Історичний характер прав людини
У загальному значенні права людини – це забезпечуються державою невід’ємні можливості і свободи особистості, це ті права і свободи людини, які відповідають його природі і які індивід знаходить в силу свого народження. Ступінь реалізації прав людини – один з основних критеріїв і показників правового стану суспільства і держави. Разом з тим ступінь реалізації цих прав залежить від об’єктивних передумов, таких як:
(1) рівень соціально-економічного розвитку суспільства;
(2) тип соціально-політичної організації;
(3) ступінь розвитку гуманістичних і демократичних традицій;
(4) політична культура народу.
Тому на кожному історичному етапі еволюції людського роду форми і ступінь реалізації прав людини носять конкретний характер.
Дійсно, на найпершому етапі людської історії, в той час коли не було ще ні держави, ні політики, ні правового буття, здійснення свободи і прав людини відбувалося в рамках синкретичних норм, що регулюють суспільне життя в цілому і спосіб життя кожного індивіда. Так, в найбільш ранніх письмових джерелах Давньої Індії – Ведах стверджується, що основною нормою належної поведінки для представників різних варн (станів) є дарована божеством дхарма – і закон, і борг, і моральна норма поведінки, і звичай і т. д. Вона, таким чином, є універсальною синкретичної нормою, що регулює життя людей і визначальною права і свободи людини.
З розвитком держави і політичного життя суспільства виникає і власне правове буття і закони, створені державою. Разом з цим права людини виділяються в самостійну область і стають предметом спеціального розгляду. Питання їх реалізації переходять у юридичну площину. Поряд з цим саме поняття “права людини” наповнюється власне правовим (юридичним) змістом. При цьому слід особливо відзначити, що питання прав і свобод людини вирішувалися по різному, в різні історичні епохи і в різних народів.
Так, в період античності ступінь реалізації прав людини, загалом і в цілому була досить незначною, незважаючи на певну можливість користуватися деякими правами. У зв’язку з цим слід зазначити, що з позиції античного права не всі люди розглядаються як суб’єкти права і не за всіма визнається правоздатність. Зокрема, раб з погляду позитивного права тут взагалі не розглядався не тільки в якості громадянина, а й людину, він виступав лише як об’єкт права і політики.
Хоча правова несправедливість в античності стосується не тільки рабів. Існуюче економічне, політичне та юридичне нерівність людей робило неможливим здійснення в рівній і повною мірою прав і свобод особистості в той час. Однак саме в цей період виникає перша юридична форма прав людини, що знайшла своє вираження, насамперед, в римському праві, де сформульовані невід’ємні права людини і громадянина античного поліса.
У Середні століття отримують розвиток особисті права і свободи представників окремих станів і корпорацій. У цей час формується досить складна система права, що відображає станово-ієрархічну структуру феодального суспільства. Права кожної людини в ньому були обумовлені, насамперед, його місцем у становій ієрархії. Людина феодального суспільства – це становий людина, і цим уже спочатку визначені його права.
Як і в античному суспільстві, права людини в епоху Середньовіччя є правами-привілеями, які дарувалися людині взагалі незалежно від його власних заслуг. У відповідності зі сказаним при феодалізмі відсутня будь-яка єдина, цілісна система права. Існувало церковне право, міське право і т. д., для кожного стану створювався свій суд, а селян і зовсім судив сам пан.
Характерною особливістю права Середньовіччя є його тісний зв’язок з правом сильнішого і багатого. Крім того, воно також прямо пов’язане з релігією. Релігійні догми служили безпосередньою підставою для вирішення питання про винність або невинність людини, про його права і обов’язки. Досить згадати про суди святої інквізиції в Західній Європі, за вироком яких було спалено величезна безліч “відьом”, “чаклунів” і т. д.
Таким чином, як і в античності, людина в Середні століття ще не виступає як суверенної особистості і, звичайно, не розглядається ні як суб’єкт політики, ні як суб’єкт права. Економічне, політичне та юридичне нерівність обумовлювало і неможливість реалізації прав людини в більш-менш повному вигляді.
Для їх реалізації необхідно було створення об’єктивних умов, насамперед певного рівня економічного і політичного розвитку суспільства, в якому на перше місце висунулися б приватний інтерес і суверенна, самостійна особистість. Це стало можливим тільки з розвитком буржуазних суспільних відносин і утвердженням принципів економічного і політичного лібералізму та громадянського суспільства.
Саме буржуазні революції проголосили перше покоління прав людини. До них зазвичай відносять такі:
(1) політичні права людини;
(2) громадянські права людини;
(3) особисті права людини.
Всі ці права закріплені в широко відомих (англійської, американської та французької) деклараціях.
Подальше історичний розвиток призвело до виникнення другого покоління прав людини, яке пов’язане з встановленням соціально-економічних прав, таких як:
(1) право на працю;
(2) право на відпочинок;
(3) право на медичну допомогу;
(4) право на освіту і т. д.
Затвердження соціально-економічних прав особистості було викликано насамперед розвитком соціалістичних ідей і соціалістичної практики, усвідомленням необхідності реалізації принципів соціальної справедливості. Найважливішу роль у цьому процесі відіграв і досвід Радянського Союзу.
Третє покоління прав людини і громадянина пов’язане з правами, утвердившимися, насамперед, в результаті і під впливом національно-визвольних рухів. Це такі права, як:
(1) право народів на мир і безпеку;
(2) право на незалежність і суверенітет;
(3) право на територіальну цілісність;
(4) право на гідне життя і т. д.
Але сьогодні захист прав людини і затвердження його свобод не можуть обмежуватися тільки внутрішньодержавними рамками [62]. Це завдання переноситься уже в область транснаціональних відносин і потребує прийняття нових міжнародних угод і конвенцій для ефективного захисту прав і свобод особистості. І в цьому також знаходить своє яскраве вираження історичний характер прав людини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)