Антична геліоцентрична система світу
Біля витоків античного гелиоцентризма стояв Гераклід Понтійський, що жив у першій половині IV ст. до н. е. Про життя Гераклида мало що відомо, з його робіт до нас нічого не дійшло. І все ж, грунтуючись на античної доксографіі, яка зараховує вченого до неортодоксальним платонікам, можна в якійсь мірі реконструювати погляди Геракліда. Хоча в цілому його астрономічні уявлення не виходять за рамки античної традиції, він своїми геніальними, новаторськими ідеями похитнув масивна будівля грецького геоцентризму. Зокрема, Гераклид вважав космос нескінченним, планетам приписував земну природу, вперше пояснив видиме добове обертання небесного зводу обертанням Землі навколо своєї осі. Крім того, судячи з повідомлень древніх, Гераклид припускав, що Венера рухається не навколо Землі, а навколо Сонця, яке, в свою чергу, обертається навколо Землі. Аномалії в русі Сонця він вважав можливим пояснити, якщо припустити, що наша планета якимось чином рухається, а Сонце спочиває.
Ці уривчасті відомості дають підстави вважати, що у Гераклида ще не було цілком склалася космологічної теорії, його слід оцінювати скоріше як генератора сміливих, новаторських для того часу ідей, які були в подальшому систематизовані і розвинуті геніальним вченим Античності, “Коперником Античності” – Аристарх Самоський (III ст. до н. е.) Саме з ним європейська традиція пов’язує створення першої в історії людства геліоцентричної системи світу.
Головне твір Аристарха, в якому він викладав свою систему світу, не збереглося. Основні відомості про неї дослідники черпають з зберігся тексту його невеликого трактату “Про розміри і відстанях Сонця і Місяця” і роботи Архімеда “Псамміт”. Як припускає І. Д. Рожанський, розроблена Аристархом геліоцентрична модель космосу була “природним наслідком отриманих ним результатів про порівняльні розміри Сонця і Землі” 1, співвідношення яких, за розрахунками грецького вченого, дорівнює приблизно 250: 1. Якщо Сонце так велико, то чи не краще було б прийняти його за центр Всесвіту, вважати його нерухомим, а Землю – обертається навколо нього. Приписуючи Сонцю роль нерухомого центру планетних рухів, Аристарх піддавав сумніву панував досі в астрономії антропоцентричний критерій для вибору системи відліку і пропонував більш об’єктивний критерій: щоб правильно описати реальність, необхідно вибрати таку систему відліку, в якій нерухомі найбільш великі тіла.
За повідомленням Архімеда, Аристарх припускав, що нерухомі зірки і Сонце знаходяться в спокої, а Земля обертається навколо Сонця по окружності кола, розташованої посередині між Сонцем і нерухомими зірками, а сфера нерухомих зірок має той же центр, що і у Сонця.
Слід зауважити, що стародавні дуже рідко згадують систему Аристарха. Крім Архімеда, на неї посилаються Плутарх і Аетій. Цей факт свідчить про її непопулярності серед астрономів античної епохи. І хоча Аристарх приводив переконливі аргументи на користь своєї геліоцентричної гіпотези, все ж вона була неприйнятна для того часу, оскільки, по-перше, геліоцентрізм в будь-якій його формі розходився з традиційними геоцентричними уявленнями древніх. По-друге, навіть на заході античності стародавній світ усе ще був засліплений “чарами” Платона і Аристотеля, авторитет яких у всіх областях знання, в тому числі і в геоцентризм, залишався непорушним. Та й з боку астрономів система Аристарха не знайшла підтримки, бо з точки зору здорового глузду геоцентризм завжди був більш очевидним. В цілому можна сказати, що античне суспільство ще не було готове прийняти його сміливі, новаторські ідеї. Їх прийняття фактично підірвало б підвалини античної духовності. І як показала надалі історія європейської культури, ці ідеї виявилися занадто зухвалими, передчасними, чужими не тільки для античності, а й для наступних культур, аж до Нового часу, коли Н. Коперник в змінених культурних умовах зміг нарешті підірвати античний геоцентризм. Надалі зусилля Дж. Бруно, Тихо Браге, І. Кеплера і Г. Галілея затвердили остаточно в свідомості європейців геліоцентрізм. У цьому сенсі геліоцентрізм Аристарха – своєрідний інтелектуальний подвиг в духовній історії європейського людства, поряд з аналогічними подвигами Сократа, Дж. Бруно і Фр. Ніцше.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)