Західний погляд на наше вбивство – Олеся Хромейчук
І чому захід завжди обирає спотворені моменти і найбільш різкий кут висвітлення подій, щоб зобразити чужу країну? Саме так було і цього разу. Фільм “Killing the Story” (BBC, Tom Mangold) набув немалого розголосу не тільки поміж прихильників кінофестивалю про захист прав людини, в рамках якого проходив показ 24/03/2002 р. (Ritzy Cinema, Лондон), але, зрозуміло, і поміж усіх “британських українців”. Адже ж передача ця – про нашого Гонгадзе, про нашу українську владу, а значить про усіх нас. Тож кого вибрали, щоб репрезентував українську націю перед британцями, малюючи картину “правдивої” ситуації в Україні?
Дозволю собі зосередитисись на сюжеті. З потерпілими наче все зрозуміло: пані Мирослава Гонгадзе і ще кілька співчутливих колег Георгія розказували, як важко їм приходиться без належної підтримки. Пан Мельниченко був змальований справжнісіньким героєм Зорро, який наважився врятувати рідну землю, пожертвувавши навіть шістьма мільйонами доларів, запропонованими за слухняне мовчання. Коли ж дійшло до представників влади, то виявилось, що не знайшлось в нас нікого менш безглуздого за заступників пана Потебенька, один з яких зовсім мовчав, а другий волів би краще мовчати, аніж відповідати на запитання репліками на кшталт: Гонгадзе зник з того дня, відколи пропав безвісти. Ніхто не візьметься заперечувати, що саме такі люди є зараз при владі в Україні, і це до певної міри пояснює той хаос, який ми маємо. Але ж є й інші, небайдужі, мудрі, за яких не встидно, і сам Георгій є тому найкращим прикладом.
Що ж, глядачі ВВС матимуть нагоду подивитись супер-професійний, як і більшість продукції цієї компанії, фільм з чітко визначеними ролями: з одного боку жертва влади – невинно вбитий журналіст, з іншого – президент, який визнає, що голос на плівці його рідний, але слова, які він каже – вигадані. Але, нажаль, не зазнято розмови ні з ким з тих, що по середині низки подій, які могли б пояснити глибшу, правдивішу ситуацію, а не однобоке поверхневе зображення корумпованої, геть безнадійної країни, якою змалював Україну Том Манголд – репортер.
Одного разу, по службі, під українською церквою у Лондоні на мене чекали три пани старшого покоління української діаспори в Британії, аби поговорити. Це був своєрідний відгук на мою статтю, в якій я скаржилась на “некрасивий” імідж нашої держави, за який приходиться червоніти. Тож високоповажне панство люб’язно порадили мені наступне. “Не будь так песимістично настроєною, кажуть, а ось краще скажи тим, що питають про Україну таке: А у вас що діється? А ви не ліпші. Ось і пильнуйте своє під носом, а не чуже під лісом, мовляв, нема села без болота.” І то правда, панове, проте не знаю як Вам, а мені після показу “Вбивства історії” по англійському телебаченню, який відбудеться 21 квітня, буде важко пояснювати британцям, що не все так погано у нашому домі.
Що ж, ВВС зробили свою професійну, хоч для нас некорисну, справу, вони показали тутешнє бачення українських подій, а нам залишається усіма силами доводити протилежне.
На моє запитання, що робити молодим журналістам, щоб хоч якось зарадити сьогоднішній прикрій ситуації, Мирослава Гонгадзе, виступаючи в українській домівці в Лондоні, відповіла майже біблійною фразою: “Пишіть – і вас почують!”
Ось і пишу.
Студентка Оксфордського коледжу
Олеся Хромейчук
(2 votes, average: 5.00 out of 5)