тільки власних батьків, а й родини старшої сестри. Поясніть, чому вона тримає сторону зятя Роберта, а не Ольки? Чим Олька схожа на матір? Чи можна її вважати гарною дружиною й матір’‎ю? Чи не є це, по-вашому, проблемою багатьох молодих сімей не тільки в сучасній Польщі, айв Україні?

– Які хвилини для Буби були найдорогоціннішими? Чому? Знайдіть ключові слова в наведеній цитаті, поясніть їхнє смислове навантаження. (Епізод з обпеченою матусею. “Як дивно, – думала Буба, з недовірою дивлячись на веселі обличчя батьків. – Начебто все так, як і вчора. Та сама кухня, той самий джем на столі, схожий ранок, безсніжний, проте морозяний. Але скільки змінилося! Мати радісно сміється. Від цього її обличчя ще більше почервоніло, але її це зовсім не турбує. Тато назавжди повернувся до рідних пенатів, а крім того відверто фліртує з матір’‎ю. Поводиться, наче хлопчак, і голосно планує, куди вони подадуться на вихідні. Дідусь уже виборов свою пайку тютюну. Розхвалює сир, що приготувала Бартошова, хоча таке трапляється з ним раз на кілька років. Ну, і Бартошова, яка вдає набурмосену, але її очі сяють, як дві незабудки. У Бубі теж щось розквітає й співає. Такий собі зимовий жайворонок щастя. їй хочеться зупинити цю картину, записати її на твердий диск пам’‎яті й переглядати завжди, коли їй буде сумно”)

– Що ви можете сказати про подружжя Маньчаків, що регулярно приходять пограти в бридж з рідними Буби? Яку роль ці персонажі відіграють у творі? (Маньчаки сприймаються ще як одне подружжя придурків, вони зіставлені з батьками Буби. Такі ж егоїстичні, зайняті собою, своїм статусом в очах оточуючих. Крім того, вони нахаби й ненажери. Весь час об ‘‎їдають Бубиних родичів, і не тому, що їм немає чого їсти, а тому що вони лінуються готувати та цвиндрять гроші на різні ексцентричні речі, через які виглядають, мов “ворони у пір’‎ї павича” (Мольєр). їхні постаті карикатурні! Вони ще гірші, ніж Бубині батьки. Навіть їхнє бажання всиновити дитину виглядає егоїстичним і безвідповідальним, тому що весь час вони думають тільки про себе.) Як до них поставилася бабця Рита? Хто, по – вашому, більш огидний у цій ситуації, Маньчаки чи баба Рита? (“Не заважати! – засопіла бабця. – Але ж ці люди заважають лише своїм виглядом. Вони не нашого кола.

– Вони дуже приємні й культурні, – Бубу прикро вразили бабчині слова хоча б через те, що Маньчаки більше цікавилися її юним життям, ніж бабуся” )

– Розкажіть про проблеми Буби поза домівкою. Яким є її статус як учениці ліцею? Схарактеризуйте її стосунки з однокласниками. Чому Адась і Йолька стали для неї болючою проблемою? (“Уявила собі, як вона висить на шиї в Адася, і відчула важку лапищу несправедливої долі, що наблизила до Адасевого серця Йольку, а її, Бубу, відсунула на задній план. І ця ж таки нахабна лапа так дошкульно струсонула Бубиними амбіціями, що їй аж заболіло. А Бубина доля, дірява й зруйнована, схожа на спиці поламаного парасоля, який не може захистити її від зливи сліз”; “Йолька – моя подружка, й Адась від неї дуріє. У цій ситуації я намагаюся позбавитися почуття ревнощів і розчарування. Тому медитую. Це дає можливість відсторонитися від справ, на які я однаково не можу вплинути”; ” До Бубиної кімнати вже зазирав місяць, і з радіо пливла музика. Дівчина любила слухати радіо, але нині все віддала б, якби під вікном чувся тихий Адасів голос. І щоб цей голос заглушив усі інші. Ті, що лунали з кухні, й ті, що були всередині Бубиної душі, роздертої на клаптики, ніби шпаргалки з фізики, розкиданої по кутах, як зібгані аркушики з формулами в темній кишені. Буба замислилася, що крім того могло справити їй приємність. Дійшла висновку, що спатиме одягнена, не прийме душ і не почистить зуби. А оскільки це була приємність реальна й легко досяжна, дівчина швиденько залізла під ковдру”. Лише дід підтримує онуку, він єдиний у курсі справ Буби: “Це вони з тобою вчинили по-свинському, моя Бубо. Цей стрижений і шантажистка. У друзів можна попросити, але не можна ображатися, якщо чогось не отримаєш. Крім того, ця Барбі вихопила тобі з-під носа отого здоровила, тож не бачу приводу, щоб вона позбавила тебе ще й зошита. Зошит, на відміну від здоровила, твій. І завдання твої…”; “коли ми вже залишилися самі на цьому чудовому світі, немає іншого виходу, як…

– Зіграти в бриджа? – прошепотіла Буба”.)

– Що ви можете сказати про Бубиних вчителів? Як ви думаєте, чому в тексті жоден із вчителів не має імені, а функціонує лише під прізвиськом (Шварценегер, Гібсон, Редбулька тощо)?

– Чому Буба почала краще вчитися? (“Та немає тут жодної таємниці. Останнім часом удома було так зле, що я просто весь час училася, щоб не здуріти, – пояснила вона, запихаючи змерзлі руки до кишень куртки”.)

IV. Рефлексія.

Проблемні питання:

1. Коли ви чуєте слово “буба”, які асоціації у вас виникають? (Правильно – передусім дитячі. Усі ці буби, вави, які в перекладі з дитячої мови означають побиті колінця, подряпані ручки з ніжками, одним словом, – гулі. Без них не обходиться жодне дитинство, бо на цих бубах дитина здобуває свій унікальний життєвий досвід).

2. Чи згодні ви з твердженням: Буба – мудра дівчина-підліток і абсолютно інфантильні дорослі герої? Чому так? (Дійсно, так. Дорослі часто не усвідомлюють, що починають в очах власних дітей здаватися смішними. Намагаються зберегти авторитет і водночас борються за своє доросле “бути чи не бути”. У Буби немає вибору, і так само, як багато інших молодих людей, вона робить для своєї родини все можливе, при цьому часто перебираючи на себе роль власних батьків).

3. Як ви гадаєте, чи був реальний прототип у Буби і, що найцікавіше, у пана Генрика? (За словами автора, Бубин дідусь – це викапана… її мама! Із тією відмінністю, що вона не мала пристрасті до алкогольних напоїв. А Буба – це просто випадково зібрані докупи дівчачі риси. Хоча іноді вона багато в чому схожа на письменницю. Ця розгубленість і, водночас, її намагання виправити світ…)

4. Чому пан Генрик, людина похилого віку, є найбільш близьким другом Буби? Чому, на вашу думку, спільну мову підліткам легше знайти зі старими людьми? (Молода людина потоваришує з тим, хто її зрозуміє, матиме для неї час і безкорисливо підтримає. Батьки часто вимагають від дітей, аби ті були гарно виховані й мали добрі манери. У них власні уявлення про те, якою повинна бути молодь, і їм бракує часу, щоб краще познайомитися зі своїми сином чи донькою. А дідусеві й бабусі – навпаки. Вони вміють просто любити, нічого не очікуючи натомість. У їхньому житті виникає порожнеча, яку онуки чудово заповнюють. І цього достатньо для чудових взаємних стосунків).

5. Яку роль відіграє у творі образ будинку? (Образ дому відіграє в романі велику роль, бо всі події в житті Буби, навіть ті, що відбулися чи відбудуться поза межами будинку, вирішуються саме в їхньому помешканні. Наприклад, удома Буба навчається грати з дідусем у бридж, сюди ж надходить газета з повідомленням про те, що Буба стала чемпіонкою Польщі з цієї гри, тут же дівчина переживає своє перше кохання і величезну тривогу за близьку подругу Агату та сестру Ольгу; також удома Буба святкує зимові свята та знаходить такі необхідні їй тепло й затишок).

6. Хто є Берегинею родинного вогнища в романі “Буба”? (Хатня робітниця Бартошова. Це комедійний персонаж, який часто стає зв’‎язківцем у родині. Хоча завдання Бартошової полягає у дбанні про чистоту квартири та приготуванні їжі, саме вона часто розв’‎язує сімейні конфлікти. Наприклад, коли дідусь Генрик укотре підслуховує розмови своїх близьких, хатня робітниця, не схвалюючи таких речей, відправляє його до магазину. Бартошова часто виступає в ролі буркітливої, грубої й незадоволеної жінки, але, попри все, саме вона втілює дух родини, виступає символічною матір ‘‎ю-годувальницею й наставницею, чого якраз не можна сказати про Бубину матір Марисю. На відміну від інших членів родини, монолітний образ Бартошової не зазнає багатьох змін і трансформацій. Єдина вагома зміна полягає в тому, що Бартошова, яка в першій частині роману намагається не висловлюватися щодо поведінки членів родини, у другій частині таки порушує своє мовчання й змінює стриману позицію найманої робітниці на відверту позицію жінки, яка знається на житті).

V. Домашнє завдання:

Доведіть, що дідусь Г енрик став своєрідним острівцем порятунку для Буби. Оформіть опорну схему “Заняття і захоплення героїв роману “Буба”*

(1 votes, average: 5.00 out of 5)