Характер і здібності
Характер – це цілісне утворення особистості, що б особливості діяльності та поведінки людини і характеризується стійким ставленням до різних сторін діяльності.
У характері виражаються найбільш типові, суттєві особливості людини, знання яких дозволяє в якійсь мірі передбачити, як людина буде чинити в тих чи інших випадках. Становлення характеру відбувається в умовах включення особистості в різні за рівнем розвитку соціальні групи (сім’ю, дружні компанії, трудовий або навчальний колектив і т. д.). Характер обумовлений суспільним буттям особистості, засвоєнням соціального досвіду, формуванням певної системи відносин людини до дійсності і самому собі. Типові риси характеру визначаються типовими обставинами життєвого шляху людини в конкретних історичних умовах.
Характер у вузькому сенсі слова визначається як сукупність стійких властивостей індивіда, в яких виражаються способи його поведінки та способи емоційного реагування.
У перекладі з грецької “характер” означає “друк”, “чеканка”. Вираз “це характерно для нього” означає, що певні дії і вчинки людини є для нього типовими, закономірними. Характер людини як би накладає певний відбиток на його поведінку і взаємини з іншими людьми. У характері зосереджуються самі виражені, найістотніші особливості людини як суб’єкта діяльності, спілкування, пізнання.
До характеру, однак, відносяться не всі стійкі властивості, які виділяються і закріплюються в людині. У нього включаються тільки ті властивості, які виражають ставлення людини до основних сторін життя і діяльності. Характер виявляється в тому, що людина робить, і в тому, як він це робить, тобто характер може виразитися як у змісті, так і у формі поведінки.
Коли даються оцінки характеру і особи одного і того ж людини, то ці оцінки можуть не тільки не збігатися, а й бути протилежними за знаком: людина може бути видатною особистістю з досить складним або поганим характером. Риси особистості прийнято поділяти на мотиваційні та інструментальні. Мотиваційні спонукають, спрямовують і підтримують діяльність, а інструментальні надають їй певний стиль. Характер відноситься до інструментальної сфері особистості. Від нього більше залежить не зміст, а манера виконання діяльності. Правда, слід мати на увазі, що між мотиваційними та інструментальними сферами не існує чіткої межі. Характер може виявлятися й у виборі мети дії, проте коли мета визначена, характер виступає більше як засіб досягнення мети, тобто у своїй інструментальної ролі.
Таким чином, можна сказати, що риси характеру відображають те, як діє людина, а риси особистості – те, заради чого він діє. Способи поведінки і спрямованість особистості відносно незалежні: можна добиватися різних цілей, застосовуючи одні й ті ж способи, і навпаки, досягати одну і ту ж мету різними способами.
Характер, як і темперамент, виявляє залежність від фізіологічних особливостей людини, і насамперед від типу нервової системи. Властивості темпераменту накладають свій відбиток на формування характеру, визначаючи динамічні особливості його виникнення, тобто темперамент являє собою динамічну сторону характеру. Особливості темпераменту можуть протидіяти або сприяти розвитку певних характерологічних рис.
Характер – прижиттєве придбання особистості, він акумулює в собі звички людини і багато в чому є результатом самовиховання. Темперамент не однобічно і не остаточно визначає шлях розвитку специфічних особливостей характеру, темперамент сам в певних межах перетвориться під впливом властивостей характеру. Розвиток характеру і темпераменту в цьому сенсі є взаємообумовлених процесами. У характері особистість розкривається з боку її змісту, в темпераменті – з боку динамічних проявів.
Характер не є простою сукупністю, випадковим набором ізольованих рис. Він являє собою складне психічне утворення, що складається з системи численних стійких властивостей особистості, які виражають ставлення людини до навколишнього світу, праці, іншим людям і самому собі. Ці відносини закріплені в звичних для людини формах поведінки, діяльності і спілкування. Закономірні взаємозв’язки між окремими рисами характеру виражають його структурність. Структурність характеру дозволяє, знаючи ту чи іншу рису, припускати у даної людини наявність ряду інших рис.
Структурність характеру виражається також певною ієрархічності його рис. Це означає, що серед рис характеру одні є основними, визначальними і ведучими, а інші – другорядними, менш суттєвими. Основні, ведучі, риси в тій чи іншій мірі підпорядковують собі другорядні, менш істотні, обумовлюючи їх різну ступінь прояву в тих чи інших ситуаціях.
У системі відносин виражається зміст характеру, його індивідуальне своєрідність. Структура характерологічних відносин складається в основному з відносин людини до своєї справи і праці, оточуючих людей, а також до самого себе.
У ставленні до своєї діяльності, праці можуть проявлятися такі риси характеру, як працьовитість або лінощі, акуратність або недбалість, почуття нового або консерватизм, ентузіазм або формальне ставлення до праці.
У міжособистісних відносинах проявляються товариськість чи замкнутість людини, колективізм або індивідуалізм, ввічливість або грубість, правдивість чи брехливість і т. д.
У відношенні людини до самого себе для характеру показові висока вимогливість або самозаспокоєність, самокритичність або перебільшену зарозумілість, скромність чи зарозумілість, почуття власної гідності або його недооцінка.
Крім того, виділяють риси характеру, що відносяться до особливостей пізнавальної, емоційної і вольової сфер людини.
До пізнавальних рисам характеру відносять склад розуму (теоретичний або практичний) і якості розуму (аналітичність, критичність, гнучкість та ін.)
До емоційних рис характеру відносять пристрасність, сентиментальність, а також риси, засновані на моральних почуттях: патріотизм, гуманності та ін
У вольових рисах характеру (цілеспрямованості, витримці, наполегливості, сміливості та ін) знаходить вираз ставлення до перешкод. Вольові риси характеру не можна оцінити, не враховуючи спрямованості особистості. Вони цінні тільки за умови морально вихованої волі, спрямованої на досягнення соціально корисних цілей. Вольові риси іноді називають “хребтом” характеру і залежно від їх розвитку відносять характер до сильного або слабкого типу. Сильний характер у тієї людини, яка завжди чинить згідно своїм переконанням, послідовно веде себе в різних, у тому числі і важких, умовах, виявляє наполегливість в досягненні поставлених цілей. Слабкість характеру виявляється в непослідовності поведінки, в розбіжностях між словами і справами, в боязні труднощів.
Важливе значення при оцінці характеру має виявлення його стійкості або нестійкості. У людини з стійким характером тривалий час зберігаються властиві йому відносини, переконання, звички та інші особливості. При нестійкому характері погляди, переконання і відносини швидко змінюються.
Системі відносин, що становлять структуру характеру, в одних випадках властива якість цілісності, в інших – суперечливості. Цілісний характер у того людини, у якого окремі думки, почуття, погляди, вчинки узгоджуються між собою, відповідають його переконанням. Переконаність визначає принциповість поведінки людини, впевненість у справедливості і важливості справи, якій він віддає всі свої сили. Людина з суперечливим (дисгармонійним) характером відрізняється наявністю несумісних один з одним поглядів і переконань, цілей і мотивів, прагнень, бажань та вчинків.
Характер – дуже складне утворення. У реальному житті в характерах людей спостерігається безліч відтінків, переходів між різними полярними особливостями властивостей характеру, чим пояснюється нескінченна різноманітність характерів, несхожість людей один на одного.
Важливою характеристикою особистості є також її здібності – індивідуально-психологічні особливості, що визначають успішність виконання діяльності або ряду діяльностей, несвідомих до знань, умінням і навичкам, що зумовлюють легкість і швидкість навчання нових способів і прийомів діяльності.
Б. М. Теплов запропонував розділяти задатки та здібності. При цьому задатки визначаються дослідником як вроджені, фізіологічні особливості людини, які служать природною основою розвитку здібностей. Вони являють собою умови розвитку здібностей, але не зумовлюють обдарованості. У процесі психічного розвитку особистості задатки перетворюються і змінюються.
Для класифікації здібностей використовують кілька критеріїв. За критерієм виду психічних функціональних систем здібності поділяють на сенсомоторні, перцептивні, аттенціонние, мнемические, імажітівние, розумові, комунікативні; за критерієм основного виду діяльності – на наукові (математичні, лінгвістичні і пр.); творчі (музичні, літературні, художні); інженерні і т. д. Крім того, розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні здібності пов’язані з виконанням провідних форм людської діяльності, а спеціальні – з окремими діяльностями. Серед загальних здібностей більшість дослідників виділяють загальний інтелект, креативність (загальну здатність до творчості) і, рідше, здатність до навчання.
Результати психогенетических досліджень свідчать про високий рівень успадкованого загального інтелекту і деяких спеціальних здібностей (зокрема, математичних, музичних). Тим часом креативність більшою мірою залежить від впливу соціального мікросередовища. Високий рівень розвитку загальних (спеціальних) здібностей характеризується як загальна або спеціальна обдарованість, або талант.
Вищим ступенем розвитку здібностей особистості, що виражається в творчості, яке має видатне значення для життя суспільства, є геніальність. Для генія характерні надзвичайна творча продуктивність, оволодіння культурною спадщиною минулого і водночас рішуче подолання застарілих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.
Психологічні дослідження показали, що на основі ранньої діагностики загальних здібностей можна дати імовірнісний прогноз успішності соціальної і професійної кар’єри особистості.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)