Жіночі образи в прозі Тургенєва (За романом “Батьки і діти”)
У назві роману Івана Сергійовича Тургенєва чітко позначена основна проблематика твору – це конфлікт поколінь “батьків” і “дітей”, конфлікт одвічний і нерозв’язний. Однак, крім чоловіків, вічно сперечаються про те, що ж є істина, в романі є жіночі образи, які є носіями гармонійного, неминущого початку в житті.
Можна виділити два основних характерних типу, на які можна розділити всі жіночі персонажі: до першого належать Ганна Сергіївна Одинцова і загадкова княгиня Р., кохана Павла Петровича; до другого типу належать Катя Одинцова, а також мати самого Базарова. Перші – тип фатальних жінок, які змінюють долю чоловіків, часто руйнують її, що збуджують в герої пристрасть, але при цьому не менш, а більш коханих, бажаних. З їх появою в житті героя часто пов’язано пробудження в ньому будь-яких нових почуттів і рис, зміна самосвідомості. Ці жінки здатні підкоряти і поневолювати, але в підпорядкуванні їм герої знаходять сенс життя, в нерозділеного кохання до цих жінок герої проводять залишилися до смерті роки. Так сталося з Павлом Петровичем Кірсанова, так сталося і з самим Базаровим.
На початку роману, коли Євген дізнається романтичну історію нещасливого кохання Павла Петровича до загадкової княгині Р., яку той поетично порівнював зі сфінксом, настільки непередбачуваною і незбагненною вона здавалася, то відкидаючи, то знову наближаючи до себе молодого Кірсанова, – все це викликало лише зарозумілу посмішку Базарова. Він і уявити не міг, що теж виявиться заручником цього “марного” почуття любові, цього дурного “романтизму”, настільки їм упослідженого.
Ганна Сергіївна Одинцова, безумовно, відіграла величезну роль у житті Базарова. Разом з її появою Євген втратив колишню впевненість, але й знайшов щось нове, а саме: людяність, здатність любити і співчувати, здатність розуміти і прощати недоліки оточуючих. Однак Одинцова, будучи багато в чому гідною любові Базарова, тобто гордої і вільної, не менш розумною, цільної, ніж він, не здатна на глибокі почуття, на сильну пристрасть. Ганна Сергіївна холодна, її егоїзм і любов до комфорту переважують всі інші прояви почуттів. Ставши для Базарова сенсом життя, вона сама нічого не знайшла в цій любові, навпаки, настільки сильний прояв емоцій злякало її. У пристрасті Базарова Одинцова побачила лише загрозу для себе і свого спокою. І це не було якоїсь зайвої самозакоханістю, просто Ганна Сергіївна не здатна на бурхливе почуття, в ній дуже сильний інстинкт самозбереження.
Її молодша сестра, Катя, що належить до другого, умовно, типу жінок, про що йшлося вище, називає Базарова “хижаком”. Безсумнівно, до “хижакам” можна віднести і Ганну Сергіївну, однак, відчуваючи в Євгенії велику силу, вона відступає лише через інстинкту самозбереження, зовсім не підозрюючи, що такий відступ буде розцінено як програш. А для Базарова її холодність, а головне – неможливість що-небудь змінити стали своєрідним духовним кризою, крахом всього вибудуваного колись. Свідомість власної слабкості похитнуло світоглядну опору героя. Колишній поділ на “богів” і “телепнів”, колишнє визнання як авторитету лише права “сили” не змогли ужитися в ньому разом з цим новим відчуттям власної слабкості. Переживши і відчувши багато, Базаров зміг пробачити слабкість іншим, але тільки не себе, якому більше не бути серед “богів”, а й серед “телепнів” бути немає можливості. Любов до Одинцовій вирвала героя з його власного світу, де все будувалося за ним же вистражданої схемою, але Анна Сергіївна не дала йому можливості вступити в інший світ, світ “батьків”, де з легкістю жили Аркадій і Катя.
Історія їх взаємин розвивається паралельно історії Базарова і Одинцовій. Однак, наскільки трагічний фінал останньої, настільки життєстверджуюче звучить фінал відносин Каті та Аркадія. Образ Каті немов би покликаний уособлювати протилежність “хижацької” натури старшої сестри. “Ми з вами ручні”, – говорить вона Аркадію, і той погоджується. “Ручні” означає теплі, а не гарячі, значить тихе сімейне щастя, а не скажена всепоглинаюча пристрасть, значить довге життя зі своїми маленькими радощами, а не миттєвий спалах, подібно Базарову.
З образом Каті багато в чому співзвучний образ матері Євгенія. Описуючи свою героїню, автор шкодує, що таких жінок більше не залишилося. І дійсно, її любов до сина не знає меж. Сенс всього її життя укладений в сина, в турботі про нього, в самовідданої самовіддачі, на яку всі здатні. Саме цього і не вистачило Ганні Сергіївні, щоб полюбити Базарова. Любити значить віддавати, віддавати себе цілком, віддавати, щоб втратити й знайти, причому знайти багато більше. Ось Євген Базаров і віддавав свою впевненість, свої переконання, своє заперечення. Любов до жінки, нерозділене кохання, спустошила його, зробила колишній сенс життя непотрібним. Відкривши інший світ, в якому, крім заперечення, були і краса природи, і поезія, і самовіддача до зречення, і смиренність замість гордості, Базаров не зміг у цей світі існувати. Те, що було дано Каті і Аркадію, для нього, Євгенія Базарова, виявилося недоступним. Легкість, з якою Аркадій відрікся від колишніх переконань, не характерна для гордого Базарова, що сприйняв поразку в любові подібно поразки в житті.
Чи можливо уявити, щоб Базаров, припустимо, полюбив молодшу сестру, адже він неодноразово заявляв Аркадію про свою симпатію до Каті, говорив про її достоїнства. Але Євген приречений. Життя “галки”, сімейна осіле життя не для нього, і в цьому трагедія. Тому з усіх він вибрав Одинцову, тому поступився своїм принципом “домагатися від жінки пантелику”, тому не відступився навіть перед смертю.
Відвідуючи вмираючого Базарова, Ганна Сергіївна навіть тоді залишається байдужою. Вона не відчуває до Євгена жалості більше, ніж жалю до будь-якого іншого помираючому людині, вона не відчуває каяття. Одне лише розуміє Одинцова, що “цей-то” її по-справжньому любив. Відчуває, що вона причетна до цієї трагедії смерті, яка розігрувалася на її очах, але тільки страх в її очах, і тільки “милостиня” – її прощальний поцілунок: “Дуньте на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне…”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)