Західний особливий військовий округ
В умовах наростання воєнної небезпеки радянській державі, яка виникла вже у другій половині 30-х рр., військове і політичне керівництво СРСР значну роль у відбитті агресії відводив Західному особливому військовому окрузі (Заповіт). Він бере свій початок від Київського військового округу, утвореного за наказом Реввійськради РРФСР від 28 листопада 1918 р.
Мінський військовий округ представляв собою оперативно-стратегічне територіальне загальновійськове об’єднання збройних сил, призначений для виконання в встановлених для них межах оперативних, військово-адміністративні та мобілізаційних завдань.
Незабаром черговим розпорядженням Реввійськради від 14 грудня 1918 р. Мінський військовий округ був перейменований в Західний військовий округ (ЗапВО). У бойовий склад військ округу входили об’єднання, з’єднання і частини, військово-навчальні заклади та інші місцеві військові установи, що знаходилися на його території. Управління округом здійснював окружний військовий комісаріат, дислоцировавшийся в Смоленську. Територія ЗапВО спочатку включала Мінську, Вітебську, Могилевську, Смоленську і Віленської губернії.
У жовтні 1926 р. наказом Реввійськради СРСР ЗапВО перейменовується в Білоруський військовий округ (БВО), так як більшість районів дислокації кадрових частин і районів комплектування територіальних частин Західного військового округу розташовувалося в Білорусі. У його складі перебували Борисовська, Бобруйська, Брянська, Вітебська, Вяземська, Гомельська, Карачевська, Лепельская, Могилевська, Оршанська, Полоцька і Слуцька області. У наступні роки територія БВО кілька разів змінювалася.
Постійно збільшувався і склад військ БВО. Вже у 1928 р. в окрузі налічувалося 7 стрілецьких і 2 кавалерійські дивізії, кілька авиагрупп, залізнична бригада і Об’єднана військова школа. А трохи пізніше до його складу включаються 43-а і 64-а стрілецькі дивізії, що прибули з Московського військового округу.
У 1928 р. відбулися перші маневри військ округу, в яких брали участь 6-а і 7-я кавалерійські дивізії, 5, 8 і 27-я стрілецькі дивізії, 33-я територіальна дивізія, танкова бригада Московського військового округу, артилерія, авіація, частини зв’язку, інженерні підрозділи. Маневри, на яких був присутній народний комісар СРСР по військових і морських справах К. Ворошилов, показали зростання бойової майстерності військовослужбовців. БВО стає полігоном, де відпрацьовувалися нові тактичні прийоми ведення бойових дій.
На початку 30-х рр. в СРСР почалося створення повітряно-десантних військ. В БВО на осінніх маневрах 1935 р. з 50 літаків було скинуто 1800 парашутистів і був висаджений посадковий десант – 5700 осіб з автомобілями, артилерією і навіть бронетанкової технікою. А на маневрах 1937 р. був викинутий десант з 2200 чоловік.
Найбільш показовими були маневри військ округу 1936 р., результати яких підтвердили правильність поширеною в той час теорії глибокої наступальної операції. Однак, на жаль, тактика оборони в той час у військах не відпрацьовувалася.
У зв’язку з розвитком бронетанкової техніки в 1932 – 1933 рр. в окрузі формується за 7 окремих танкових бригад, на озброєнні яких були танки радянського виробництва: легкі Т-24, Т-26, БТ-2, БТ-5, БТ-7, середній Т-28, плаваючий Т-37, важкий Т-35, танкетка Т-27.
В 1932 р. на території БВО дислокується 4-я Ленінградська кавалерійська Червонопрапорна їм. К. Е. Ворошилова дивізія, до якої на початку 30-х рр. командував Р. К. Жуков.
У 1937 р. в окрузі дислокувалися 15 стрілецьких дивізій, об’єднаних у 5 стрілецьких корпусів, 5 кавалерійських дивізій.
22 травня 1938 р. вийшов наказ Народного комісаріату оборони (НКО) СРСР про перегрупування танків в танкових військах низки округів. У цілях ліквідації разнотипности танків в танкових військах у БВО наказувалося укомплектувати танками БТ-7 10-ю і 21-ю танкові бригади, танкові полки 7, 24 та 27-ї кавалерійських дивізій. Танками БТ-2, БТ-5 укомплектовувалися 5-я танкова бригада, танкові полки 4, 6 і 11-ї кавалерійських дивізій. Одноба – шенными танками Т-26 озброювалися всі танкові бригади з Т-26 і всі радіо-танки танкових рот стрілецьких дивізій. Всі танкові роти в стрілецьких дивізіях озброювалися двухбашенних танками Т-26.
26 липня 1938 р. був прийнятий наказ НКО СРСР “ПРО перейменування та реорганізації Білоруського військового округу” . Округ став називатися Білоруський особливий військовий округ (БОВО). Територія округу включала всю Білоруську РСР з приєднаними в 1939 р. західними областями. Збільшилася кількість військ округу, озброєння і бойової техніки. Штаб БОВО був переведений з Смоленська в Мінськ.
У різні періоди округом командували видатні радянські воєначальники: А. Корк, М. Тухачевський, А. Єгоров, І. Уборевич. Однак масові репресії 1937-1938 рр. торкнулися і командний склад БОВО, що вкрай негативно позначилося на боєготовності частин округу. Напередодні фашистської агресії багато генерали і офіцери мали дуже незначний досвід і нетривалий стаж командування військовими підрозділами.
У 1938 р. командування військами БОВО було покладено на 42-річного командарма другого рангу М. Ковальова, під командуванням якого в 1939 р. було проведено визвольний похід у Західну Білорусь. Деякі підрозділи округу, в тому числі і його командувач М. Ковальов, взяли участь у радянсько-фінській війні 1939-1940 рр. 100-я стрілецька дивізія за штурм “лінії Маннергейма” була нагороджена орденом Леніна, a 11 бійців стали Героями Радянського Союзу.
У зв’язку з підготовкою восени 1939 р. військовим походом Червоної армії в Західну Білорусь на території БОВО був розгорнутий Білоруський фронт під командуванням командарма 2-го рангу М. Ковальова. До складу фронту входили 3, 4, 10, 11-а армії, фронтова кінно-механізована рухлива група, 23-й окремий стрілецький корпус.
17 вересня 1939 р. о 5.40 війська Білоруського фронту перейшли радянсько-польський кордон і протягом шести днів, не зустрічаючи опору польської армії, зайняли території, обумовлені за радянсько-німецького договору.
Після виконання поставлених завдань 14 листопада 1939 р. Білоруський фронт був знову перетворений в Білоруський особливий військовий округ. Територія округу тепер включала всю БРСР з ввійшли в її склад західними областями.
У червні 1940 р. відбулися зміни в керівництві БОВО. Замість М. Ковальова командувачем був призначений 42-річний генерал-полковник Д. Павлов. Він мав певний бойовий досвід: брав участь у громадянській війні в Іспанії, де йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, в боях на р. Халхін-Гол у Монголії, а також у радянсько-фінській війні. Д. Павлов доклав чимало зусиль по вдосконаленню організаційної структури, бойового навчання військ округу, підготовки молодших командирів.
11 липня 1940 р. Білоруський особливий військовий округ був перейменований в Західний особливий військовий округ (ЗОВО) з включенням до його складу військ, що знаходяться на території 46
Смоленській області. На базі військ ЗОВО в 1939-1941 рр. були сформовані 3, 4, 10, 11 і 13-а армії, яким і довелося влітку 1941 р. відображати фашистську агресію.
Війська округу мали завдання прикрити знову склалася в результаті приєднання західних областей УРСР кордон, здійснювали будівництво нових оборонних споруд, посилено займалися бойовою підготовкою і освоєнням нової техніки і озброєння. Продовжувалась робота по формуванню нових з’єднань і частин, підготовці театру військових дій для відбиття можливої агресії із Заходу.
Таким чином, Західний особливий військовий округ прикривав направлення на ділянці від південного кордону Литовської РСР до північного кордону Української РСР, маючи завдання не допустити вторгнення ворога на територію СРСР, наполегливої обороною укріплень по лінії державного кордону прикрити мобілізацію, зосередження і розгортання військ округу. Передбачався активний характер дій. Спроби прорвати оборону ворога намічалося відображати контратаками і контрударами корпусних і армійських резервів з використанням механізованих корпусів і авіації.
Бойові дії планувалося перенести на територію агресора. Виходячи з цього завдання, створювалася і готувалася угрупування сил і засобів, знаходилася на території округу.
ЗОВО був одним з найсильніших військових округів в радянських збройних силах. За своїм складом він поступався лише Київському особливому військовому окрузі. У ньому налічувалося близько 672 тис. осіб, 10 087 знарядь і мінометів (без 50-мм мінометів), 2201 танк (у тому числі 383 KB та Т-34) і 1909 літаків (з них 424 нових). Це становило чверть військ, зосереджених в західних округах. На стику Західного і Київського особливих військових округів базувалася Пінська військова флотилія.
Крім того, на сторожі західних рубежів стояли і прикордонні війська. У Білорусі вони були зведені в 11 прикордонних загонів і нараховували 19 519 осіб. Одночасно тривала охорона старого кордону, де була прикордонна зона загородження. На ній несли службу 5 прикордонних загонів. Така міра диктувалася посилилася розвідувальною діяльністю імперіалістичних держав, які використовували у своїх цілях буржуазно-націоналістичні банди та інші антирадянські організації, що залишилися в західних областях Білорусії. Особливу активність вони виявляли на білостоцькому і брестському напрямках. Так, тільки на ділянці 17-го Брестського прикордонного загону, 20 лінійних заставши якого розташовувалися по фронту 180 км, в 1940 р. затримано 1242 шпигуна і диверсанта, а в першому кварталі 1941 р. знешкоджено 114 фашистських диверсантів та припинено десятки збройних вторгнень.
До початку війни більшість сполук округу перебували у стадії реорганізації, переозброєння та формування. Значна частина з’єднань була недоукомплекто – вана особовим складом, зброєю і військовою технікою і поступалася гітлерівським сполук, повністю отмобилизованным, укомплектованим за штатами військового часу, які мали бойовий досвід і готовим для нанесення удару.
Округ нараховував 24 стрілецькі дивізії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)