ОСОБЛИВИЙ ПРИВІД ДЛЯ РОЗДУМІВ ПРО ВИНАХОДИ
Ми пропонуємо декілька надихаючих винаходів, які заохочують нас мріяти. Попередні приклади демонструють здатність надихнути нашу економічну систему та бізнес-моделі, які використовують системи та багато природних технологій, що прискорять впровадження інновацій та задовольнять основні потреби усіх. За підрахунками потенціал створення робочих місць знаходиться в межах 100 мільйонів – кількість, яку важко не помітити. Можливо, читачі звернуть увагу на останню статтю цього розділу, де мова йде про жабу, яка на сьогоднішній день належить до зниклих біологічних видів. Такою є реальність сьогодення. У квапливому русі вперед ми можемо спричинити ненавмисні наслідки і втратити можливість дізнатися про рішення, які природні системи розробляли протягом мільйонів років еволюції.
Ці останні декілька проектів, які надихають, пропонують перспективи того, що має прийти, і застерігають щодо того, що ми можемо втрати, якщо величезне біорізноманіття, яке існує навколо нас, не буде збережене і йому не буде надана можливість еволюціонувати за ритмами, визначеними силами всесвіту і які природа адаптує на користь всім.
В 2002 році професор Іван Шваб з Каліфорнійського університету в Девісі був першим, хто зацікавився тим, яким чином дятлу вдається уникнути головного болю. Коли японські орнітологи провели повне дослідження дзьоба, черепа та всього тіла дятла, то швидко збагнули винахідливість цієї пташки з довгим дзьобом. Позаду дзьоба знаходиться мішечок із рідиною, що поглинає струс, спричинений постійним стуком дятла, коли він їсть, будує собі гніздо та стукотить. Юхачі Ода з Університету Канадзава разом з Кенічі Сакано з автомобільної корпорації “Toyota” дізнавшись про цю унікальну здатність дятла, розробили проект нових автомобільних амортизаторів. Хоча ця інновація сприятиме безпеці та комфорту пасажирів автотранспорту, вона не створить нових робочих місць, проте ми з більшою повагою ставитимемось до ще одного дивовижного представника біологічного різноманіття на Землі.
Ніколас Лойлліот, професор з Університету Париж – Сюд, разом із своїми швейцарськими колегами з Університету Цюріху відкрив бактерію (лат. Deinococcus radiodurans), яка не лише чинить опір опроміненню, але й спроможна відновлюватись після завданого їй радіаційного ураження. В той час, коли Е. соїі, типова бактерія в кишці людини, може відновити декілька пошкоджених ланцюгів в клітині ДНК, бактерія Deinococcus в змозі відновити близько 500. Як ми відзначили, здатність до самовідновлення є однією з унікальних функцій природних систем. Будь-яку помилку чи ненавмисну шкоду життєва сила здатна виправити так само, як зростити зламану кістку чи загоїти відкриту рану. Ця здатність бактерії до відновлення ДНК на такому рівні й з такою силою потребує багатьох років, а то й десятків років подальших досліджень.
Молекулярний біолог з Техаського університету Чен-Чі-Лі підтвердив те, про що говорив колишній головний науковий співробітник військово-морського флоту Сполучених Штатів Америки Джон П. Крейвен: викликавши стан апатії чи тимчасової інертності, можна переорієнтувати метаболізм людини від спалювання цукрів до спалювання жиру.
Деякі тварини здатні понижувати звичайну температуру свого тіла і рівні своєї активності вночі, аби зберегти енергію. В ці періоди вони покладаються на прошарки жиру, які слугують їм джерелом енергії. Враховуючи те, що Крейвен перевірив свою гіпотезу і досяг успіху у зменшенні кількості надмірної жирової тканини, на ніч обкладаючи свої зап’ястя та щиколотки пузирями з льодом, Лі запропонував використання комплексного фосфату для стимулювання тимчасової зимової сплячки. Цей хімічно спровокований стан сплячки змусить тіло покладатися лише на власні запаси жиру. Таким чином, було запропоновано природний спосіб боротьби з високим кров’яним тиском, діабетом та ішемічною хворобою серця.
Ентомолог Ксімена Нельсон, працюючи в Університеті Кантербері в Крайстчерч (Нова Зеландія), вела спостереження за тим, як сенсорна система павука-скакуна, що мешкає на сході Африканського континенту, дає йому можливість розпізнавати свою улюблену їжу – москітів, уражених паразитами, які спричиняють малярію. Маючи прекрасний гострий зір, цей п’ятиміліметровий павук може розгледіти москітів краще, ніж будь-хто з людей, і надзвичайно влучно їх атакувати. В майбутньому ми зможемо й надалі досліджувати зір павука-скакуна та вивчати його здатність дертися нагору і пересуватися практично будь-якою поверхнею, включаючи скло; або ж характерне йому сприйняття кольорів, що розширює діапазон ультрафіолетового випромінювання.
Майкл Тайлер з Університету Аделаїди відкрив унікальні можливості самки австралійської квакші (лат. Rheobatrachus silus), яка після зовнішнього запліднення яєць ковтає їх. Желеподібний слиз, який вкриває кожне яйце, містить спеціальну речовину, яка зупиняє виділення соляної кислоти у шлунку самки. Протягом 6-тижневого періоду, поки потомство знаходиться в її животі, вона нічого не їсть. Якби було можливим провести подальше дослідження, то без сумніву ця жаба продемонструвала нам практичне вирішення проблеми надмірної кислотності шлунку, яка підриває здоров’я мільйонів людей. Проблеми, пов’язані з хворобами, спричиненими бактеріями, що полюбляють кисле середовище, могли б бути ефективно вирішені завдяки вивченню здатності цієї турботливої жаби, якби вона не зникла. Можливо, ця втрата змусить нас поважати, підтримувати і відновлювати біологічне різноманіття нашої планети.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)