Європейський тоталітаризм
Звернемося до тоталітарних проявів в Європі в першій половині XX ст., що являють собою специфічний феномен, меншою мірою пов’язаний з шляхом до політичної сучасності, ніж з рухом до глухого кута громадянськості.
Тоталітарні течії і диктатури є європейськими явищами. У Європі початку минулого століття утвердився, як відомо, примат індивідуальної ідентичності, що сприяло появі ерозії колективних настроїв. У той же час в Європі повсюдно утвердилася легітимна суверенна влада не особи або трансцендентної волі, а принципів – легальних, по Д. Локка і Г. Кельзену [112].
Пояснимо. Протягом 150 років, принаймні, суверенітет на Заході спирався на універсалістські, але індивідуалізовані підстави. В результаті держава як би грунтувався не на апараті командування, легітимізувати своєю центральною роллю в даному суспільстві.
Однак тоталітарні прояви дали про себе знати в Європі і не можна виключати їх появи знову. Таке припущення має право на існування, якщо врахувати, що тоталітарні тенденції в минулому столітті стали своєрідною реакцією на реальний і особливо вербальний ліберальний індивідуалізм. Прихильники тоталітаризму заперечували плюралістичну масову демократію у всіх її проявах. Після Другої світової війни подібний, хоча і дещо пом’якшений, тоталітаризм утвердився в країнах Східної Європи.
Не можна розглядати тоталітаризм з позиції зовнішніх ознак, як це робили американські політологи З. Бжезинський і К. Фрідріх [113]. Тоталітарні режими Італії та Німеччини характеризуються диктаторським характером влади, пануванням партії над державою, презирством до права, поліцейським терором, націоналістичною ідеологією, відвертої войовничістю, расизмом. Однак, більшість зазначених рис, за винятком расизму, характерні і для інших режимів – Другої імперії у Франції, режимів канцлера Бісмарка в Німеччині або генерала Франко в Іспанії. Однак ці диктатури не ставили під питання ліберальний принцип. Вони навіть стали фазою руху до західної сучасності, в той час як нацистський режим Німеччини і фашистський режим Італії переслідували інші цілі, ніж авторитаризм.
Аналіз соціального генезису тоталітарних проявів також представляє інтерес. Лев Троцький [114] і Отто Бауер [115] першими вказали на те, що фашизм і нацизм були масовими рухами; в них висловлювався антагонізм середніх класів та еліт, їх вимоги отримання певного політичного статусу, їх прагнення самим прийти до влади в суспільстві в обхід парламентських можливостей, де панували аристократи від нотаблей.
Поза всяким сумнівом, і фашизм, і нацизм були антиолігархічну рухами. У тривалій перспективі вони відбили устремління середніх верств в умовах индустриализирующихся товариств. У короткостроковій перспективі вони відображали побоювання цих шарів у можливому союзі керуючих з робочим класом за їх рахунок на період економічної кризи та соціальних і культурних змін.
Однак тоталітарна амбіція об’єднання суспільства не отримує в такому підході пояснення: у ній йдеться більше про мову керуючих, ніж про реальні спроби їх підтримки. Затвердження тоталітаризму передбачає абсолютне руйнування не тільки моральної, а й матеріальної підтримки суспільства та індивідів перед обличчям держави, зокрема, на основі усунення приватної власності на засоби виробництва і заборони всякої автономної економічної діяльності. Саме таким шляхом йшов розвиток тоталітаризму в СРСР та інших країнах Східної Європи. У Західній Європі державне управління здійснювалося переважно у військовій економіці.
Психологічні або псіхоаналістіческіе інтерпретації тоталітаризму Х. Арендт, Е. Фромма, В. Рейха або Т. Адорно звертають увагу на нетолерантні фрустрації і авторитарну схильність індивідів, які проявляються в суспільстві. І потрібно сказати, що західний тоталітаризм утвердився тільки в деяких країнах, в інших же він опинився на узбіччі політичного життя. Існує в підсумку топографія [116] феномена, яка приховує його самі дискримінують змінні.
Від Скандинавії до Франції, в тому числі і у Великобританії, не було тоталітаризму. Навіть у Франції Віші тоталітаризм не отримав свого повного вираження. Португальська диктатура Салазара була тоталітарною в повному розумінні цього слова, а фашистські прояви режиму Франко в Іспанії в більшій мірі були пов’язані з прагненням отримати підтримку Гітлера і Муссоліні, ніж з прихильністю іспанського каудильйо [117] до фашизму. Навіть у країнах Центральної Європи (Австрія, Словаччина, Хорватія) тоталітарні прояви не мали масової підтримки. Це були тоталітарні правління.
Словом, тоталітарна зона збігається з римсько-германської Священної імперією середніх віків. Мова йде про регіон, де політичне об’єднання було запізнілим (відбувалося тільки в XIX ст.), А національна ідентичність в силу цього затверджувалася в чому насильницькими засобами. А тому в цих країнах демократичне почуття виявилося слабким, а системи цінностей не вписувалися в універсалістську і абстрактну концепцію громадянства, народжену духом Просвітництва. Це створювало сприятливий грунт для відмови від парламентаризму аж до Першої світової війни, а пізніше – для відмови і від принципів демократії аж до закінчення Другої світової війни.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)