АНТОНОМАЗІЯ
Антономазією (грец. άντονομασία, від άντονομάξω – називаю по-іншому) називається різновид метонімії, побудованої на вживанні власного імені замість загального. Сутність антономазії грунтується на тому, що “власне ім’я, найчастіше ім’я особи, що вирізняється якоюсь характерною ознакою або сталою належністю до певного явища, стає прикметою цієї ознаки або цього явища. Багато міфо-логізмів, літературних персонажів, історичних діячів стали традиційними: Цицерон – “красномовна людина”, Плюшкін – “скупий”, Марс – “війна” і т. д. Більшість власних імен, що використовуються в загальному значенні, передають одночасно й емоційну оцінку”. Наприклад: “Ось і не треба газетних фраз! // – Біль є постійно біль! – // Мовчки зросте десь новий Тарас // Серед кривавих піль!” (Є. Плужник); “Ми переходили всі кола – // О, жоден дант того не бачив!” (Є. Маланюк); “Мы все глядим в Наполеоны” (О. Пушкін).
Антономазія – троп, відомий ще з античності. В одній з поетик Києво-Могилянської академії “Lyra” його, наприклад, визначали так: “Антономазія, або заміна назви – це вживання власного імені замість загального… які мають між собою певну подібність характерів або особливостей”. В. Домбровський писав про антономазію як про троп, в основі якого лежить “описання імення якоїсь особи загальнозвісною прикметою, або названия її іншим йменням, взятим від міста або краю, звідки вона походить, або по-батькові і т. д. Дуже часто служить антономазія для оминання монотонного повторювання одного імення. Так, наприклад, Гомер називає часто Агамемнона і Менелая разом – Атридами, Ахила – Пелі-дом, самого Гомера називали в старину Меонідом”.
Related posts:
- Антономазія – Засоби контекстуально синонімічного увиразнення мовлення (тропи) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Антономазією (грец. Αντονομασία, від Άντονομάξω – називаю по-іншому) називається різновид метонімії, побудованої на вживанні власного імені замість загального. Сутність антономазії грунтується на тому, що “власне ім’я, найчастіше ім’я особи, що вирізняється якоюсь характерною ознакою або сталою належністю до певного явища, стає прикметою цієї ознаки або цього явища. Багато міфологізмів, літературних персонажів, історичних діячів стали традиційними: […]...
- Троп Троп (грецьк. tropos – зворот) – слово, вживане у переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його “внутрішньої форми” (О. Потебня). Найпростіший приклад Т. – порівняння: “Неначе цвяшок, в серце вбитий, / Оту Марію я ношу” (Т. Шевченко). Основні різновиди Т. – метафора, метонімія і синекдоха. Разом з тим до […]...
- Літота Літота (грецьк. litotes – простота, помірність) – троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища. Приклад Л. з вірша М. Вінграновського “Поїхали у Сквиру, на гриби…”, котрий у пуанті розкривається трагічним завбаченням: Ми карасів наловим до обіду І серцем захмелієм як на те, І […]...
- Чим зумовлене перейменування в художньому творі? Перейменування (гр. metonimia – метонімія)- троп, заміна назви якогось предмета чи явища іншою назвою на основі асоціативного зв’язку між ними. Як і в метафорі, один із елементів метонімії опущений і лише мається на думці. Гомоніла Україна, Довго гомоніла. Довго, довго кров степами Текла – червоніла. У цих відомих рядках з поеми Т. Шевченка “Гайдамаки” Україна […]...
- ЗВЕРТАННЯ – Дмитро Білоус – ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Скільки є в нас, любі друзі, Для звертання ніжних слів – І до тата, й до матусі, До бабусь і дідусів! І татусю, й мамцю, й нене, І дідусю, й бабцю теж, Миле, ніжне, сокровенне – Як ще кращ. назовеш? А Федько звертання творить Так, що душу виверта: Замість “мамо” – “ма” говорить, Замість “тату” […]...
- МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ. ЗОБРАЖАЛЬНО-ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ (ТРОПИ) – Мова художньої літератури – мовна система, яка співвідноситься з літературною формою, до якої долучаються усі нелітературні форми задля якнайповнішого відображення дійсності і змалювання образів. У мові художньої літератури функціонують усі відомі мовні засоби. √ Мова художнього твору базується на використанні Тропів, фігур (синтаксичних конструкцій), символів, лексики за історичним, територіальним принципом тощо. – Троп – […]...
- Метаморфоза Метаморфоза (грецьк. methamorphosis – перетворення) – перетворення однієї форми образу на іншу, видозмінення тропа. В основі М.- придієслівний орудний відмінок, що виконує додаткову семантичну роль при предикаті, коли суб’єкт мовлення зазнає постійних перевтілень: Отак тая чорнобрива Плакала, співала… І на диве серед поля Тополею стала (Т. Шевченко). М. має схильність до образотворення через епізод ліричного […]...
- ДО ПРОБЛЕМИ ДОБРА І ЗЛА – БОРИС ОЛІЙНИК Де тільки я не бродив оці тисячу літ! Скільки забулось? Забудеться скільки? Не знаю. Кров закипала на кризі по краплі, як глід. Тяжко спадала на поле вороняча зграя. Хтось мене вів через холод заплющених сіл. Згарища станцій… Безокі віконні провали… Лики і лиця… Поземка ядуча, мов сіль,- Все те за вигоном пам’яті пилом припало. Хтось […]...
- Історична повість як жанр, риси історичної повісті Історична повість – це жанр оповідної літератури. У ній зображуються в художній формі події і особи якогось історичного періоду. Повість відноситься до епосу, тобто оповідної літератури. Зазвичай в ній зображена одне-два події, в яких задіяно кілька персонажів. Їх менше, ніж в романі, але більше, ніж в оповіданні. Важливе місце в ній відводиться оповідачеві, який нерідко […]...
- ПЕАН Пеан (від грец. ποαδν – пеан, цілитель, спаситель – імення бога Аполлона) – хорова пісня, близька до гімна, на честь бога Аполлона. її звичайно виконували тоді, коли зверталися до бога по допомогу або коли дякували йому за перемогу в битві чи за порятунок від стихійного лиха. Появу пеана в давньогрецькій авторській ліриці пов’язують з ім’ям […]...
- Пеан – Жанровий поділ лірики – ЛІРИЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ Пеан (від грец. Παιδν – пеан, цілитель, спаситель – імення бога Аполлона) – хорова пісня, близька до гімна, на честь бога Аполлона. Її звичайно виконували тоді, коли зверталися до бога по допомогу або коли дякували йому за перемогу в битві чи за порятунок від стихійного лиха. Появу пеана в давньогрецькій авторській ліриці пов’язують з ім’ям […]...
- Представництво Кожна особа самостійно укладає угоди і набуває права і обов’язки в результаті цих дій. Однак якщо воно з якихось причин не може діяти в цивільному обороті, то змушений звернутися до іншої особи, яка представлятиме його інтереси. Представництвом називають такі відносини осіб, при якому наслідок угод, укладених однією особою від імені іншої, автоматично переходять на останнього […]...
- Гетерофемія Гетерофемія (грецьк. heteros – інший, означає різнорідність; друга частина терміну походить від імені давньогрецької богині правосуддя Феміди) – помилкова заміна певного слова близьким йому за звучанням, але не за змістом. Так, словосполучення “духовне явище” стосується духівництва, хоч часто воно вживається у розумінні причетності до Духу, що у цьому випадку мусило б мати відповідний вигляд: “духове […]...
- Емпіричний метод наукового пізнання Бекона – коротко “Критичні”, “негативні” міркування про ідолів Френсіс Бекон доповнює “позитивним” викладом власного методу наукового пізнання. У його основу він кладе систематичний експеримент. Випадкового досвіду Бекон у процесі пізнання закликає уникати, бо його узагальнення можуть призводити до приватним, застосовним не у всіх випадках, а іноді і до абсолютно хибним результатам. Висновки ведених по обдуманої, методичної системі експериментів […]...
- Обрядові пісні Обрядові пісні – народні поетичні твори, які супроводжують родинні (весілля, похорон) та календарні (колядки, гаївки-веснянки, русальні, купальські, жнивні) обряди. О. п. мають давнє походження. Як і самі обряди, пройшли складні історичні трансформації, зазнали різних нашарувань, забулися, занепали або й зовсім не були зафіксовані. Проте О. п. значно стійкіше витримали випробування часом, ніж необрядові. Суттєвою прикметою […]...
- Невласне-пряма мова Невласне-пряма мова – своєрідний тип мови, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п. м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п. м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається “внутрішнє мовлення” […]...
- Засоби контекстуально синонімічного увиразнення мовлення (тропи) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Поряд із засобами лексичної синонімії письменники й поети, працюючи над мовленнєвою організацією свого твору, дуже часто вдаються до так званої контекстуальної, тобто нефіксованої словниками, синонімії. Контекстуальними синонімами називаються слова та вирази, які позначають предмет, вживаючись при цьому в невластивому для них або, інакше кажучи, непрямому, переносному значенні. Наприклад: лис, змія, лев (стосовно людини), голова (стосовно […]...
- Вплив на кровообіг різних зовнішніх і внутрішніх факторів Кров’яний тиск і розподіл крові в організмі рефлекторно змінюються при подразненні рецепторів, розташованих на зовнішній поверхні тіла (око, вухо, органи смаку, нюху, температурні, дотикові і больові рецептори шкіри). Так, наприклад, біль і холод викликають звуження судин, а тепло – їх розширення. Біль, як і інші емоції, викликає збудження симпатичної нервової системи і збільшення надходження в […]...
- Евфемізм – що це таке? Евфемізм (наголос на “і”) це слово або вираз, що заміняє собою більш грубий синонім. У перекладі з грецької евфемізм означає “красиві слова”. Часто евфемізми вживаються замість нецензурних висловів, коли обстановка не дозволяє матюкатися. Класичні приклади евфемізмів: “млинець” замість “блядь” або “нафіг” замість “нахуй”, caramba замість carajo. До речі, слово “ведмідь” (знає, де мед) теж є […]...
- ЗНО – Теоретико-літературні поняття – Давня українська література Художній обра. – узагальнена картина людського життя і навколишнього світу (людина, природа, предмет, подія, явище), втілена в індивідуальну мистецьку форму творчою уявою художника. Ця картина створюється за допомогою естетичного сприйняття, тобто з погляду прекрасного. У широкому розумінні образ – специфічна, відмінна від повсякденної, форма відображення та пізнання дійсності в мистецтві, 1 жанр ораторської і поетичної […]...
- Легенда – Система епічних жанрів – ЕПІЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ 3.2. Система епічних жанрів 3.2.11.Легенда Легенда (від лат. Іеqеnda – те, що слід читати) фольклорний або літературний твір, що містить розповідь на фантастичну тему. З усіх інших епічних жанрів легенда найближче стоїть до міфу, оскільки, як і в останньому, в ній ідеться про фантастичні події, проте, на відміну від міфу, в основі легенди лежить, хоча […]...
- Репліка в літературній критиці Репліка в літературній критиці – невелике за обсягом спростування або заперечення неприйнятних для автора положень, думок, суті публікацій. Р. можуть бути редакційними (висловленими від імені часопису) і авторськими. Р. – гострий спосіб обміну думками у критиці, широко використовується в літературних полеміках. Р., наприклад, часто послуговувалися львівські часописи 20-30-х XX ст., що стояли на різних ідеологічних […]...
- ЕПІТАФІЯ Епітафія (грец. έπΙτάφΙοζ, від έπΙ – на, над і τάφοζ – могила, тобто надгробне слово) – вірш, призначений для напису на пам’ятникові померлої особи, часто у формі епіграми. Як літературний жанр епітафія з’являється в давній Греції та Римі. Пізніше стали писати епітафії на смерть неіснуючої особи з метою осміяти вади певної людини чи людського типу. […]...
- Епігон Епігон (грецьк. epigonos – нащадок) – зневажливо-іронічна назва письменника, який не виробив власного творчого “обличчя”, не набув творчої самостійності, а наслідує, копіює індивідуальний стиль, форму, повторює ідеї, художні прийоми своїх попередників. Епігонство викликається до життя або віховими творами літератури, або ж яскравими оригінальними манерами письма. Тому не випадково найбільшими жертвами епігонського наслідування стали такі рубіжні […]...
- В серці і сльози і біль – ПОЛЬ ВЕРЛЕН * * * В серці і сльози і біль,- Небо над городом плаче. Що це за туга? Відкіль Цей невгамований біль? Мжиці зажурені звуки І на землі, й по дахах! В серце, що в’яне від скуки, Ллються зажурені звуки. Сльози і біль без причин В серці, якому байдуже… Тут ані зрад, ні провин: Туга моя […]...
- Тирада Тирада (фр. tirade, від італ. tirare – тягти) – довга фраза, велемовна репліка, монолог пафосного характеру. У французькому віршуванні – строфа, в якій рядки пов’язувалися спочатку одним асонансом, пізніше – моноримою. В українських думах Т. означає мовні періоди обсягом від двох до восьми рядків, об’єднані римою. Трапляється вона і в сучасній поезії у вигляді довгої […]...
- Правовий статус громадянина Часто аналіз статусу громадянина обмежується цитуванням конституційних положень про права і свободи людини і громадянина (ст. 17-64 Конституції РФ) або посиланнями на них і порівнянням їх відповідності загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права. Тим часом з точки зору державного управління тут існують дуже гострі “кути”, які не можна не помічати. По-перше, статус громадянина характеризує взаємозв’язок […]...
- Метонімія – Засоби контекстуально синонімічного увиразнення мовлення (тропи) – Художньо-мовленнєва організація літературного твору – ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ Метонімія (грец. Μετωνυμία – перейменування) – це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов’язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою. Наприклад, такий вислів, як “весь театр аплодував”, містить у собі метонімію, виражену словом “театр”. Це слово вжите тут не у прямому, а в переносному значенні, оскільки, кажучи так, ми маємо […]...
- МЕТОНІМІЯ Метонімія (грец. μετωνυμία – перейменування) – це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов’язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою. Наприклад, такий вислів, як “весь театр аплодував”, містить у собі метонімію, виражену словом “театр”. Це слово вжите тут не у прямому, а в переносному значенні, оскільки, кажучи так, ми маємо […]...
- Відгук на казку-бувальщину Платонова “Невідома квітка” У цій казці автор доніс до читача дуже цікаву думку: істоти, що виросли в тяжких умовах, перетворюються на “досконалість і красу”. А ті, хто був зніжений, не бувають так прекрасні, як ті, хто “пробив собі дорогу насилу”. Маленька квіточка виріс там, де решта вмирали. Для виживання йому довелося збирати крапельки роси вранці, триматися своїми маленькими […]...
- Прекрасне Прекрасне – одна з категорій естетики, виражає ту грань естетичного освоєння світу, що відповідає ідеалові людини і супроводжується почуттям естетичної насолоди. Мірою П. з боку об’єкта є симетрія, гармонія, пропорція, ансамбль його природних властивостей, які забезпечують позитивне значення явищ для людини; з боку суб’єкта мірою П. є духовне багатство вільної особи, яка невимушено, незацікавлено (з […]...
- Відсторонення Відсторонення – художній прийом за суттю протилежний до уособлення. Якщо уособлення оживлює неживі предмети, персоніфікує фізичні явища, то В. представляє психічні процеси, стани як фізичні явища, зображує їх як нібито самостійно існуючі. За структурою В. – вид метонімії: Тріпонуться слова, мов бджоли на дощі, Вривається розмова, ледве розпочата, Спалахують думки й ховаються мерщій, І погляд, […]...
- НАРОДНІ КАЗКИ – СВІТ ФАНТАЗІЇ, МУДРОСТІ Казки – улюблена тема будь-якого школяра. їх люблять як діти, так і дорослі. Чим же вони так привертають до себе увагу? Що в них особливого? Передусім те, що в них завжди перемагає добро, вони мають цікавий зміст, їхні герої часто наділені надлюдськими можливостями, а тварини, як люди, уміють розмовляти. У казках засуджується жадібність, жорстокість, висміюються […]...
- Теоретика-літературні поняття – Давня українська література Художній образ – узагальнена картина людського життя і навколишнього світу. (людина, природа, предмет, подія, явище), втілена в індивідуальну мистецьку форму творчою уявою художника. Ця картина створюється за допомогою естетичного сприйняття, тобто з погляду прекрасного. У широкому розумінні образ – специфічна, відмінна від повсякденної, форма відображення та пізнання дійсності в мистецтві. У вузькому розумінні образ – […]...
- Розповідач, або Наратор Розповідач, або Наратор (лат. narrator — розповідач) – різновид літературного суб’єкта, вимислена автором особа, від імені якої в епічному творі він веде розповідь про події та людей, з допомогою якої формується весь уявний світ літературного твору. Р. – літературна постать, котра, як правило, є водночас автором і персонажем (Рудий Панько у “Вечорах на хуторі коло […]...
- Засоби художньої виразності Троп – це слово або вираз, що вживається в переносному значенні для створення художнього образу і досягнення більшої виразності. До тропів відносяться такі прийоми, як: Епітет; Порівняння; Уособлення; Метафора; Метонімія; Іноді до них відносять гіперболи і літоти. Жодний художній твір не обходиться без тропів. Художнє слово – багатозначне; письменник створює образи, граючи значеннями і поєднаннями […]...
- Твір на тему – Ярослав Мудрий Український народ має всі підстави пишатися своєю славною історією. Протягом віків Україна переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв. Одним з них є київський князь Ярослав Мудрий. Остаточно розбивши печенігів, Ярослав дбав про лад і спокій у країні. Побудував величаву церкву святої Софії, дав наказ записати усі права в одну книгу і назвав […]...
- Біль як вияв буття у поезії Степана Процюка Під поняттям “біль”, як правило, розуміють неприємне відчуття і страждання, що включають перцептивний, емоційний, когнітивний і поведінковий компоненти. Біль також може ставати певним знаком, смислом і набувати суб’єктивного вираження. Саме у такому контексті він зустрічається у поетичних текстах С. Процюка і впливає на створення певної світоглядної системи, породжуючи агресію і відчай, оскільки світ сприймається як […]...
- ЯК НЕ ЛЮБИТИ… – МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ Як не любити зими сніжно-синьої На Україні моїй, Саду старого в пухнастому інеЇ, Сивих, веселих завій? Як не любити весни многошумної Меду пахучих суцвіть, Як не любити роботи розумної, Праці, що дух веселить? Як не любити утоми цілющої Після гарячої гри, Поклику птаха над темною пущею, Рідних пісень з-за гори? Як не любити любов’ю наснажених, […]...
- Алонім Алонім (грецьк. alios – інший, опута – ім’я) – друге ім’я особи (Юрій Георгій; Юрій Клен, “Колись страшну потвору Переміг /Святий Георгій у яснім шоломі” ; Є. Маланюк, “Ось світлий Юрій над забитим гадом, /Над тим, що звалось “І Петербург”; географічного об’єкта (Г. Чупринка, “Дід Дніпро, Дніпро-Славута/смертно зблід”); слова не з спорідненим, а з тотожним […]...